Вiн на хвилинку замовк - i юнак побачив, як спохмурнiло його обличчя, коли вiн заговорив далi.
- Але хiба ж це можна назвати помстою? Хiба є щось страшне в самiй смертi? Нiчого! Тiльки дурнi бояться померти, зрозумiй це, Олесю! Якщо смерть приходить одразу, в нiй немає нiчого страшного, бо за якусь мить людина просто перестає щось вiдчувати, наче глибоко заснула. I все! Людина перестала iснувати, її немає. I вона навiть нiколи не зрозумiє, що померла. Що ж, отаку легку смерть я вважав би достатньою для цих мерзотникiв? I вважав би, що то - помста?..
Ернан Рамiро провiв рукою по чолу, вiдкинувши волосся. Вiн помiтно хвилювався.
- Достатня помста за невимовнi страждання, яких цi кати завдали багатьом i багатьом невинним людям? Муки, яких зазнав не тiльки я, а й... О, ти не знаєш, Олесю, що таке повiльне конання на каторжнiй роботi, коли в тебе попереду немає анiнайменшого просвiтку, сама чорна безнадiйнiсть... I вiдомо тiльки одне: незабаром ти помреш так само, як померли твої друзi, твої рiднi, твої любимi, - в тяжкому стражданнi, закатованi фалангiстами...
Олесь боявся проронити слово. Вiн проклинав себе за те, що необережно спитав про помсту. Та хiба ж вiн знав, що це так вплине на Ернана Рамiро?..
А Капiтан уже вiв далi, стискаючи кулаки:
- Нi, смерть була б надто легкою карою для фалангiстських злочинцiв! Я мiг би спопелити їх там, на майданi Кастелара. Але не такою має бути моя велика помста. Вони повиннi вiдчути її перед смертю не менше, нiж вiдчували їхнi жертви! О нi, я маю на увазi не фiзичнi муки, це було б надто примiтивно. Нi, вони мусять вiдчути, як усi зневажають їх, як вiдвертаються вiд них, наче вiд зачумлених! Вони захочуть пити - i нiхто не дасть їм води, вони благатимуть їжi - i нiхто не дасть їм шматка хлiба! Бо всi, всi зрозумiють, ким насправдi є цi негiдники на чолi з Фернандесом, нiкчемнi людцi, сильнi тiльки проти слабих, позбавленi совiстi й душi! I ти побачиш, Олесю, як я й мiй 'Люцифер' допоможуть людям зрозумiти це, побачиш. Це й є той шлях, який я обрав собi, шлях месника, що звалить, зрештою, на голови фалангiстської зграї тяжку лавину людської ненавистi. Я розбуджу всiх! Я надихну всiх на помсту! I з задоволенням побачу, як та всенародна помста розчавить фалангiстiв!
Раптом Сивий Капiтан спинився, наче обiрвавши мову. Можливо, вiн вирiшив, що сказав надто багато. Та й справдi, нiколи досi не траплялося, щоб Ернан Рамiро говорив з Олесем про такi речi! Капiтан мiг охоче розмовляти з юнаком про 'Люцифер' i його властивостi, про технiку, механiзми, про науковi питання. Але вiн досi завжди уникав того, щоб торкатися чогось особистого, такого, що стосувалося б його внутрiшнього свiту, думок, почуттiв. Адже навiть тодi, коли Капiтан вирiшив познайомити Олеся з iсторiєю Ернана Рамiро, - вiн не сам зробив це, а доручив Валенто Клаудо... I раптом такий вибух пристрастi, якого юнак i сподiватися не мiг, запитуючи Капiтана.
Це вражало, примушувало замислитися. Досi Сивий Капiтан здавався Олесевi надзвичайно стриманою людиною, для якої наче не iснувало нiчого, крiм пристрасного захоплення своїм створiнням, 'Люцифером'. Та й розповiдь Валенто Клаудо свiдчила теж про те, що Ернан Рамiро протягом усього життя був заглиблений виключно в науковi й технiчнi питання - i нiщо iнше, крiм дружби з Анхело Альваресом та любовi до дружини Хуанiти й сина Лорхе, для нього не iснувало. А може... може, на Ернана Рамiро саме й вплинула трагiчна загибель людей, яких вiн щиро любив?.. Може, саме через це в його душi народилася жагуча ненависть до фалангiстiв, яка, очевидно, настiльки бурхлива, що iнодi проривається крiзь панцир стриманостi, як сталося це й зараз?..
Але було ще й iнше в тiм, що кiлька хвилин тому говорив Сивий Капiтан, i це не могло лишитися для Олеся непомiченим.
Цiлком зрозумiло, що Капiтан говорив 'я', 'менi', коли розповiдав про тi чи iншi чудеснi властивостi 'Люцифера', створеного саме ним. Проте чому вiн так уперто, наполегливо говорив i тепер: 'Я мiг би', 'Я обрав собi', 'Я розбуджу всiх', 'Я надихну'... тощо? Як поєднати пiдкреслену стриманiсть Сивого Капiтана, що уникав будь-яких розмов на особистi теми, стояв наче осторонь вiд усяких проявiв почуттiв, з оцим вибухом пристрастi, таким стихiйним, таким особистим, що охоплений ним Капiтан мiг говорити тiльки про власнi намiри, власнi бажання, немов якийсь незаперечний володар, для якого не iснувало нiчого, крiм його всесильної, всеперемагаючої особи?.. 'Я', 'я' - i знов 'я'...
То була дивна, незрозумiла для юнака суперечливiсть в образi Сивого Капiтана, який складався в уявi Олеся. Вона гнiтила його, як щось чужорiдне, щось таке, з чим не мiг погодитися весь внутрiшнiй свiт юнака, вихованого на зовсiм iнших принципах. Тому Олесь нiяково мовчав. I невiдомо, скiльки часу тяглася б та пауза, пiд час якої Капiтан нервово походжав по каютi, а Олесь тiльки час вiд часу пiдiймав на нього очi, коли б Ернан Рамiро не промовив так само раптово, як i замовк перед тим:
- Наша розмова, Олесю, пiшла не в той бiк. Ми ж умовлялися з тобою говорити про 'Люцифер', чи не так?
- Пробачте, Капiтане, я не хотiв... - почав був юнак.
- Нiчого, нiчого, все гаразд, - перебив його Ернан Рамiро. - Можливо, i краще, що про це зайшла мова. Принаймнi тепер ти знаєш дещо, хоча й дуже мало, про мої намiри... А зараз займемося дiлом. Менi треба дещо обчислити й перевiрити. Отож я тебе не затримую. Можеш iти, коли хочеш. А можеш побути й тут, тiльки з умовою вже не розмовляти, не заважати менi.
- Я побуду тут, Капiтане, якщо дозволите.
- Гаразд.
Ернан Рамiро натиснув двi кнопки в стiнi бiля центрального пульта керування. Частина стiни ковзнула вниз, i на нiй опинився складний прилад, що висунувся з нiшi в стiнi. То була лiчильна електронна машина, потрiбна Капiтановi для обчислень.
Олесь уже давно встиг помiтити, що на 'Люциферi' людинi не доводилося витрачати фiзичної сили майже нi на що. Всi механiзми працювали автоматично, для цього слiд було в разi потреби тiльки натиснути на маленькi кнопки чи повернути рукоятки. Ця складна система працювала справдi бездоганно, жодного разу Олесевi не довелося помiтити навiть найменшої нечiткостi. Та її й не могло бути, бо будь-яка, мабуть, i непомiтна з першого погляду несправнiсть призвела б, напевне, до аварiї, якщо не до непоправної катастрофи: згадати хоча б про ту велику швидкiсть, з якою мчав 'Люцифер' тодi, серед гострих скель пустелi Хоравенте, по вузькiй i звивистiй кам'янистiй дорозi. Коли б тодi вiдмовив у дiї хоч якийсь з автоматичних приладiв або бодай на мить виключився!.. Загибель була б неминучою!
5. ОГОЛОШЕНИЙ ПОЗА ЗАКОНОМ
Раптом думки Олеся увiрвалися. Вiн помiтив легке погойдування пiдлоги, яке свiдчило, що машина уповiльнювала хiд. Можливо, 'Люцифер' закiнчує свою подорож, прибув туди, куди вела його воля Сивого Капiтана. Ось машина зовсiм спинилась.
А втiм, навколо немає нiчого примiтного, нiчого цiкавого, що вiдрiзнялося б вiд попереднiх картин на телевiзiйному екранi. 'Люцифер' весь час iшов, обминаючи мiста i великi села: Капiтан навмисно не хотiв привертати до себе уваги. I тут так само, як було i перед тим: поле, телеграфнi стовпи, гай на обрiї, зовсiм безлюдно, тiльки десь удалинi кiлька невеличких хатинок. А поблизу - роздорiжжя; тут, очевидно, перехрещувалися дороги з пiвночi на пiвдень i зi сходу на захiд. Чому 'Люцифер' спинився тут?..
Юнак поглянув на Капiтана. Але той, нахмуривши кошлатi брови, мов чекав чогось i сам, вiдiрвавшись вiд обчислень на машинi. Чого саме?
Олесь почув сигнальний дзвiнок. Це означало, що вiдкриваються зовнiшнi дверi 'Люцифера'. А, ось що! Он Валенто Клаудо легко вискочив з машини й швидко попрямував до дороговказу на перехрестi дорiг - невисокого стовпчика з розчепiреними дошками, що стирчать у рiзнi боки, вказуючи напрям до того чи iншого мiста. Невже ж Валенто хоче перевiрити правильнiсть маршруту 'Люцифера'? Дивно, дивно...
Тим часом Валенто Клаудо пiдiйшов до дороговказу, спинився бiля нього, наче уважно до чогось придивляючись. Ось вiн читає якусь об'яву на бiлому аркушi паперу. Мабуть, об'ява була зовсiм свiжа, недавно прилiплена, бо коли Валенто взявся за її край i потягнув, аркуш легко вiдiрвався вiд стовпчика. Розмахуючи тим аркушем, Валенто Клаудо уже повертався до машини.
Знов пролунав сигнальний дзвiнок, i 'Люцифер' рушив, поступово прискорюючи хiд. У кабiну керування ввiйшов Валенто Клаудо. Вiн простяг Капiтановi аркуш паперу - зiрване ним з дороговказу оголошення.
Валенто став бiля штурвала, а Сивий Капiтан голосно, чiтко вимовляючи кожне слово, почав читати:
'До вiдома населення.
Останнiм часом на територiї Iберiї з'явився злочинець,
який називає себе Сивим Капiтаном i вiдзначився зухвалими
антиурядовими вихватками. Насправдi це збiглий в'язень,
