нуль-три.
- Отже, ми стоїмо на порозi розкриття таємницi радiозiрок! - зрадiла Молодiнова. - Це, безсумнiвно, згасаючi сонця, температура яких знизилась настiльки, що вони вже не випромiнюють видимого свiтла.
- Ви правi, - показав Мадараш на екран астротелевiзора. - Погляньте: згасаюче сонце ще випромiнює iнфрачервонi променi.
- Проксима з цiєї хвилини не по праву носить своє iм'я. Найближчим сонцем є... Як його назвемо? - почухав потилицю Навратiл.
- Радiа Фратева. Хай зрадiє Фратев! Вiн перший почув її голос! запропонував Чан-су.
За хвилину Северсон сiв до мiкрофона i почав говорити.
- Увага, увага! Спецiальне повiдомлення для Землi!.. Насамперед ми розкрили таємницю радiозiрок... Це темнi тiла, або, краще сказати, згасаючi сонця. Одне з них недалеко вiд нас. Ми назвали його... Ради бога, що сталося?! До кабiни ззовнi проникло слiпуче сяйво!.. Момент!.. Темне сонце засяяло! Вибухнуло!.. Навколо нього поширюється вогненний пруг!.. Вимикаю... Викличу вас за хвилину...
Несподiваний спалах нової слiпучої зорi викликав на 'Променi' тривогу.
- Реактори двигунiв - на повний хiд! - скомандував Навратiл.
Ватсон залетiв до кабiни управлiння:
- Не робiть цього! Не збiльшуйте швидкiсть понад сто п'ятдесят тисяч кiлометрiв! Це може погано скiнчитись!
- Або пан, або пропав! Важко зараз вибирати, на це нема часу. Далеко менше рискуємо вiд пiдвищеної швидкостi, анiж коли б ми плентались на досяжнiй вiдстанi вiд нової зiрки i згорiли б, - вiдповiв Грубер.
- Так, крильця нам може обсмалить! - Мадараш намагався приховати свою тривогу за жартами, але це йому погано вдавалось.
Тiльки Чан-су лишався абсолютно спокiйним.
- Я згодний з академiком Ватсоном, - сказав вiн так, нiби йшлося про звичайну наукову суперечку.- Не слiд збiльшувати швидкiсть: ми так розтринькаємо пальне, а воно нам ще придасться. Облишмо Радiа Фратева, та й годi. Вивержена розжарена маса не полетить швидше, анiж двi тисячi кiлометрiв на секунду. Вона нiколи нас не зможе наздогнати.
- ...За три роки, саме тодi, коли до вас долетить мiй голос, на вашому небi засяє нова зоря! - продовжував Северсон передачу. - Коли побачите її, згадайте про нас i назвiть ту зорю Радiа Фратева...
***
Вибух космiчного масштабу на вiдстанi п'яти свiтлових годин - не дуже приємне видовисько. Але для наших завойовникiв Всесвiту це була просто iдеальна нагода вивчити життя космiчного тiла.
Раптовi спалахи зiрок астрономи Землi спостерiгали неодноразово. Однак явища вiдбувались так далеко, що результати спостережень були дуже скромними. I тiльки тепер космонавти могли дослiдити фiзичнi та хiмiчнi змiни на поверхнi щойно виниклого сонця та в коронi, яку зiрка викинула з себе з неймовiрною силою.
Одразу ж пiсля спалаху 'Промiнь' опинився в усе наростаючому потоцi рентгенiвських та космiчних променiв. Також i нововiдкритi нуль-променi сяяли дедалi iнтенсивнiше.
- Так воно прилучилося, що щастя за бiду зачепилося, як у нас кажуть! - посмiхнувся Навратiл. - Ну що ж, нам лишається тiльки шанобливо подякувати нашiй любiй Радiа Фратева за надзвичайно цiннi факти, якi вона дала науцi. Нема сумнiву, що вони допоможуть розкрити таємницю виникнення нових та iнших зiрок, а також походження космiчних променiв.
- Так, ми збираємо багатший урожай, анiж сподiвались, - кивнула Молодiнова. - А скiльки нових великих вiдкрить ще чекають на нас у сонячнiй системi Проксими Центавра!
- А може, вдасться навiть розкрити таємницю походження всiєї Галактики? - мрiйливо сказала Алена.
Яскраво-жовтий колiр Радiа Фратева за кiлька днiв перетворився на оранжевий, потiм - на рожево- червоний. Видимiсть зiрки настiльки зменшилась, що її вже можна було спостерiгати тiльки через сильнi телескопи.
- Слiд було б назвати її не Радiа, а Пирскавка! - жартував Фратев. Засяяла, натворила бешкету та й зникла... Бачите, яка швидкоплинна людська слава?!
***
Життя на 'Променi' знову ввiйшло в нормальну колiю. Вченi скерували об'єктиви своїх апаратiв до мети подорожi, до сузiр'я Проксими Центавра.
Северсон пiд час усiх цих бурхливих подiй майже запнув про Ватсона. Нагадала йому про нього тiльки розмова з праплемiнником. Олаф поскаржився на безперервний головний бiль, який iнодi доводить його до нестями.
'Бодай би у тебе луснув мозок, то я б хоч позбувся клопоту! - подумав Северсон. Коли ж за мить усвiдомив змiст свого потаємного бажання, здригнувся: -До чого вже я дiйшов?! Такi думки може мати тiльки боягуз! гнiвався вiн сам на себе. - Час летить, i мета подорожi наближається. Треба дiяти!'
Тепер вiн стежив за Ватсоном в обсерваторiї щодня. Пiсля багатьох марних спроб йому вдалось нарештi його застукати.
Северсон ввiмкнув вiдеофон i без особливої уваги спостерiгав картину на екранi. Вона не зацiкавила його, бо була надто схожа на всi попереднi. Северсон уже знав кожен Ватсонiв рух. Не було нiчого особливого й у тому, що той набрав якийсь номер на вiдеофонi.
Однак те, що сталося потiм, Северсона безмежно вразило. На екранi Ватсонового апарата з'явився кадр з кабiни управлiння. Чан-су розмовляв з Навратiлом про нововиявлену планету в сузiр'ї Альфа Центавра А. Нi один з учених вiдеофону не помiчав.
'Хiба там не спалахнула сигнальна лампочка?'
Коли Ватсон наситився виглядом кабiни управлiння, вiн з'єднався з клубом. Там якраз було весело. Вроцлавський розповiдав анекдоти, все товариство смiялось. Iнодi посмiхався й Ватсон.
В клубi також нiхто не помiтив, що вiдеофон працює.
Северсон ляснув себе по лобi:
'Я просто дурень! Як це я не догадався зразу: Ватсон робить те саме, що й я - пiдслухує з допомогою вiдеофону. Що ж вiн хоче вивiдати?.. Нi, тепер уже справдi настав час втрутитись'.
Вiн вирiшив одразу ж пiсля чергування розповiсти про все Аленi й попросити, щоб вона поiнформувала Навратiла про обох змовникiв.
Та тiльки-но вiн зайшов до клубу, де мав зустрiтися з Аленою, як зупинився вражений.
В порожньому залi бiля вiкна з покрученою сосною сидiв... Ватсон. Вiн так заглибився в перегляд якихось паперiв на столику перед ним, що нiчого не помiчав довкола.
'Ватсон у клубi?! Нiколи ранiше вiн сюди не ходив. Що це вiн замислив?' - промайнуло в головi Северсона.
Ватсон тримався спокiйно. Його очi часом навiть посмiхались двома вiялами зморшок бiля скронь. Переглянувши папери, вiн акуратно склав їх у великий стос, сперся лiктем на раму вiкна i, машинально погладжуючи посрiблене сивиною волосся, задивився у зоряне небо.
До залу поступово збирались усi астронавти. Кожен з них, помiчаючи Ватсона, дивувався так само, як i Северсон, але нiхто з цього приводу не сказав анi слова.
- Як тобi подобається цей вiдвiдувач? - прошепотiв Северсон, коли до нього пiдсiла Алена.
- Я йому рада. Нарештi набрався розуму.
- Ти знала, що вiн сюди прийде?
- Так, менi про це сказав Навратiл.
- Звiдки така змiна? Чого йому треба?
- Ти - невиправний! - засмiялась Алена. - В усьому бачиш якусь таємницю.
- А отой приймач i зашифрованi позначки - то нiчого не означає?! ображено запитав Северсон.
Алена вже не встигла вiдповiсти. Навратiл пiдвiвся i зробив знак рукою:
- Сiдайте, друзi, послухаємо академiка Ватсона. Вiн хоче розповiсти нам щось дуже важливе.
Северсон запитливо глянув на Алену. Вона знизала плечима.
- Знаю добре, що багато хто-з вас вважає мене вiдлюдком, мiзантропом... - сухо й холодно заговорив Ватсон. - Саме тому я хотiв би звiтувати за свою самотнiсть... - Вiн помовчав i обвiв поглядом
