з'явилися новi розсипи куль, що лежали на асфальтi, наче це були не смертоноснi кулi, а якiсь малесенькi мирнi iграшки...
Широко розплющеними вiд здивування очима офiцер поглянув на високого горбоносого незнайомця: що ж тепер робити? Той стояв бiля дерева, стискаючи в безсилiй лютi кулаки. Вiн теж подивився на офiцера i навiть зробив крок уперед, немов хотiв щось сказати. Але не встиг, завмерши на мiсцi.
Голосно i виразно, на всю вулицю, з автомобiля пролунало:
- Я, Сивий Капiтан, раджу припинити спроби пошкодити мою машину. Ви вже переконалися, що нiякi кулi неспроможнi вразити її. 'Люцифер' захищений таким панциром, який вам i не снився. I запам'ятайте ще одне. Кулi вiдлiтають вiд 'Люцифера' назад, не завдаючи йому шкоди. Якщо хтось кине в машину гранату, буде гiрше. Це все, що я хотiв сказати.
Автомобiль почав прискорювати хiд. Великий, здавалося б, неповороткий, вiн швидко їхав уздовж вузенького коридора, що лишався мiж зупиненими танками i броньовиками та деревами бiля тротуару. Тепер уже нiхто не насмiлювався спиняти його. Вершники залишилися позаду, фалангiсти i жандарми притискувалися до дерев, ховалися за ними. Люди, що втекли ранiше до ворiт i пiд'їздiв, з цiкавiстю виглядали звiдти на загадкову машину таємничого Сивого Капiтана, який наважився вийти на двобiй з озброєними силами диктатора Фернандеса, його полiцiєю i жандармерiєю,- i красномовно довiв свою перевагу, не зробивши жодного пострiлу...
Раптом сталася несподiванка. Якийсь завзятий фалангiст вистрибнув з-за дерева, де вiн ховався, i жбурнув пiд колеса автомобiля Сивого Капiтана ручну гранату. Хiба ж вiн не чув виразного попередження власника 'Люцифера'? Зразу потому фалангiст кинувся назад i причаївся знову за стовбуром товстого дерева. Що ж, то було добре для нього самого, що вiн сховався. А для iнших?..
Усi, хто напружено, широко розкривши очi, стежив за цiєю подiєю, побачили, як граната, перевертаючись у повiтрi, полетiла в напрямi до сiро-зеленого велетня. Але вона не долетiла до нього.
Майже бiля самого кузова, недалеко вiд колiс, граната на якусь невловиму мить спинилася, немов задумавшись, повисла в повiтрi. I враз потому вона полетiла назад, нiби чиясь мiцна рука перехопила її i жбурнула в те саме мiсце, звiдки вона вилетiла на початку. Перевертаючись у повiтрi, граната долетiла до товстого дерева, за яким ховався фалангiст, що кинув її, ударилася об дерево i вибухнула. Залунали вигуки переляканих людей, почувся стогiн поранених. А непошкоджена машина Сивого Капiтана, прискорюючи хiд, мчала далi й далi.
Ось вона промчала по майдану Кастелара. Навiть звiдси, з Авеню-дель-Прадо, видно було, як, штовхаючи один одного, з балкона до середини палацу кинулися i сам пихатий каудiльйо Фернандес, i його генерали. I куди подiлися награна поважнiсть i самовпевненiсть диктатора! Переляканий, вiн бiг, кумедно перебираючи коротенькими нiжками; його чимале черевце трусилося пiд розшитим золотом парадним мундиром, довга шабля з усипаною дiамантами рукояткою ковзнула з пiхов, а висока позолочена каска впала з голови. Хтось з почту наскочив на неї i збив ногою з балкона. Каска злетiла вниз i покотилася пiд колеса 'Люцифера', який саме цiєї митi проїжджав повз палац. Це була масивна позолочена металева каска з високим султаном. I з нею трапилася теж дивна рiч.
Каска котилася ближче й ближче до колiс 'Люцифера'. Але замiсть того, щоб скотитися по асфальту пiд колеса, вона раптом спинилася, хитнулася з боку на бiк, ставши сторч на султанi, а потiм покотилася вже назад до тротуару, геть вiд загадкової машини, наче її погнав сильний подув вiтру. Таємничий 'Люцифер' вiдштовхнув каску каудiльйо Фернандеса, навiть не дав їй доторкнутися до своїх колiс, немовби вiдчуваючи огиду до парадної цяцьки, яка належала кривавому диктатору...
Прискорюючи хiд, 'Люцифер' мчав далi. Перед ним тепер був вiльний шлях.
Сiро-зелена машина швидко повернула за рiг i зникла.
I майже зразу несподiвано загуркотiли танки i панцерники на майданi Кастелара i Авеню-дель-Прадо. Включенi мотори самi почали працювати, бо Сивий Капiтан, мабуть, припинив на них свiй вплив. Та далеко не всi мотори були включеними. Деякi танки i броньовики не рухались з мiсця, а тi, в яких мотори почали працювати, вiдразу важко посунули i врiзалися в сусiдiв.
Знову почалася панiка. За хвилину парадна Авеню-дель-Прадо була захаращена машинами, якi налiзали одна на одну. Вигуки водiїв танкiв, лайка командирiв, зойк i стогiн поранених - усе змiшалося в один незрозумiлий дикий гамiр. Переляканi люди тiкали в напрямi парку Ель-Ретiро. Тепер уже нiхто не спиняв їх, нiхто не думав про наведення порядку. Разом з публiкою тiкало чимало й фалангiстiв i жандармiв: адже кожен розумiв, що першої-лiпшої хвилини може вибухнути якийсь танк, i це накоїть ще бiльше лиха...
4. АГЕНТИ ПОЛIЦIЇ НЕРВУЮТЬСЯ
А втiм, два чоловiки з глядачiв на тротуарi не пiддалися загальнiй панiцi. Вони все ще стояли, притиснувшись до дверей великого пiд'їзду, i спостерiгали цю жахливу картину. То були Педро Дорiлья i Фредо Вiкторе. Педро схвильовано говорив:
- 'Зiрка, що з'являється перед сходом сонця...' Ну, скажи менi, Фредо, як ти розумiєш усе це? Видно, що ця дивна машина не боїться нiчого, це ясно. Дивись, перед тобою поламанi танки й броньовики, якi диктор щойно називав непереможними. А цей самий Сивий Капiтан спинив їх, як дитячi iграшки. Вiд його 'Люцифера' вiдлiтають назад, не завдаючи йому шкоди, кулi i гранати... Хм... 'Зiрка, яка з'являється перед сходом сонця...' Але яке ж сонце вiн мав на увазi, Фредо, говорячи такi слова?..
- Не тут про це треба говорити, Педро, - тихо вiдповiв Фредо Вiкторе.
- Але хiба ж важко зрозумiти, що в цього Сивого Капiтана одна мета, одна справа з...
Педро на пiвсловi замовк. Прямо в очi йому дивився гострим пронизливим поглядом високий горбоносий чоловiк у цивiльному одязi. Позаду нього стояв уже знайомий Педро агент полiцiї, той самий, який свого часу був роздратований голосним смiхом Дорiльї. Агент, витягнувши шию, щось тихо говорив високому чоловiковi в цивiльному одязi. Педро розчув кiлька слiв:
- Зразу пiзнав... тодi, в натовпi... говорив рiзнi...
Високий чоловiк з сухим худорлявим обличчям усе ще пронизливо дивився на Педро, мов вивчаючи кремезного робiтника. Потiм, не виймаючи рук з кишень пiджака, вiн спокiйно i навiть дещо глузливо спитав Педро:
- Чого ж ви спинилися? Дуже цiкаво знати вашу думку про те, в кого це одна мета i одна справа з державним злочинцем Сивим Капiтаном? Прошу, продовжуйте, я готовий слухати!
Педро швидко озирнувся. Вони стояли осторонь вiд iнших людей. З одного боку тротуару, ближче до пiд'їзду, був вiн з Фредо; з другого боку, бiля мостової, - агент i цей горбоносий чоловiк, який теж, очевидно, мав якесь вiдношення до полiцiї. Рiшення прийшло вiдразу. Педро знав, що Фредо, як i вiн сам, готовий до всього.
- Ви хочете знати, що я скажу далi? - спитав вiн високого незнайомця. I притому цiлком вiдверто?
Горбоносий чоловiк презирливо знизав плечима i продовжував з цiкавiстю розглядати Педро. Мабуть, незнайомець був дещо здивований смiливим поводженням свого спiврозмовника: адже вiн звик до iншого - до того, що люди розгублювалися i втрачали рiвновагу, як тiльки переконувалися, що мають справу з агентами всесильної полiцiї кривавого каудiльйо.
- Так, так, говорiть, я слухаю вас, - повторив вiн. Його права рука виразно поворушилася в кишенi пiджака.
- Ось що я мав на увазi! - раптом вигукнув Педро, кидаючись уперед на незнайомця. Той вихопив з кишенi руку з пiстолетом. Але було вже пiзно. Важкий кулак Педро Дорiльї, робiтника-вантажника, вдарив високого чоловiка у скроню. Змахнувши руками, горбоносий без звуку впав на тротуар. Його автоматичний пiстолет глухо вдарився об асфальт. Педро озирнувся. Вiн побачив, що Фредо Вiкторе, не гаючи часу, зробив те ж саме з агентом полiцiї.
- Сюди, Фредо! - гукнув Педро. - Цей пiд'їзд має другий вихiд. А там прохiдний двiр. Пiдбери пiстолет того полiцая, - додав вiн, хутко пiднiмаючи пiстолет горбоносого. - Це нам згодиться якщо не зараз, то потiм. Та швидше, поки нiхто не прийшов на допомогу цим собакам!..
I вони зникли за важкими дверима, не оглядаючись на двох агентiв полiцiї, що лежали непритомнi на тротуарi.
Роздiл другий
1. ДОРУЧЕННЯ МIГЕЛЯ ХУАНЕСА
У приймальнiй начальника iберiйської державної полiцiї детектив Мiгель Хуанес, головний iнспектор управлiння розшуку, на хвилинку затримався перед великим дзеркалом, щоб поправити галстук, який i без того бездоганно застиг плескатим метеликом пiд туго накрохмаленим комiрцем. Iз прозорого прямокутника дзеркала на Хуанеса дивилося чисто, аж до синяви виголене обличчя енергiйної i рiшучої людини. Густi брови, гострий погляд пронизливих, глибоко посаджених очей, якi вмiли помiтити найменшi деталi пiд час заплутаних
