парку; бiчнi крила палацу мали плоский дах, де стояли кiльканадцять дивних безкрилих лiтакiв.
Скiльки сягало око, скрiзь проти неба височiли такi ж палаци. Вони були рiзнi за обрисами, оздобленням i кольором, але всi стояли серед дерев. На обрiї виблискувала водяна гладiнь, якою снували кораблi. Голубiнь кеба прокреслювали бiлi смуги од лiтакiв.
Северсон довго дивився у вiкно й мовчав. Зачарований краєвидом, вiн забув про все на свiтi.
Так он яка Москва!.. Куди до неї Нью-Йорковi! Там хмарочоси убогi, як коробки для черевикiв, та ще й тiсно прилiпленi один до одного... А може, й Нью-Йорк уже змiнився?
Вiн запитливо глянув на Наташу.
- Як, подобається наше мiсто? - запитала вона лукаво.
- Це - втiлена казка, Наташо!.. Але я й досi не вiрю, що це - Москва. Менi здається, що я потрапив на якийсь зачарований острiв, про який свiт навiть не знає.
- А це?.. - Наташа пiдняла штори на протилежнiй стiнцi, i перед Северсоном з'явились залитi сонцем будови старовинної архiтектури.
- Так, це московський Кремль... - задумливо сказав Северсон. - Я бачив його тiльки на малюнках, але забути його неможливо... - вiн хитнув головою, посмiхнувся. - Ну й штукарка ви, Наташо! I хитрунка!.. То ви спецiально привезли мене сюди вночi, га ще на метро, щоб потiм приголомшити краєвидом Москви з висоти пташиного льоту?!
- Частково - так, - засмiялась Наташа, - але ж кортiло показати вам i метро. Сподобалось?
- Чудесне метро!.. Тiльки... тiльки... А ви знаєте, що ми обдурили мiський магiстрат? - сказав Северсон напiвжартома.
- Тобто як? - здивувалась Наташа.
- Менi незручно нагадувати, але... ми не купили квитки.
- Ах, он у чому справа! - зареготала Наташа. - Я просто забула вам пояснити, що за транспорт у Москвi не платять. Ну, та ви це побачите на власнi очi... А зараз кажiть: що ви хотiли б побачити?
- Скажiть, а чи не можна було б завiтати на електростанцiю, туди, де працює Митькiв батько? Хлопчик мене запрошував, але я, звiсно, не знаю, чи дозволяється це, чи нi.
- А чому ж. Ми заглянемо й туди. Я приготувала для вас широку програму екскурсiй. Тiльки, прошу, будьте цiлком одвертi: як на вас впливає все побачене?
- Не знаю... - вiдповiв вiн по паузi. - Поки що я тiльки цiкавлюсь усiм. Я б хотiв зараз промчати свiтом i подивитись, як вiн змiнився.
- А чи вистачить вам сили для цього? Чи не краще було б продовжити лiкування?
- Я почуваю себе вже зовсiм здоровим i бадьорим.
- Це так, - погодилась Наташа. - Але перенапруження ще може пошкодити вам. Я вважаю, що вам велику користь принiс би тривалий сон.
- Сон?.. Може, хочете, щоб я спав день у день, як немовля?
- Саме сон i допомiг вам стати на ноги. Людина витримує без їжi мiсяць, а без сну - лише кiлька днiв. Великий фiзiолог Iван Петрович Павлов довiв, що багато хвороб людини виникають внаслiдок перенапруження кори головного мозку. Тут не зарадять нiякi лiки, а тiльки сон, коли нервовi клiтини припиняють свою дiяльнiсть i вiдпочивають.
- Вiрю вам. I все-таки спати менi не хочеться. Не турбуйтесь про мене: за своє життя я зазнав багато чого, а, як бачите, знову бадьорий.
- Отаким ви менi подобаєтесь, Северсон! Тодi скажу вам по секрету: Митько вже давно чекає на вас.
Очi Северсона засяяли. Кiлькома стрибками вiн вибiг у коридор, схопив хлопця i високо пiдняв над головою:
- Ти, мiй хлопчику, ти - найкращий лiкар!
А Митько намагався набрати зосередженого й поважного вигляду:
- Я прийшов повiдомити, що батько сердечно вiтає вас i запрошує до своєї електростанцiї... Як бачите, я завжди дотримую слова.
***
- Ти тут живеш, Митю? - запитав Северсон, коли вони втрьох пiдiйшли до великої красивої споруди, що поросла диким виноградом.
- Нi, товаришу Северсон, тут працює мiй батько, - вiдповiв хлопець. Оце й є московська атомна електростанцiя.
- Ого! - здивувався Северсон. - В такому палацi мiг би жити й англiйський лорд!.. А де ж димарi?.. Чим тут опалюють?
- Тепер уже електростанцiї не опалюють, - пояснила Наташа. - Вони працюють на невичерпнiй енергiї атомiв... Але про це поговоримо пiзнiше.
Вони зайшли до вестибюля i попрямували сходами.
- А, дорогi гостi! - їм назустрiч поспiшав ставний чоловiк у бiлому халатi. - Вiтаю вас, товаришу Северсон, на нашiй фабрицi енергiї!.. Що ви хотiли б побачити насамперед, друзi: диспетчера, реактори чи експедицiю електроенергiї?
- Не поспiшайте, товаришу Зайцевi - засмiялась Наташа. - I не розмовляйте з нами санскритом. Наш гiсть не розумiє ваших термiнiв i, мабуть, погодиться, щоб ви показували найцiкавiше.
Зайцев почухав потилицю:
- В нас усе цiкаве. Але куди ранiше? Що, коли до диспетчера?
На запрошення Зайцева гостi пройшли коридором i почали пiднiматись широкими сходами на вищий поверх.
Северсона вразила зразкова чистота, красиве оздоблення стiн. Йому мимохiть пригадалась паперова фабрика, на якiй колись працював його дядько. Там було повно смороду, гуркоту, бруду. А тут - тихо й чисто, як у храмi.
- Прошу! - сказав Зайцев, пропускаючи гостей уперед.
Безшумно вiдчинились широкi дверi, i перед вiдвiдувачами постала дивна картина. Посеред залу мiстилась велика рельєфна карта, що сяяла незлiченною кiлькiстю рiзнокольорових вогникiв. Мiж мiнiатюрними горами й рiчками виднiлись такi ж маленькi мiста.
Тiльки надивившись на карту, Северсон помiтив пiд стелею прозору кабiну, в якiй сидiла бiлява дiвчина. Однiєю рукою вона спиралась на бильце крiсла, а другу тримала на похилому пультi, що ряснiв кнопками та екранчиками.
Дiвчина глянула вниз, на вiдвiдувачiв, посмiхнулась на знак привiтання i знову всю свою увагу скерувала на пульт.
Зайцев помахав їй рукою i обернувся до гостей:
- Пiд час роботи з нею не жартуй! Це наш Перун, який володiє громами й блискавицями всiєї областi. А яка сувора з нами! Звертання сприймає тiльки з повним титулом: 'Надiя Молодiнова, диспетчер атомної електростанцiї Московської областi'... - Зайцев знизив голос i нахилився до вуха Северсона. - Добре, що вона не чує нас. Я хочу вам її де в чому зрадити. Вона, власне, дуже полюбляє iграшки... Щоб мати уявлення про витрату енергiї в окремих мiстах та на заводах, цiлком досить дивитись на прилади. А їй цього - замало... 'Треба зробити працю бiльш приємною,- заявила вона якось.- В центральнiй диспетчерськiй я побудую рельєфну карту областi, а сигнали мiст i заводiв розмiщу на їх макетах...' Одному з такою моделлю не впоратись. То як ви гадаєте, що вона зробила? Дуже просто: покликала на допомогу пiонерiв з технiчних гурткiв. Записався й Митько,- вiн теж такий, що любить з чимось возитись... Одного разу приходжу сюди - i аж очi вирячив: на великих пiдставках передi мною вся область, з рiчками, лiсами й мiстами. Надiя сидить на пiдлозi, тикає пальцем у якiсь креслення. Хлопчаки й дiвчатка повзають пiд макетом з паяльниками в руках... Того дня уперше засяяли оцi вогнi, - показав Зайцев на рельєфну карту. - Що ви на це скажете? Чи не фантазер наш оцей маленький Перун? - вiн засмiявся i знову глянув на дiвчину. - Але звiритись на неї можна, це я повинен визнати. Пiд час її чергування нiколи не буває перебоїв у подачi енергiї.
Северсон з цiкавiстю поглядав то на дiвчину в прозорiй кабiнцi, то на модель. Невже це й справдi зробили хлоп'ята?
- А яку деталь виготував ти? - звернувся вiн до Митька.
- Отой он автомат, де щойно спалахнув червоний вогник... Дивiться, Надiя помiтила сигнал i ввiмкнула сильнiший струм.
- Висловлюйся зрозумiлiше, Митю! - засмiялась Наташа. - Ця крихiтна будова означає собою великий
