'ЛЮЦИФЕРА'
Весела, легка музика, пiд тихi звуки якої так вiльно розмовлялося, раптом припинилась. Олесь подивився на годинник: за хвилину буде перша година дня. Вiн спинив Марту, що вже простягла руку до приймача, щоб вимкнути його.
- Стривай, Марто. Зараз же передаватимуть останнi новини. Чи не почуємо чогось цiкавого?
Справдi, ось залунав голос диктора. Вiн сказав звичнi фрази про початок передачi останнiх новин по радiо. Потiм повiдомив про якийсь великий вiйськовий парад, що дуже мало цiкавив i Олеся, й Марту. Вони неуважно прислухалися до голосу диктора, який так незвично було слухати в невеличкiй каютi 'Люцифера', де вони сидiли вдвох.
Пiдперши рукою голову, Олесь слухав диктора i водночас згадував подiї останнiх днiв. Страшна подорож у пiдземному каналi лишилася позаду, як примарний сон.
Були ще важкi чверть години, коли 'Люциферовi' довелося знов зануритись, щоб пройти пiд водою невеличку вiдстань до входу в печеру, зовсiм вiдрiзану вiд поверхнi землi. Дiстатися до неї з суходолу було неможливо. Тому-то Ернан Рамiро i обрав її свого часу як надiйний захисток i сховище. Але саме цього разу дiстатися до тiєї печери було дуже важко: адже на 'Люциферi' вже зовсiм не лишилося запасiв стисненого повiтря i спускатися пiд воду довелося тiльки з тим повiтрям, що було в каютах, провентильованих пiд час перебування на поверхнi моря.
Певна рiч, того повiтря не могло вистачити для нормального дихання на час переходу, хоча Капiтан знов повiв 'Люцифер' пiд водою на рискованiй швидкостi. I Олесь знову вiдчув, як вiн починає задихатися. На щастя, 'Люцифер' уже виринав з води. А ще за кiлька хвилин вiдчинилися люки, ї струмiнь свiжого, вогкого повiтря прилинув до кают, наповнюючи стомленi, змученi легенi, - так само, як тодi, пiд час першого виходу на поверхню моря. Тiльки тепер уже не було яскравого денного свiтла. У великiй печерi панувала темрява, в якiй спочатку нiчого не можна було розгледiти.
Лише чути було, як плюскотiли дрiбнi хвилi, набiгаючи на береги.
Та ось пiд бiлим слiпучим свiтлом увiмкненого на 'Люциферi' прожектора виблиснули верхiвки округлих скель, стало видно, як здiймались i опускалися хвилi чорної води, як круто пiдносилося вгору склепiння печери. Коли око трохи звикло до того незвичного примарного освiтлення, Олесь, на велике своє здивування, побачив на березi немов маленьке мiстечко. Стояли невеличкi будиночки, якiсь машини нерухомо простягали вперед залiзнi лапи. I все це було темне, похмуре, мертве.
Але хтось iз команди 'Люцифера' був уже на березi. I раптом той берег залило електричним свiтлом. Це сталося наче в чарiвнiй казцi! Враз спалахнули потужнi лiхтарi, засвiтилися вiкна в будинках... Зникло враження дикого безлюддя, похмурого запустiння.
I коли б не важке кам'яне склепiння печери, можна було б i зовсiм забути, що все це знаходиться пiд землею. Загальна картина дуже нагадувала освiтлений вночi морський берег у хмарну й безвiтряну нiч...
Це й була схована вiд людей, вiд усього зовнiшнього свiту таємнича база 'Люцифера', влаштована Ернаном Рамiро у вiдкритiй ним печерi. Колись ця печера мала вiльний вхiд, до неї можна було потрапити вплав, з моря. Той вихiд був дуже вузький, i Ернан Рамiро, вже пiсля того, як до печери були привезенi потрiбнi машини та обладнання, вирiшив завалити його, залишивши тiльки пiдводний прохiд. Таким чином, печера зовнi стала цiлком вiдрiзаною вiд свiту.
Тут були розташованi склади i майстернi Сивого Капiтана, тут зберiгалися запаси рiдкого водню- дейтерiю й повiтря, прiсної води i продовольства. Тут Ернан Рамiро, його команда i сам велетенський 'Люцифер' мали змогу переховуватися стiльки, скiльки було потрiбно.
Все це згодом розповiв Олесевi Валенто Клаудо, коли Капiтан наказав командi вiдпочивати пiсля важкого переходу з озера Фонтiверос принаймнi двi доби. Отже, часу на розмови вистачало. I пiд час тiєї розмови юнак довiдався ще про одну чудесну рiч, що вразила його своєю неймовiрнiстю. Було це так.
Якось Валенто Клаудо розповiв Олесевi про великi запаси, зробленi Капiтаном у печерi-базi, про наявнiсть у нiй удосконалених машин, якi дозволяли не лише ремонтувати 'Люцифер', а й виробляти для нього запаснi частини. Слухаючи розповiдь, юнак здивувався: адже все це коштувало великих грошей, усе це треба було десь придбати! Де ж Капiтан мiг узяти кошти? Вiн же не багач якийсь, та й дорогоцiнних скарбiв у нього не було...
- Хiба ж не так, Валенто? - спитав вiн. Валенто Клаудо у вiдповiдь значуще посмiхнувся.
- Капiтановi не потрiбнi звичайнi скарби. Вiн має дещо бiльше, нiж будь-якi скарби. I коли б вiн захотiв, то мiг би стати найбагатшою людиною в свiтi.
Олесь недовiрливо подивився на нього: чи не жартує Валенто? Але в тонi Клаудо не було й натяку на жарт.
- Тобi це здається дивним, бо ти й досi ще не уявляєш собi, що то за людина Капiтан! Я так тобi скажу: у нього в головi вмiстилося все, що знає свiт, а ще бiльше такого, чого свiт не знає. Якщо Капiтан чогось захоче, то так воно й буде. Якщо вiн вирiшив досягти чогось, то його не зможе спинити нiщо! Бо в його руках не тiльки найвища сила - знання, а ще й умiння використати цi знання. Тому я й кажу тобi: Капiтан може все!
В словах Валенто Клаудо звучало щире й глибоке переконання. Олесь вiдчував це. Але щось у тiй мовi було таке, що викликало пiдсвiдомий опiр в душi юнака. Звичайно, Олесь i сам вважав Ернана Рамiро за надзвичайну людину, рисами i властивостями якої вiн захоплювався. Великий талант винахiдника, тверда воля i рiшучiсть, завдяки яким Сивий Капiтан смiливо йшов до накресленої мети i перемагав найбiльшi труднощi, сувора стриманiсть, пiд якою ховалася чуйна душа i м'яке, спiвчутливе серце, вiдрiзняли вiд iнших цю благородну горду людину, що зазнала в своєму життi так багато тяжкого i трагiчного. I це не могло не викликати поваги i глибокої симпатiї до Сивого Капiтана. Все це так.
Але те, що говорив Валенто Клаудо, було уже чимось iншим. У ньому вiдчувалося якесь беззастережне схиляння перед Капiтаном, покiрне визнання в постатi Ернана Рамiро дивної надлюдської сили, чи не всемогутностi. I так ставляться до Сивого Капiтана всi, хто його оточує на 'Люциферi'; для них кожне його слово - незаперечний закон. I Капiтан звик до такого ставлення, звик до слiпого пiдкорення людей його волi. А що говорив про це Фредо Вiкторе?.. Ех, як усе це складно, як важко в усьому розiбратися...
Мабуть, на обличчi Олеся досить красномовно позначилися сумнiви й вагання, що охопили його. Бо Валенто Клаудо уважнiше подивився на хлопця:
- Так от, я поясню, в чому тут рiч. Капiтан усе тобi розповiдає, не робить нiяких секретiв вiд тебе, то я думаю, що можу розповiсти про це також. Ти знаєш, що Капiтан умiє перетворювати однi речовини на iншi?
- Аякже: адже в центральнiй установцi 'Люцифера' атоми водню сполучаються i перетворюються на гелiй. Ще й величезна енергiя при цьому видiляється, - ствердив упевнено Олесь. - I що з того? При чому тут багатство?
- Але ж Капiтан умiє й далi сполучати речовини. Не тiльки з водню робити гелiй, а ще з того гелiю добувати важчi й важчi елементи. Для цього потрiбно дуже багато енергiї, проте її в нього скiльки завгодно. Що, й досi не розумiєш? Ех, ти! Отак, перетворюючи одну речовину на iншу, Капiтан може доходити й до створення золота!
- Що? Золота? - вихопилося у вкрай здивованого юнака. - Як стародавнi алхiмiки - робити штучне золото!
- Не знаю, чи так, як стародавнi алхiмiки, - широко посмiхнувся Валенто, - можливо, вони й робили якесь штучне золото. А Капiтан може створювати золото з iнших речовин. I не штучне, а цiлком справжнє. I, до речi, стiльки, скiльки йому треба. А ти кажеш кошти, скарби!.. Все це для Капiтана дрiбницi, якi його мало цiкавлять...
Так перед Олесем вiдкрилася ще одна таємниця, яка пояснювала дуже багато. Валенто Клаудо розповiв йому далi, як Ернановi Рамiро доводилося перемагати найрiзноманiтнiшi труднощi в перiод побудови 'Люцифера'. Спочатку, коли вiн щасливо врятувався з фалангiстської катiвнi, з концтабору, i розшукав записи i креслення, схованi його дружиною Хуанiтою, йому здавалося неможливим продовжувати роботу по створенню 'Люцифера'. Адже в Ернана Рамiро не було нiяких коштiв, крiм невеличкої суми грошей, яку заховала разом з паперами завбачлива Хуанiта. Та й працювати вiн не мав де, бо ж позбавлений був можливостi повернутися до наукової лабораторiї, де його негайно схопили б полiцейськi шпиги. Не мiг вiн влаштувати десь i власної лабораторiї, бо це також привернуло б увагу всюдисущих фалангiстських агентiв i так само закiнчилося б провалом.
