Штiф. О, ми з ним близькi приятелi! Мiй добрий Мулен... О! Ще як вiн був простим репортером, ми з ним зналися.
Сафо. Ах, я хотiла б ще раз побачити цю дикунку! Вона дуже гарна! Правда, старенький! Ти б у неї закохався!
Кардинал. Досить з мене i цивiлiзованої. Я вже... (Змовка ).
Входить Корнiй, похмурий. Озира ться, нiби кого шука , кива всiм головою, роздяга ться й сiда окремо за передвiй столик.
Корнiй (голосно до Мiгуелеса). Мiгуелес, Снiжинки ще не було тут? Не бачили?
Мiгуелес. Нi, не було. Вона ма зараз прийти.
Корнiй. Ага... Дякую... (Задумливо тарабанить пальцями по столику).
Штiф (до Мiгуелеса). Eh bien, mon ami[17], як же там з Салоном? Приймуть вас?
Мiгуелес. Я з Салоном нiчого спiльного не маю! Хапуги й чиновники! -м би виставку свинячих окорокiв робити, а не мистецтва. Товстопузi буржуа!
Штiф. Ха-ха-ха!
Кардинал. А вашу. Блек, роботу вiзьмуть?
Блек. Сподiваюсь.
Кардинал. Чудеснi люди. Знавцi мистецтва.
Штiф i Сафо смiються.
Мiгуелес. А ти не пiдмазував Сербена? Нi?
Блек (безрухомо-спокiйно). Пiдмазував.
Мiгуелес (палко). Ну? I вони - чудеснi люди?
Блек. На цей раз для мене чудеснi.
Мiмi ввесь час обережно, але неодступно, нiжно кокетуючи, зачiпала Лемонь , часом щось шепочучи.
Лемонь (раптом пiдводячись, до неї хмуро). Ходiм.
Мiмi (охоче, хутко встаючи, до всiх). Adieu!
Сафо. Ти куди?
Мiмi (скромно). Ми пiдем прогулятись.
Лемонь , оглядаючись, нi на кого не дивиться.
Кардинал (до нього). О, хмурий юначе, куди веде тебе твоя понура душа? Чому покида ш нас в самотi?
Лемонь (беручи пiд руку Мiмi). Adieu! (Виходять).
Сафо. Ну й Мiмi! Ах, каналiя, як вона вмi це робити! О ви, мужчини! От уже й утiшився... Na!
Кардинал. Дитинко! Вiн артист. Всяка краса йому близька й утiшна.
Штiф. Ха-ха-ха. О, ця потiшить!
Входять Снiжинка i Янсон.
Снiжинка (злегка в такт похитуючись, на ходу наспiву ):
Si voulez de l'amour,
Depechez vous to uj ours.
O-la-la la-la la-la-la [18].
А, святiйший Кардинале! Ви вже на сво му мiсцi з прекрасною Сафо? Servus! Сеньйор i сер також? (Кида погляд на Корнiя). А де ж Камiль, Доден, Варсавiя? Де ж поет наш? (Здоровка ться).
За нею Янсон з люлькою в зубах.
Кардинал. Сьогоднi наша братська обитель буде пустувати. Нашi орли полетiли на бал 'незалежних новаторiв'. Helas[19]!
Снiжинка. Ах, бал 'незалежних новаторiв', це - виставка неестетичної естетики й огидної краси? Фi, я їм руки не подам. (Гарсону). Менi на той столик (хита на стiл Корнiя) blanche[20]... Янсоне, я думаю, ви не будете нудитись в суспiльствi шановних колег моїх? Tres bien[21]! Я маю дещо сказати нашому Бiлому Медведю.
Янсон мовчки вклоня ться й сiда бiля Штiфа.
Блек (голосно). Панове! Хто хоче чути поему нашої поетеси? (Показу на дiвчину в бiлiм боа).
Сафо. О, я, я! (Схоплю ться).
Кардинал. Поему нашої поетеси? О, який сюрприз! Ми слуха мо всiма вухами наших душ! На стiл! На стiл! Стiл для поетеси!
Блек. Заспокойтесь. Поетеса сьогоднi хоче читати для вибраних. Хто хоче бути вибраним?
Кардинал, Сафо, Штiф. Я, я, я!
Блек. В такому разi приклонiть вуха душ ваших до нашого столика.
Кардинал. О, з великим раюванням! Я заранi переношусь в надземнi сфери краси й поезiї. (Всi переходять на той стiл, за ними спокiйно Янсон. Поетеса почина тихо читати).
Тим часом Снiжинка пiдходить до Корнiя, кладе йому руку на плече й тихо говорить:
- Добрий вечiр, сумний Медведю!
Корнiй (виходячи з задуми). А, добрий вечiр... Сiдайте... Я, зна те, той... трохи задумався. Ви давно прийшли?
Снiжинка. Нi, зараз оце... (Сiда проти нього). Ну, як ся ма те? Цiлий день вас не бачила. Що нового?
Корнiй. Нiчого... Що ж може бути нового.
Снiжинка. Як Лесику?
Корнiй. Сьогоднi лучче... Далеко лучче. Не плаче... Жар менше... Лучче. Що лучче... то лучче, то правда. То правда...
Снiжинка. А про Риту нiчого не зна те?
Корнiй. Нi, не знаю... Не знаю нiчого. Не знаю... Що ж, з Ритою кiнець. Це - ясна.. Тiльки все-таки їй треба було б якось, той... якось це iнакше. Так менi зда ться... Занадто вона гаряча... дика... самолюбива.
Снiжинка. Ви ка тесь?
Корнiй. Я не каюсь. Нi... Що ж? Тут двi сили... стукнулись... Так менi зда ться... Каятись нема чого. Лесику лучче... Тiльки все-таки... той... все-таки... якось це не так. Я знаю, вона пiшла до Мулена.
Снiжинка. Ви ревнуете? Ха-ха-ха! Ну, розумi ться, до Мулена, а ви думали куди? А потiм пiде до другого. А ви мали її за таку святу? О, такi швидше котяться. Святiсть - найслабша перепона, вона. занадто напружена, мiй бiдний,Медведю! Святiсть легше всього рветься... Ха-ха-ха! О, бiдний, покинутий муж сидить, суму , колиха дитинку й гiркi сльози лл . Бiдний, бiдний! Нi, я певна, що ви повiсилися б, якби Лесик помер. Правда?
Корнiй. Тут, Снiжинко, мало смiшного. Тут, бачите... Не вмiю я вам сказати... тут...
Снiжинка (гаряче-злiсно). Тут тiльки смiшної Ви хто: артист, творець краси чи фабрикант дiтей? Хто?
Корнiй. Е, все можна говорити. Тут, Снiжинко, не те. Тут...
Снiжинка. Нi, тут тiльки те! Артист жрець, артист - весь краса повинен бути, весь! Пелюшки, горщечки, колиски - це не його. справа! Двом богам не служать! Хто хоче бути великим артистом, той не повинен бруднити себе. Ну що з того, що помре ваш Лесик? Будемо говорити, нарештi, прямо. Що з того? Ну, не стане на свiтi шматочка м'яса, яке кричить, робить неестетичнi штуки i... i в'яже людей. А замiсть того ви ста те вiльним, легким, ви всi сили дасте тому, що вiчно, що вище м'яса! Так-так, Медведю, гарний i бiдний! Краса вiчна. Ну, подумайте самi об' ктивно, холодно: не правду я кажу?
Корнiй. А, ма ш. Подумайте. Та хiба тiльки треба додумать, щоб усе добре було? А тут (б' себе в груди) подума ш? Єсть тут щось, i нiякi думання нiчого не поможуть... Ма ш... I тi також говорять: Подумай. Ну, i думаю, ну, i що? От i еть. А те, що тут нiяких дум, не розумi . От i вже. Подумай... А Боже, Боже! (Сильно зачiсу руками волосся назад).
Снiжинка (якийсь мент мовчить. З усмiшкою). Так... Значить, ви - не артист. Я помилилась. Я думала, що в вас велика сила i ви дасте щось надзвичайне. А що ви дали досi? Нiчого. Декiлька малюнкiв, якi зараз же й продали, бо у Лесика пелюшок не було, бо Лесику було холодно i треба було дров купить, бо Рита заслабла, i треба було касторки купувати, ба.. А! Феї Артист з голови до нiг, од мозку до серця мусить бути красою, коли хоче не малюнки дати, а красу, велику й вiчнуї От що, мiй Медведю! Сiм'я - це дикi, темнi iнстинкти, це звiряче, а краса - в чисто людському. Чу те, Медведю?
Корнiй. А-а, все можна сказати, все... Та що з того? Може, й так. Тiльки ви все-таки... не так. Що таке краса? Що таке людське? А... все можна сказати. Все, Снiжинко, можна сказати... Так-так. А що я не дав нiчого, то правда, е-е, правда... Але дам. Снiжинко, дам!
Снiжинка. Не дасте.
Корнiй (стука кулаком по столi). Дам!
