кровожерних собак - жандармерiї та полiцiї! I хай нiхто не пробує спинити мою промову, що лунає з урядових репродукторiв. З цього нiчого не вийде. Сильнi коливання мого радiопередавача пiдкорили собi, заглушили урядову радiостанцiю, вона не може завадити менi. Отож слухайте, iберiйцi!
Проте люди i без того збуджено слухали, затамувавши подих.
- Насамперед, - вiв далi спокiйний голос, - я хочу захистити вiд можливої кари солдатiв i механiкiв вiйськових автомашин i танкiв. Вони нi в чому не виннi. Мотори їхнiх машин цiлком справнi. Усi машини спинив я вiдомим тiльки менi способом. Жодна автомашина чи танк не рушить з мiсця, доки я не дозволю цього. Диктор щойно прославляв непереможнiсть цих машин, твердячи, що нiхто i нiщо їх не спинить. Як бачите, це брехня. Така сама брехня, як i все, що твердить вам кожного дня уряд кривавого Фернандеса. Я спинив усi машини, навiть не виходячи з мого 'Люцифера', з винайденого i збудованого мною могутнього апарата, який проїжджає зараз перед вами вздовж Авеню-дель-Прадо...
- 'Люцифер'!
- Ця машина зветься 'Люцифер'!
- Дивна назва!
- Жахлива назва!
Перекриваючи гомiн натовпу, який не мiг стримати вигукiв збудження, мужнiй голос вiв далi:
- Я навмисно назвав мiй апарат 'Люцифером'. Хай монахи й попи твердять, що це назва сатани, диявола! Це не так! Люцифером називають зiрку, що з'являється на ще темному нiчному небi перед сходом сонця. Люцифер - це значить свiтлоносець!
- Ти чуєш, Фредо? - багатозначно прошепотiв Педро. - 'Зiрка, що з'являється перед сходом сонця'... Що вiн має на увазi?
Натовп загомонiв знову, тепер уже стривожено. Бо фалангiсти i жандарми вирiшили, нарештi, що саме їм слiд робити. Безладними вигуками 'геть!', 'нема чого слухати!' вони намагалися заглушити радiо. Та де там! Гучний голос перекривав усе:
- Тi, хто знав мене ранiше, називали мене Сивим Капiтаном. Я прийняв це iм'я i носитиму його надалi. I кожна поява мого 'Люцифера' буде й для самого кривавого Фернандеса, i для його найближчих поплiчникiв грiзним нагадуванням про те, що наближається час неминучої розплати за їхнi злочини! А для народу, для вас, iберiйцi, поява мого 'Люцифера' кожного разу свiдчитиме, що пiсля темної ночi фалангiстського свавiлля надходить свiтанок, який принесе вам визволення з-пiд ярма Фернандеса i його зграї! Пам'ятайте це, iберiйцi!
Голос замовк. Великий сiро-зелений автомобiль сунув далi. Вiн рухався надзвичайно м'яко i плавно, особливо якщо зважити на його незвичайнi розмiри.
Вдалинi пролунав кiнський тупiт. Назустрiч автомобiлевi, що посувався в напрямi до майдану Кастелара, мчали вершники, озброєнi гвинтiвками i ручними кулеметами. Мабуть, генерали з почту Фернандеса i полiцiя вирiшили таки вжити заходiв. Броньованi автомобiлi, танки стояли нерухомо, спиненi таємничим Сивим Капiтаном, наче прикутi до мостової. Але в розпорядженнi полiцiї i вiйськового командування лишалася жива сила - кiннота. I от чи не цiлий ескадрон вершникiв мчав уздовж Авеню-дель-Прадо повз застиглi на мiсцi танки i панцерники до 'Люцифера', тримаючи напоготовi зброю.
Ще не наблизившись до загадкового автомобiля, офiцер, який командував загоном вершникiв, вигукнув короткий наказ. Йому пiдкорилися не тiльки вершники, а й фалангiсти та жандарми, якi до того тiснилися до тротуарiв. Усе це вiдбулося протягом кiлькох секунд.
Перетинаючи шлях 'Люциферовi', впоперек вулицi, припавши на одне колiно, став цеп солдатiв, озброєних ручними кулеметами i автоматами. Кiлька десяткiв iнших солдатiв i фалангiстiв оточили дивний автомобiль з бокiв, також нацiлюючись у нього з кулеметiв i автоматiв. Навiть ззаду живий ланцюг замкнувся шеренгою жандармiв та полiцаїв, що тримали напоготовi пiстолети. Тепер автомобiль посувався, оточений з усiх бокiв озброєними людьми, якi чекали дальших наказiв, ладнi негайно вiдкрити вогонь. Дивно, але автомобiль Сивого Капiтана не тiльки не збiльшив швидкостi, а, здавалося, навiть зменшив її...
Люди з тротуарiв кинулися врозтiч до найближчих ворiт i пiд'їздiв, адже було цiлком ясно, що ось-ось почнеться стрiлянина.
Офiцер, що командував загоном, виїхав наперед, стримуючи коня, який намагався стрибнути вбiк вiд велетенського автомобiля. Пiднявши руку, офiцер голосно вигукнув:
- Командування наказує вам спинитись! Iнакше по машинi буде вiдкрито нищiвний вогонь!
Автомобiль рухався далi, мов нiхто в ньому i не чув цього погрозливого наказу. Кiнь офiцера гарцював перед машиною, то вiдступаючи до цепу солдатiв, то знову наближаючись до 'Люцифера'.
Знову пролунав знервований вигук офiцера:
- Ще раз наказую: спинiться, бо вiдкрию вогонь! Попереджаю востаннє!
'Люцифер' так само повiльно, але неухильно рухався вперед, прямо на цеп солдатiв, що перетинали вулицю. Тодi офiцер, пригнувшись до шиї коня, швидко вiд'їхав убiк. Вiн вихопив шаблю i змахнув нею у напрямi до загадкового автомобiля.
- Вогонь!
I враз заторохтiли безладнi пострiли, наче сухий горох перекочувався по залiзу. Кулеметники давали короткi черги, намагаючись вцiлити у вiкна автомобiля. У шаленiй стрiлянинi потонули зляканi вигуки людей, що тиснулись у воротах i пiд'їздах будинкiв. Солдати i фалангiсти стрiляли зблизька, промахнутися було неможливо. 'Люцифер' мусив бути прошитий кулями наскрiзь! А втiм, через кiлька секунд стрiлянина вщухла - навiть без якоїсь команди. Солдати здивовано переглядалися.
Величезний автомобiль, таємничий 'Люцифер', так само повiльно i невблаганно рухався вперед. Його округлий кузов лишався непошкодженим, i на ньому так само тьмяно виблискували склянi вiконця, на яких непомiтно було жодного слiду куль. Проте не могли ж усi цi незлiченнi кулi не влучити. Навiть думка про таке здавалася безглуздям. Тодi в чому ж рiч?..
- Вiн броньований! - вигукнув хтось iз фалангiстiв.
Нi, це було не так.
Мостова по обидва боки таємничого автомобiля i перед ним була густо всипана блискучими маленькими шматками металу. Це лежали кулi, якi навiть не змiнили свого вигляду, не деформувалися, не розплющилися...
Офiцер, який командував загоном, розгубився. Нiколи за все життя вiн не бачив нiчого подiбного. Кулi не брали дивного автомобiля! Коли б вiн був навiть броньований, то все одно на його кузовi мусили б залишитися принаймнi подряпини. Та й кулi обов'язково деформувалися б. Чому кулi не пошкодили машину?.. I що робити далi? Офiцер вагався.
Тим часом сiро-зелений краплиноподiбний автомобiль наблизився вже впритул до нерухомого досi ланцюга солдатiв, що, як i ранiше, стояли впоперек вулицi. Вiн сунув прямо на них, не звертаючи, мов i не було перед ним нiякої перепони. Та йому й нiкуди було звертати, бо праворуч середина мостової була захаращена безпорадними танками i броньовиками, а лiворуч заважали високi дерева, що росли вздовж тротуарiв. Розгубленiсть солдатiв тривала недовго. Ще мить - i цеп солдатiв не витримав, розсипався, солдати побiгли геть вiд 'Люцифера', не приховуючи свого переляку.
Офiцер, який залишився збоку, безпорадно озирнувся. Вiн мусив виконати наказ командування, спинити дивовижну машину, але як, коли вогнестрiльна зброя виявилася безсилою?
Його розгублений погляд спинився на високiй людинi в цивiльному одязi, що швидко наближалась. Офiцер побачив, як незнайомець швидким звичним рухом вiдвернув лацкан пiджака, показуючи малесенький позолочений значок таємної полiцiї, прикрiплений пiд вилогою. Цей високий горбоносий чоловiк з пронизливими очима, мабуть, звик наказувати, бо наступної секунди офiцер уже розчув його владний голос, звернений до нього:
- Накажiть стрiляти по шинах! По шинах!
Офiцер одразу зрозумiв, що то була вiрна порада. Шини ж не бувають броньованими! I якщо пробити гуму кулями, машина змушена буде спинитися - на пробитих шинах не можна рухатися.
На весь голос офiцер гукнув солдатам, якi ще лишалися по боках 'Люцифера':
- Стрiляти по шинах! Вогонь!
Знову заторохкотiли ручнi кулемети i автомати, б'ючи прямо в шини автомобiля. I знов-таки 'Люцифер' не спинився. Не було помiтно, щоб хоч одна з його шин була пробита якоюсь кулею. Зате по боках його
