кожнiй орбiтi по два й по три кружечки?..
Вона замислилася. Микола Петрович охоче допомiг їй:
- Нижнiй кружечок, позначений 'З1', - це Земля в той момент, коли з неї вилетiла наша ракета. 'В1' - Венера в той самий момент на її орбiтi. Бачите шлях нашого астроплана? Вiн помiчений пунктирною лiнiєю i з'єднується з орбiтою Венери в точцi 'В2' - отут, вище. Зрозумiло? Ну, а тепер я вже сам починаю думати вголос, щоб не помилитися. А ви перевiряйте мене.
Галя розгублено поглянула на Риндiна: легко сказати, 'перевiряйте'! А раптом усе буде таким складним, що вона нiчого не зрозумiє? Що робити? Втiм, Микола Петрович, помiтивши її збентеження, виручив дiвчину:
- Нi, все ж таки спочатку треба як слiд пояснити вам.
Схематичний рисунок космiчного шляху астроплана 'Венера-1'.
Галя Рижко полегшено зiтхнула. А Риндiн уже взяв олiвця:
- Слухайте уважно. Ви, мабуть, уже здогадалися, чому ми обрали такий довгий, на перший погляд, шлях вiд Землi до Венери, чому ми летимо не по прямiй лiнiї, яка з'єднала б 'З1' i, припустiмо, 'В0', а вздовж довгого пiвелiпса, який позначений тут пунктиром i з'єднує кружечки 'З1' i 'В2'. Це цiлком зрозумiло. Обравши перший, зовнiшньо 'короткий' шлях, ми змушенi були б витратити надто багато палива. А тут, на другому шляху, ми весь час використовуємо силу тяжiння Сонця, яка, немов надпотужний двигун, мчить нас уздовж пiвелiпса, як астероїд, з кожною секундою наближаючи астроплан до його мети. Пiдкоряючись тяжiнню Сонця, ми летимо зараз у мiжпланетному просторi, не включаючи зовсiм ракетнi двигуни. Розумiєте, скiльки ми заощаджуємо палива? Отже, з того моменту, як ми вилетiли з земної орбiти, наш астроплан сам немовби перетворився на маленький астероїд, який лине вздовж пiвелiпса 'З1'-'В2', неухильно наближаючись до орбiти Венери... Що вам неясно, Галю? - спинився Риндiн, помiтивши нерiшучий рух дiвчини.
- Те, що ви кажете, все ясно, Миколо Петровичу. Але як можна було з такою точнiстю вилетiти з Землi, щоб одразу опинитися на правильному шляху, летiти до Венери наче до цiлi?
- А хто ж вам говорив вiдносно того, щоб 'одразу опинитися на правильному шляху'? Це - нiсенiтниця, ось що! При всiй точностi розрахункiв i попередньої пiдготовки просто смiшно думати про те, щоб отак - раз, два i готово! - правильно лягти на курс. Насамперед, майже неможливо заздалегiдь врахувати наймiзернiшi вiдхилення вiд заданої швидкостi в одинадцять тисяч п'ятсот метрiв на секунду. А коли змiнити її бодай на який-небудь метр на секунду, - тодi радiус дiї корабля зменшиться чи збiльшиться на десятки й сотнi тисяч кiлометрiв! Розумiєте, що це означає? Припустiмо, що на астропланi виявилося трохи бiльше чи менше вантажу, - i його швидкiсть одразу змiниться, доведеться робити значну поправку до розрахункiв. Втiм, навiщо припускати щось таке, коли нам уже довелося вiдчути це в зв'язку з деякими необдуманими i легковажними вчинками? Адже земним постам керування довелося чимало попрацювати для того, щоб виправити курс астроплана, який змiнився через раптову добавку вантажу на нашому кораблi...
На щоках Галi спалахнув рум'янець збентеження: вона добре зрозумiла, що мав на увазi Микола Петрович. А вiн, мовби нiчого не помiчаючи, продовжував:
- Це - щодо швидкостi. А напрям? Та досить вiдхилитися пiд час вильоту вiд курсу лише на одну дугову хвилину, лише на одну шiстдесяту частку градуса, щоб ця малесенька невiдповiднiсть зросла на вiдстанi Марса до шiстдесяти шести тисяч кiлометрiв. А ви говорите - 'одразу'! Не можна так легковажно кидати слова, мила дiвчино. Тут потрiбна найскладнiша i найточнiша праця всiх земних постiв керування нашим астропланом - i в Радянському Союзi, i в Китаї, i в Iндiї, - i плавучих океанських постiв. В роботi їм допомагають десятки електронних обчислювальних машин. Бо iнакше, без таких машин, нiхто на Землi не встиг би нiчого пiдрахувати. А електроннi машини дають наслiдки своїх обчислень майже вмить - i так само раптово радiоiмпульси, якi надсилаються з земних постiв керування, виправляють курс астроплана, включають у дiю його ракетнi двигуни. Це зовсiм не так просто, як може декому здатися... Вся радянська наука допомагає нам i технiкою, i розрахунками, i невсипущим турботливим спостереженням за нами в космосi. Ось що!
Микола Петрович скоса подивився на Галю: здається, дiвчина зрозумiла, що сказала нiсенiтницю.
- Зараз ми, звичайно, як говорять штурмани, вже 'лягли на правильний курс', - примирливо продовжував вiн, - але коштувало це величезної роботи там, на Землi... Так... Ну, перейдемо до найпростiших розрахункiв, пов'язаних з нашим маршрутом. Продовжуючи летiти з такою самою швидкiстю, астроплан опише в мiжпланетному просторi цей пiвелiпс протягом ста сорока шести днiв i опиниться на орбiтi Венери. Але де перебуватиме в цей час сама Венера? Чи потрапимо ми на неї, як куля влучає в цiль?.. Це залежить, головним чином, вiд того, в якому мiсцi своєї орбiти була Венера в момент нашого вильоту з Землi. Припустiмо, що вона перебувала в цей час у точцi 'В0'. Що тодi? Адже ж Земля рухається по своїй орбiтi навколо Сонця повiльнiше, нiж Венера. Наша планета обертається навколо Сонця за триста шiстдесят п'ять днiв, а Венера...
- За двiстi двадцять чотири днi, - закiнчила Галя. Це вона знала добре!
- Так, - пiдтвердив Риндiн. - Яку вiдстань у дугових градусах пролетить у свiтовому просторi по своїй орбiтi Земля за 146 днiв? Щодня вона пролiтає... запишемо, щоб було яснiше. Так, щодня вона пролiтає 360/365 = 0,987°. Отже, за 146 днiв Земля пролетить 0,987°, взятi 146 разiв, що складає 144°. А Венера? Щодня вона пролiтає 360/224 = 1,607°. Таким чином, за 146 днiв Венера пролетить 1,607° x 146=234,5°. Iнакше кажучи, якщо в момент нашого вильоту з Землi Венера буде на своїй орбiтi в точцi 'В0', то ми вже не знайдемо її в точцi 'В2', долетiвши до цiєї точки її орбiти. Венера випередить, за час нашого польоту Землю, вона опиниться вже в точцi 'Вx', перегнавши Землю в своєму русi по орбiтi...
- На 234,5° мiнус 144°, себто, на 90,5°, - наче вiдповiла Галя, зрозумiвши паузу Риндiна як запитання, звернене до неї. - I ми не потрапимо на Венеру, - додала вона. - От неприємнiсть яка! I вся подорож пiшла б нанiвець. Астроплан буде в точцi 'В2', а Венера - вже в точцi 'Вx'... Що ж робити, Миколо Петровичу?
Риндiн посмiхнувся: його потiшила юна запальнiсть дiвчини.
- Нiчого, єсть вихiд iз становища. Щоб потрапити на Венеру за нашим маршрутом, треба вилiтати з Землi дещо ранiше, тодi, коли Венера буде ще в точцi 'В1'. Це визначає - тодi, коли Венера на своїй орбiтi буде позаду Землi на 234,5° мiнус 180°, себто - на 54,5°, рахуючи в напрямi руху обох планет по їх орбiтах. I тодi за сто сорок шiсть днiв Венера, переганяючи Землю, долетить саме до точки 'В2', куди тим часом примчить i наш астроплан, як це показує пунктирна лiнiя, що з'єднує пiвелiпсом обидвi орбiти. А Земля за той же самий час вiдстане, вона долетить по своїй орбiтi тiльки до точки 'З2'. Зрозумiло? Земля вiдстане вiд Венери на 36°. Уявляєте собi все це, Галю?
- Дуже ясно, Миколо Петровичу. Ми вилетiли з Землi в той самий день, годину i хвилину, коли Венера вiдстала вiд Землi на 54,5°, i рисунок показує це: в момент вiдльоту астроплана Земля була в точцi 'З1', а Венера - в точцi 'В1'. Все в порядку. Спiймаємо Венеру в просторi!
Галя дзвiнко розсмiялася: такою веселою здалася їй думка про полювання на Венеру в свiтовому просторi! Але зразу ж вона додала:
- Ми летимо наче комета. Здорово! Шкода тiльки, що в астроплана немає такого красивого хвоста, який буває у комет. Було б на що помилуватися з Землi.
Академiк Риндiн втiшив її:
- На нашому небозводi є й без того чимало чудесного, не баченого нами досi. Ось - хiба не чарiвне видовище?
I вiн указав рукою на екран перископа. Галя знову поглянула - i в неї перехопило подих вiд феєричної картини, яка вiдкрилася перед її очима.
З-за величезного блакитнувато-зеленуватого, вкритого блискучою бiлою пеленою хмар диска Землi, що сяяв на непроникливо чорному небозводi, починала випливати невеличка срiбна куля. Щойно було видно лише її краї,- i ось вона випливла вже наполовину. Срiбна куля поспiшала, немов прагнучи вiдiрватися вiд величезного диска Землi. I на тiй кулi чiтко розрiзнялися примхливi вiзерунки, знайомi кожнiй людинi, яка бодай один раз пiднiмала очi до неба в мiсячну нiч.
- Мiсяць! - радiсно скрикнула Галя.
- Так, старий, незмiнний Мiсяць, - прошепотiв Риндiн: вiн також вiдчув хвилювання.
Споконвiчний супутник Землi, що ховався досi за нею, плив в холодному похмурому космiчному просторi. Ось Мiсяць немовби зовсiм одiрвався вiд Землi i почав вiддалятися вiд неї. Так здавалося спостерiгачам на космiчному кораблi... Звичайно, це був цiлком природний рух Мiсяця по його орбiтi навколо Землi. Проте не
