запасного апарата Ватсона.
Його припущення пiдтвердились: Олаф справдi вiдвiдав Ватсона ранiше за iнших.
З величезним напруженням Северсон стежив за тим, що вiдбувається в каютi Ватсона. Господар i гiсть розмовляли, як давнi друзi.
- Як себе почуваєте, болящий? Дуже радий, що бачу вас знову живим i здоровим! - привiтав Олафа Ватсон.
- Живий - то правда, але хвороба таки далася менi взнаки... Я вам дуже вдячний, друже.
- За що? - здивувався Ватсон.
- За спiвчуття й пiдтримку, за частi вiдвiдини в лiкарнi... Хiба це мало?.. Ну, а як просувається ота справа?
Ватсон схопив його за руку i притулив палець до уст:
- Тс! Тихiше, друже!.. Поки що все гаразд. Ото буде сюрприз, коли... I вiн почав говорити так тихо, що не можна було розiбрати жодного слова.
- Гарний з тебе детектив, Лайфе! - почувся раптом за спиною Северсона голос Алени. - Не лякайся, це я. Але мiг би бути i хто-небудь iнший. Обережним тебе назвати нiяк не можна, мiй Шерлок Холмс!
- Ти стоїш тут давно? - запитав вiн збентежено.
- Нi, щойно зайшла. Що у Ватсона нового?.. О, та в нього гiсть!.. Про що ж вони розмовляють?
Северсон зблiд i нахилився до вiдеофону, щоб Алена не бачила його обличчя:
- Погано чути, а посилити не можна. Але ти нiчого не втратила, Аленко. Розповiдали анекдоти, до того ж трошки пiкантнi, тому продовжують пошепки...
Олаф справдi засмiявся, i Ватсон також.
- Коли дiзнаєтесь про щось нове, - покличте мене, - сказав Дiтрiхсон, прощаючись. - Я пiду. Треба ще представитись Молодiновiй та Навратiлу.
- Е, таки нiкчемнi з нас детективи! - поблажливо посмiхнулась Алена i вимкнула апарат.
'Нiкчемнi... Справдi нiкчемнi! - снувалось у мозку Северсона, коли вiн, попрощавшись з Аленою, iшов до своєї каюти.- Цi злочинцi таки уклали спiлку; вони замислили щось лихе, а ми й досi не можемо вивести їх на чисту воду... Що ж робити?
Вiн не спав усю 'нiч', як за звичкою називали час, призначений для сну. На 'Променi', звiсно, не було нi дня, нi ночi, нi весни, нi зими; тривалiсть перiодiв визначав тiльки атомний годинник; але екiпаж жив за земним календарем.
Згiдно з таким розпорядком для Северсона був ранок, коли вiн нарештi обмiркував детальний план дiй, проте виконання задуму довелося вiдкласти, бо саме вранцi проводились передачi на Землю для Всесвiтньої Академiї наук. То були тижневi зведення про результати наукових дослiджень, - переважно цифри, значки та незрозумiлi абревiатури. Сьогоднiшня передача була цiкавiшою, нiж звичайно: експедицiя повiдомляла, що Мадараш виявив невiдомi досi нуль-променi, якi руйнiвно впливають на ядра атомiв. Але Северсон навiть не вчитався як слiд в це повiдомлення, що мало викликати на Землi цiлу сенсацiю; вiн насилу дочекався кiнця передачi, щоб взятись до важливiшої справи.
Як справжнiй детектив, вiн нишком пробрався до складу, видобув там удосконалений фотоапарат з автоматичним експонометром, прихопив довгий трос. Все це було йому потрiбно, щоб здiйснити подорож у безповiтряний простiр, за межi 'Променя'.
Северсону щастило. Нiким не помiчений, вiн проплив до шлюзової камери, напустив у неї повiтря, надiв скафандр. Один кiнець троса припнув до пряжки бiля пояса, а другий - до кiльця на одвiрку.
Забезпечивши себе таким чином, Северсон натиснув на важiль зовнiшнiх герметичних дверей. Натиск повiтря рвучко вiдчинив їх. Перед людиною вiдкрився вiльний мiжзоряний простiр.
Вiд страху в Северсона мимохiть стиснулось серце. Судорожно вчепившись у одвiрок, вiн притискувався до гладенької стiнки велетня. Зоряне небо вiдбивалось у ньому, як у кривому дзеркалi.
Нi звуку, нi руху. Здавалось, 'Промiнь' втратив свою шалену швидкiсть i просто висить нерухомо в безповiтряному просторi.
Северсон обережно повернув голову. Його погляд упав на велику кулю, де мiстився 'мозок' велетня; кабiна управлiння, обсерваторiя, передавальна станцiя. За великими вiкнами рухаються вченi. Вони навiть не пiдозрюють, що на них дивиться хтось ззовнi.
'Але чи й справдi не пiдозрюють?.. Чи не побачив мене хтось часом?'. Северсон глянув на свiй скафандр. На нього падали тiльки слабенькi блiки свiтла; з великої вiдстанi навряд чи їх помiтиш. Отже, все гаразд. Вперед!
Пересуватись було важко. Рукавицi скафандра ковзали по гладенькому металу; тiло намагалось вiдiрватись вiд поверхнi зорельота i зринути в простiр. Подеколи Северсону здавалось, що рухається не вiн, а корабель, оптична iлюзiя, характерна для свiту невагомостi, де немає нi 'верху', нi 'низу': людина весь час вважає, що 'верх' там, де голова.
Тiльки за годину важкої подорожi Северсон добрався до мети - шостого вiкна в другому ряду. Воно було яскраво освiтлене.
З надзвичайною обережнiстю Северсон зазирнув до каюти. Так, Ватсон вдома. Вiн сидить бiля столу, спиною до вiкна, i щось пише. Перед ним лежить купа словникiв, а також отi загадковi таблицi, якi вразили Северсона й Алену.
Ватсон пiдозрiло заворушився, i Северсон хутко сховав голову в тiнь. Коли вiн за хвилину зазирнув до каюти знову, Ватсон, - уже з навушниками на головi, - сидiв бiля магнiтофона i крутив ручки настройки.
'А, любий, то ти записуєш передачу вiд якогось спiльника з Землi?! зловтiшно подумав Северсон i, нацiлившись фотоапаратом, натиснув на спуск. - Один знiмок вже є. Зробимо для певностi ще один'.
Але апарат раптом випав у нього з рук, а 'Промiнь' рвонувся, окрутнувся навколо своєї осi, помчав кудись вбiк. Вiд страху Северсон заплющив очi. Йому здалось, що вiн падає в безодню; навiть не падає, а його просто тягне туди невiдома сила...
'Але що ж трапилось з кораблем?.. Катастрофа?'
Коли Северсон розплющив очi, то насамперед побачив на фонi освiтлених дверей шлюзової камери характерний силует голови Навратiла в прозорому шоломi скафандра. Академiк швидко змотував трос, притягуючи до себе невдаху-мандрiвника.
Не встиг Северсон отямитись, як уже опинився в шлюзовiй камерi, а потiм у коридорi. I тiльки там Навратiл сердито сказав:
- Ви збожеволiли, друже?! Що ви там шукали в мiжзоряному просторi?.. Вам набридло жити?!
- Я... я... фотографував... - Северсон затинався, мов учень, якого вчитель застав на списуваннi.
- Фотографували?! Що там можна було фотографувати, скажiть менi, прошу?
- Я фотографував 'Промiнь'. Хотiв одержати цiкавий знiмок для телевiзiйної передачi... - Северсон оволодiв собою i говорив тепер далеко впевненiше. - Коли ви потягнули мене за трос, апарат випав з рук.
- От так iдея!.. Цiкавий знiмок, гм... А чи подумали ви про те, що найдрiбнiша порошинка, яка летить Всесвiтом, може пронизати вам серце?.. А чи не припускаєте, що вам могли завдати непоправної шкоди нуль-променi? Адже ми ще не знаємо навiть, чи затримує їх скафандр... Ви повиннi негайно пройти медичний огляд.
- Пробачте мою нерозсудливiсть, товаришу Навратiл. Менi дуже прикро, що я вам завдав стiльки неприємностей. Бiльш нiколи цього не зроблю, присягаюсь!
- Я в цьому твердо переконаний. Ваше щастя, що я вас помiтив з кабiни управлiння. 'Глечик ходив по воду, аж поки вухо обiрвалось!' - пам'ятайте про це. Якщо вам ще колись спаде на думку щось подiбне, порадьтесь зi мною або з товаришем, який тодi буде капiтаном. Сподiваюсь, ми зрозумiли один одного?
- Так. I не кажiть про це, прошу, нiкому.
- Вже пiзно. Всi в кабiнi управлiння вас бачили. Алена одразу ж вгадала, чому Северсон вийшов з 'Променя'.
- Бачиш, скiльки разiв я тобi казала, щоб ти вже облишив свiй розшук, все одно це нi до чого не приведе, - докоряла вона йому. - Адже я замалим не втратила тебе! Коли б ти хоч одним слiвцем натякнув менi! З цим розслiдуванням ми повиннi покiнчити. Розповiмо просто про все Навратiлу, та й годi.
- Нi, ще нi! - з одчаєм запротестував Северсон. - Ще не настав слушний час. Обiцяю тобi, що вже не
