потрiбну нам напругу. А групи вже з'єднанi паралельно, - щоб одержуваний струм був потрiбної потужностi. Нiбито просто, - а як трудно було конструкторам розмiстити i розподiлити всi тi незчисленнi фотоелементи, та ще й так, щоб вони не зменшили мiцностi супертитанової оболонки астроплана!
Так чи iнакше, Сонце сяє в мiжпланетному просторi цiлком справно i так само справно працюють нашi напiвпровiдниковi фотобатареї, що являють собою цiлу фотоелектростанцiю. Струм, який ми постiйно одержуємо вiд неї, весь час заряджає мiнiакумулятори - i ми не вiдчуваємо анi найменшої нестачi електроенергiї, яка надходить до нас постiйно i безкоштовно без будь-яких зусиль з нашого боку. Як у чарiвнiй казцi!
Микола Петрович якось сказав:
- Наша енергосистема мусить працювати абсолютно невiдмовно, ще точнiше, нiж людське серце!
I я розумiю, що це саме так. Адже вiд нашої фотоелектростанцiї, вiд незчисленних напiвпровiдникових батарейок, що заряджають величезну кiлькiсть мiнiакумуляторiв, - цiлком залежить робота всiх чисто механiзмiв i автоматичних приладiв астроплана. А це - цiле складне господарство.
Ось я виписала тут стовпчиком перелiк - з чого складається робота нашого машинного господарства (пiд диктовку професора Ван Луна):
1. Очищення повiтря, конденсацiя води i вентиляцiя всiх примiщень астроплана.
2. Освiтлення i опалення корабля.
3. Робота всiх допомiжних механiзмiв - автоматичних запорiв, дверей, гамакiв, люкiв, шаф, буфета... та тут усього i не перелiчиш.
4. Робота всiх автоматичних приладiв i апаратiв, пов'язаних з керуванням астропланом.
5. I нарештi, автоматична дiя механiзмiв, якi керують ракетними двигунами, подають до них рiдке паливо - атомiт.
Втiм, про це слiд поговорити окремо. I це я знаю вже не з слiв Ван Луна, а з розповiдi самого Миколи Петровича.
Спочатку менi, признаюся, було страшно уявити собi, що тут-таки, за нашими спинами, за тонкими супертитановими переборками астроплана, - лежить багатотонний запас атомiту, нової атомної вибухової речовини величезної сили. Динамiт, пiроксилiн, нiтроглiцерин, тринiтротолуол,- всi цi вибуховi речовини не можуть iти в порiвняння з атомiтом. Ця нова речовина була виготовлена тiльки два роки тому Ленiнградським i Київським iнститутами фiзичної хiмiї - спецiально для нашого астроплана. I, як каже Микола Петрович, тiльки це дало можливiсть здiйснити мiжпланетну подорож на такому порiвняно маленькому кораблi. Микола Петрович пояснив це так:
- От ви вже знаєте, Галю, що без нашої фотоелектростанцiї i мiнiакумуляторiв ми не могли б забезпечити астроплан потрiбною кiлькiстю електроенергiї. Без автоматичних механiзмiв керування i без зiрких земних постiв, без радiолокаторiв i допомоги швидкiсних електронних лiчильних машин - ми не могли б летiти так певно й надiйно, як це вiдбувається тепер. Але головне все ж таки - атомiт. Послухайте мене уважно, i ви зрозумiєте, в чому тут рiч.
Виявляється, що наука i технiка до останнього часу не могли здiйснити пасажирську мiжпланетну подорож тiльки тому, що не iснувало вiдповiдного палива для ракетних двигунiв. Можна було збудувати i вiдрядити снаряд 'Мiсяць-1' i навiть корабель 'Мiсяць-2', який облетiв навколо Мiсяця i повернувся на Землю. Але пасажирський мiжпланетний корабель - зовсiм iнше дiло.
Адже кожен пасажир - це не лише його власна вага, проте ще й вага продуктiв харчування i численних апаратiв, якi мусять обслуговувати людину в дорозi. Кожному пасажировi треба на день аж нiяк не менше вiд 600 грамiв їжi - це остаточний мiнiмум. Отож скiльки їжi доводиться везти з собою в астропланi трьом пасажирам, що летять на Венеру i назад?.. Який це велетенський вантаж!
Тепер далi. Скiльки ж палива мусить витратити корабель, навантажений в такий спосiб? Адже астроплан має не тiльки пiднятися з Землi i розвинути космiчну швидкiсть, але потiм ще й вдруге злетiти - з поверхнi Венери. I тут створюється щось дуже подiбне до зачарованого кола.
Мiжпланетний корабель мусить везти в своїх баках дуже багато палива - i тому його загальна вага стає бiльшою. Але тодi для його розгону треба витрачати також бiльше палива, i тому знову збiльшувати ємкiсть бакiв. А чим бiльшi баки, тим бiльше треба палива для розгону корабля. I так без кiнця! Виходить, що за рахунок палива вага корабля стає неймовiрно великою - i головна частина цього палива потрiбна тiльки для того, щоб розiгнати до великої швидкостi те ж саме паливо. Де ж вихiд? Як зменшити запас палива, потрiбного для польоту? Це й було головним завданням багатьох учених i конструкторiв упродовж десяткiв рокiв.
- Певна рiч, вони мали свою провiдну зiрку, - сказав Микола Петрович, розповiдаючи менi про все це. - Великий основоположник реактивної технiки i зореплавання Цiолковський залишив науцi свою знамениту формулу, за якою можна визначити запас потрiбного для мiжпланетного корабля палива. За цiєю формулою кiнцева швидкiсть всякої ракети (отож, i астроплана, який користується ракетними двигунами) залежить вiд тiєї швидкостi, з якою продукти згоряння, гази, витiкають з двигуна, i вiд того, яку частину загальної ваги корабля пiд час зльоту складає вага палива. Чим бiльша швидкiсть витiкання газiв, тим менше можна взяти палива.
Таким чином, вагу палива можна було визначити за формулою Цiолковського, - але вiд того конструкторам не ставало легше.
- Я на їх мiсцi давно вже вдалася б у вiдчай i кинула цю справу, чесно призналась я Миколi Петровичу, слухаючи його.
- Це вiд того, люба Галю, - вiдповiв вiн, - що ви не маєте потрiбної для вченого наполегливостi i терпiння.
Наполегливiсть i терпiння! Звучить це дуже красиво, проте... нi, варт записати, в чому тут справа, якi труднощi стояли перед конструкторами!
Щоб перемогти земне тяжiння i вирушити в полiт на Венеру - астроплан мусить розвинути колосальну швидкiсть - 11,5 кiлометра на секунду. Це знають всi. Якщо перекласти цi цифри на бiльш зрозумiлу мову, то вийде, що астроплан мусить летiти з швидкiстю понад 40 000 кiлометрiв на годину, отже, вiн може за одну лише таку годину облетiти навколо Землi по екватору.
Втiм, виявляється, що коли б робити розрахунки тiльки по самiй цiй швидкостi, то з подорожi нiчого б не вийшло. I от чому.
Злiтаючи з Землi, корабель мусить подолати опiр повiтря i витратити на це додаткове паливо - це раз. Паливо необхiдне i для гальмування астроплана пiд час посадки на Венеру, iнакше вiн просто розiб'ється - це два. Другий злiт, уже з поверхнi Венери, знову паливо - це три. Гальмування пiд час посадки на Землю - ще паливо - це чотири. Ну, i деякий запас палива на непередбаченi випадки, як-от наше зiткнення з метеоритом - це п'ять.
Коли б усе паливо, яке астроплан мусить мати в своїх баках, використати на розгiн корабля в безповiтряному просторi, де немає опору повiтря, - тодi мiжпланетний корабель розвинув би так звану 'iдеальну швидкiсть'. Не 11,5 кiлометра на секунду, а близько 30 кiлометрiв на секунду. Таку швидкiсть i брали в основу своїх обчислень i розрахункiв конструктори.
- I багато з них, як i ви, Галю, у вiдчаї хапались за голови: становище здавалося безвихiдним, - додав, посмiхаючись, Микола Петрович. - Зрозумiло, що ще в п'ятдесятих роках нашого сторiччя пасажирська мiжпланетна подорож була нездiйсненною...
Ускладнення полягало в тому, що за тих часiв швидкiсть витiкання газiв з рiдинних ракетних двигунiв не перебiльшувала трьох кiлометрiв на секунду. А за таких умов, як показує все та ж сама знаменита формула Цiолковського, для досягнення швидкостi астроплана в 30 кiлометрiв на секунду - потрiбний був зовсiм фантастичний запас палива. I сказати дивно: вага палива пiд час зльоту мусила перебiльшувати вагу самого астроплана в... 5900 разiв! Ясно, що тодi це було абсолютно нездiйсненно, просто немислимо.
Конструктори вигадували хтозна-скiльки обхiдних шляхiв, щоб зменшити запас палива пiд час зльоту. Ще сам великий Цiолковський висував iдею про злiт астроплана не з Землi, а з її штучного супутника - як-от нашi 'Диск-1' або 'Диск-2'. Якщо астроплан злiтав би з такого штучного супутника, йому не треба було б долати опiр повiтря. Та й земне тяжiння значно зменшилось би. Отож, можна було б зменшити i запас палива. А головне - можна було б використати велику власну швидкiсть супутника. Але поки що така iдея лишається також нездiйсненною. Штучнi супутники Землi ще надто маленькi, вони непридатнi для ролi мiжпланетних вокзалiв...
