фалангiстiв. Бо й тi, i другi вже знають, якою непереможною силою є 'Люцифер'...
- Угу, - так само iронiчно пробурмотiв Фредо Вiкторе. - I що ще?
- Сивий Капiтан надалi передаватиме вам свої побажання i поради щодо того, як саме найкраще пiдтримувати його дiї.
- I це все?
- Все. Я передав вам слово в слово те, що говорив Сивий Капiтан. Ти ж пам'ятаєш, Марто? Я нiчого не забув?
- Нi, - якось байдуже ствердила дiвчина. Здавалося, що ця частина розмови вже не цiкавила її.
- Так... - Фредо Вiкторе постукав пальцями по столу, мов зважуючи щось. - Так... i Сивий Капiтан чекає вiд мене вiдповiдi на його пропозицiю?
- Я передам йому все, що ви скажете.
- Тодi передай ось що, друже мiй. Ми, патрiоти, вважаємо, що й сам Сивий Капiтан, i його 'Люцифер' можуть бути корисними нашому визвольному руховi, нашiй справi. Члени пiдпiльного комiтету лише вчора обмiнювалися думками з цього приводу, тому я й беру на себе смiливiсть так висловитись: адже я сам не вирiшую нiчого, для цього є комiтет, обраний патрiотами. Але участь Сивого Капiтана в нашiй спiльнiй справi не може бути такою, як вiн собi уявляє. Нiхто не може особисто очолювати народний рух, нiкому нiколи не буде надано можливостi особисто вирiшувати шляхи боротьби i наказувати так, як йому забажається. Для країни цiлком досить одного генерала Фернандеса, якого ми мусимо скинути. Обзаводитись якимсь новим каудiльйо, новим диктатором - нi до чого, бодай у нього на початку й були б найкращi намiри. Оце i є моя вiдповiдь, - звiсно, лише попередня, бо я висловлюю зараз тiльки свою думку, комiтет обговорить пропозицiю Сивого Капiтана на найближчому засiданнi. Та я, - i тут у свiтлих очах Фредо Вiкторе на мить спалахнув насмiшкуватий вогник, - я гадаю, що комiтет пiдтримає мою думку.
Олесь помовчав. На душi було якось тоскно. Невже ж не можна знайти якiсь шляхи до єднання, до спiльної боротьби?.. I Олесь запитав, старанно пiдбираючи слова:
- Пропозицiю Сивого Капiтана ви вiдкинули. Проте ви сказали, що участь його в боротьбi була б корисною. Яка ж саме тодi участь?
Фредо Вiкторе дивився прямо в очi Олесевi:
- Як i кожного патрiота, що прагне всiма своїми силами, всiма своїми можливостями допомогти спiльнiй справi. Один - рушницею, другий - палким словом, третiй - виконанням першого-лiпшого доручення комiтету тощо. Сивий Капiтан може бути корисний своїм 'Люцифером'. Але не як диктатор, що хоче щось наказувати комiтетовi, а, навпаки, як патрiот, що виконуватиме сам вказiвки комiтету, обраного для керiвництва нашим рухом. Додам iще, що ми добре розумiємо ту велику користь, яку може принести участь Сивого Капiтана в нашiй справi. Тому передай йому, що я охоче/ зустрiвся б з ним для переговорiв. Але пiдкреслюю: не на пiдставi його пропозицiй, якi цiлком неприйнятнi для нас, а для того, щоб обговорити, як саме Сивий Капiтан може дiяти на користь спiльнiй справi пiд керiвництвом комiтету. I знов Олесь вiдчув, що вiн не може знайти нiяких заперечень, такi переконливi, такi обгрунтованi були слова цiєї людини, яка дiйсно знала, що вона говорила, i мала твердi позицiї в розмовi... Як же важко, як важко, коли в тобi самому роздвоюються думки, коли твоя душа, твої почуття i симпатiї належать однiй людинi, Сивому Капiтановi, овiяному ореолом трагiчної долi i прекрасних, благородних поривань,- а розум змушений визнати цiлковиту рацiю суворих i переконливих заперечень другої людини, Фредо Вiкторе, за яким стоїть сила колективного досвiду патрiотiв i глибоке розумiння полiтичної сутi справи... Як бути, до якого висновку прийти?
4. БЛИСКАВКА В ПРОВУЛКУ
Вони йшли назад, наближаючись до центральних вулиць столицi. Обоє мовчали, замисленi. Марта тривожно мiркувала: справдi, яким чином зможе Сивий Капiтан визволити її батька з кам'яних мурiв Сан-Сальвадора, цiєї неприступної фортецi фалангiстської полiцiї? Але ж вiн сказав, що врятує батька, сказав! Значить, вiн може, бо iнакше б не говорив... Та коли ж це буде?..
В Олеся роїлися iншi думки. Мало того, що вiн був просто пригнiчений усiм почутим вiд Фредо Вiкторе i на що в нього самого аж нiяк не могло знайтися гiдної вiдповiдi, - його непокоїло ще й iнше. Як вiн наважиться передати все це Капiтановi? Якi б слова вiн не пiдiбрав, усе одно суть лишається тiєю самою: Фредо Вiкторе вiдкинув пропозицiї Капiтана. I хоч вiн i пiдкреслював, що висловлює лише свою особисту думку,- не могло бути нiяких сумнiвiв, що пiдпiльний комiтет ствердить ту вiдмову... А може, ще щось вийде, якщо Капiтан погодиться зустрiтися з Фредо Вiкторе? Може, вони дiйдуть якоїсь згоди? Та нi, й на це в Олеся було дуже мало надiї, бо надто вже рiзними були цi двоє людей, протилежнi своїми характерами, як вогонь i крига...
Раптом заглиблений у свої мiркування Олесь почув чийсь басовитий окрик:
- Що це за безладдя таке? Ану, стiйте!
Перед ними стояв високий, огрядний офiцер в якомусь, мабуть, високому чинi, про що свiдчили золотi нашивки на його мундирi. Офiцер аж сопiв од лютi, його очi роздратовано виблискували, товстi руки впиралися в боки. Вiн владно кричав:
- Хiба личить членам загонiв фалангiстської молодi подавати приклад такої непошани до офiцерiв? Неподобство! Пробiгають повз офiцера армiї, не вiддаючи йому честi! Це що ж таке? Можливо, ви мене не помiтили? - I вiн гордовито випнув уперед залитi золотом груди й хитнув блискучою каскою.
Це було вже серйозною неприємнiстю. I Олесь, i Марта знали, що роздратований офiцер мiг затримати їх i направити з першим зустрiчним полiцаєм до найближчого штабу ЗФМ - для накладення стягнення...
- Де вашi берети? Чому порушуєте форму? - аж кипiв офiцер. Вiдповiдайте!
Думки Олеся стрибали, мов у лихоманцi. Що робити?..
- Це випадково, пане офiцер... - заговорив вiн, нарештi, якнайсмиреннiшим тоном. - Ми щойно вийшли i...
Але офiцер навiть слухати не хотiв.
- Iдiть зi мною, - наказав вiн, перебиваючи Олеся. - Якого ви загону?
Ще гiрше? Що сказати?
- Сорок другого, - випалив Олесь перше, що майнуло в головi.
- Сорок другого? - перепитав офiцер, недовiрливо поглядаючи на юнака. Гм... щось я вас не пам'ятаю, хоч саме вчора провадив там огляд. Мабуть, брешете, аби вислизнути, щоб вас не покарали!
Коли б вiн знав!..
- Ну, iдiть зi мною, - знов наказав офiцер. - Зараз усе з'ясуємо. Зi мною жартiв не буде. Я вам обом покажу, що таке дисциплiна!
Кiнець, кiнець! Остаточний провал! I треба ж було назвати цей злощасний номер! Тепер їх почнуть допитувати, дiзнаватися, а вiдповiдати буде нiчого... Провал, та ще й який!
У вiдчаї Олесь озирнувся. Офiцер, мабуть, щоб скоротити шлях до штабу ЗФМ, вiв їх через якийсь провулок. Нi попереду, нi позаду нiкого бiльше не було. Лише на тому боцi провулка якийсь робiтник у кепцi байдуже дивився на них, чухаючи потилицю.
'Хай буде, що буде!' - раптом вирiшив Олесь.
Швидким рухом вiн вихопив з кишенi довгасту плескату коробочку, яку дав йому перед виходом з 'Люцифера' Сивий Капiтан. 'Це серйозна зброя, Олесю. Користуватися нею можна тiльки тодi, коли вже немає iншого виходу', - так сказав Капiтан. Ну що ж, зараз iншого виходу немає.
Все тривало лише кiлька секунд. Олесь пам'ятав: перевести оцей малесенький запобiжник, скерувати куди слiд передню частину з отвором. Потiм - натиснути кнопку...
Офiцер озирнувся на нього.
- Отож, iз сорок другого? Ясно, що бреше... - почав вiн i в ту ж мить вiдсахнувся. Вiн побачив скеровану на нього руку юнака з плескатою коробочкою, схожою на маленький пiстолет з коротким дулом. З тiєї коробочки вилетiло, крутячись, чорне кiльце розмiром з невеличку монету. Воно вдарилося об залитi золотом груди офiцера. В ту ж саму мить спалахнув яскравий виблиск, наче мигнула блискавка. I нiякого звуку! Кiльце зникло в тому виблисковi, розлетiлося найдрiбнiшим порохом, мов зроблене з тонкого скла. Вiд нього просто нiчого не лишилося. А офiцер незграбно змахнув товстими руками, похитнувся i важко поточився на землю, широко розкривши рота i безпорадно хапаючи ним повiтря.
- Ось твiй берет! - кинув Олесь приголомшенiй усiм цим Мартi. Тiкаймо!
Через кiлька секунд вони вже завертали за рiг провулка. Там Олесь озирнувся. Тiло офiцера лежало на тротуарi все так само нерухомо. Робiтник у кепцi зникав уже за протилежним рогом провулка: видно, його
