спинив усi механiзми на мiноносцi, як спиняв ранiше мотори танкiв i автомобiлiв. Грiзний досi 'Сан- Себастiан' став безпорадним! Вiн не мiг бiльше самостiйно рухатися, ним не можна було керувати, вiн став iграшкою морських хвиль.
Метрiв за сто вiд мiноносця 'Люцифер' знову спинився. Звiдси було видно всю безпорадну метушню, яка почалася на палубi 'Сан-Себастiана'. Мабуть, люди на мiноносцi не розумiли, що сталося, чому застопорилися всi механiзми. Звiдти долiтали збудженi, сердитi вигуки, чиясь роздратована команда, свистки.
У цьому гаморi несподiвано пролунав одинокий сухий пострiл. Куля, випущена з пiстолета, просвистiла десь угорi, над 'Люцифером'. Сивий Капiтан, не звертаючи на це нiякої уваги, пiдвiв руку. Широким, владним жестом вiн простягнув її в напрямi мiноносця. То був виразний знак того, що вiн хоче щось сказати. На 'Сан-Себастiанi' це зрозумiли. Враз на палубi мiноносця стало тихо, люди завмерли там, де стояли, змовкли вигуки i галас, якi досi долинали з вiйськового корабля.
- Чи чуєте ви мене? - запитав гучно Ернан Рамiро.
- Що ви хочете сказати? - долинула вiдповiдь з 'Сан-Себастiана'. Голос був той самий, що його Олесь чув ранiше, але в ньому не було вже анi впевненостi, анi погрози. Навпаки, в ньому вiдчувалася розгубленiсть.
- Менi нема про що довго з вами говорити, - спокiйно i владно, з вiдтiнком явного презирства промовив Сивий Капiтан. - Насамперед не витрачайте даремно куль з гвинтiвок чи пiстолетiв. Не долетiвши до мене, всi кулi впадуть у море. Якщо ви пiзнали мiй 'Люцифер', то, сподiваюсь, можете згадати i про таку його властивiсть, про яку ви, напевне, чули.
Вiдповiдi не було. Стривожене мовчання панувало на 'Сан-Себастiанi'.
I голос Ернана Рамiро ставав дедалi загрозливiшим, вiн дзвенiв, немов метал, у цiй дивнiй тишi.
- Я знешкодив вашу зброю. Електромагнiтними хвилями моїх генераторiв я спинив усi електромеханiзми на вашому кораблi. Вашi гармати застигли, нерухомi, бо їхнi механiзми також вiдмовилися працювати, покiрнi менi. Все це зробив я. Але це не все, що я зроблю з вами!
Здавалося, багатозначна тривожна тиша ще поглибилася, i нiхто на 'Сан-Себастiанi' не наважувався її порушити.
- Ви хотiли розстрiляти мене - за це ви загинете самi! I так буде з усiма, хто надалi спробує заважати моїй великiй помстi. З цього часу я вважаю всi розмови зайвими. Хай тепер говорять не слова, а дiї! Ваш Фернандес оголосив менi вiйну - гаразд, я прийняв її. Йому все одно нiщо не допоможе, а ви, що виконуєте його накази i полюєте на мене, загинете самi. Тi з вас, хто випадково залишиться живий, зможуть передати мої слова iншим: хай опам'ятаються, поки є ще час! Рiвно через п'ять хвилин 'Сан-Себастiан' злетить у повiтря вiд вибуху його власних снарядiв i бомб! Я, володар технiки, людина, яка не боїться нiкого i нiчого, бо нею керує святе почуття помсти катам, - тепер єдиний, хто має право наказувати всiм! Я не хотiв вашої загибелi. Але ви самi накликали її на себе. Хай ваша доля навчить iнших. Такий мiй вирок.
Нахилившись до труби, Ернан Рамiро наказав:
- Поставте охоронну завiсу, Валенто! Приготувати електричну мiну!
- Єсть, Капiтане! - долинула глуха вiдповiдь з труби.
- Iди вниз, Олесю, - не повертаючись до юнака, кинув Ернан Рамiро. Це був холодний наказ. Це був зовсiм незвичний для юнака тон, у якому не лишалося й тiнi тих дружнiх iнтонацiй, що до них Олесь звик протягом перебування на 'Люциферi'.
Спускаючись у люк, Олесь ще раз поглянув на Сивого Капiтана. Ернан Рамiро нерухомо стояв на палубi, заклавши руки в кишенi шкiряної куртки, нахмуривши брови, не зводячи погляду з приреченого ним на загибель мiноносця. Рiзкi, глибокi зморшки з'явилися на його обличчi, що враз немов постарiшало. Вiн щось тихо шепотiв. А на палубi 'Сан-Себастiана' метушилися зляканi люди...
Олесь iшов коридором до своєї каюти, вiдчуваючи, що в головi у нього все переплуталося; вiн не мiг дати ладу стрибаючим думкам. Так, фалангiсти оголосили вiйну Сивому Капiтановi. Вони будь-що намагалися знищити його разом з 'Люцифером'. Що ж, старе прислiв'я каже: 'На вiйнi - як на вiйнi'. Щоб тебе не вбили, ти мусиш убивати сам. Це ясно. I коли досi Ернан Рамiро з якихось причин уникав сутичок, не вiдповiдав ударом на удар, то це було дивним проявом незрозумiлої м'якостi, якщо не нерiшучостi. Сьогоднi Сивий Капiтан вийшов у наступ сам. I це було закономiрно, бо ж Олесь бачив, що нiякi попередження не допомагали, фалангiсти все одно нападали. А що їм лишалося робити? Не могли ж вони допустити, щоб Сивий Капiтан на своєму 'Люциферi' вiльно з'являвся, де йому було завгодно...
Проте нiколи досi Олесь не чув, щоб Капiтан сам говорив про себе такi речi, якi йому довелося почути зараз. 'Володар технiки' - ну, це так, Капiтан тримає в руках могутнi знаряддя технiки. Вiн месник - i має право помститись за те, що зробили з ним фалангiсти. Але 'єдиний, хто має право наказувати всiм'... адже саме так вiн сказав! Страшнi слова! Та хiба ж може людина проголошувати таке про себе?.. I знов у пам'ятi Олеся виникли iншi слова, якi вiн чув пiд час тiєї бесiди з Фредо Вiкторе: 'самолюбство', 'самозакоханiсть'... 'нам нi до чого заводити собi ще одного диктатора'... Де ж правда, хто допоможе Олесевi розiбратися в усьому цьому складному i дивному, що розгортається навколо нього?.. Звернутися до Валенто Клаудо? Але це також нiчого не дасть, бо Сивий Капiтан для Валенто - найвищий авторитет i особа, дiї якої навiть не пiдлягають обговоренню. Марта?.. Справдi, що думає про все це чорноока дiвчина з її безпосередньою вдачею, з ясним поглядом на речi, проста й щира? Де вона?..
3. ЧИ Ж МАВ РАЦIЮ ОЛЕСЬ?
Марта все ще сидiла в маленькiй каютi, де Олесь залишив її, коли пiшов нагору, почувши сигнальний дзвiнок. З першого погляду вiн побачив, що дiвчина чимсь дуже стурбована. Вона схопилася з мiсця й кинулась до Олеся:
- Алексо, що ж це буде? Невже Капiтан здiйснить свою погрозу?
Значить, вона все чула? Так, звичайно, чула, бо все, що робилося зовнi 'Люцифера', вловлювали чутливi мiкрофони, розмiщенi пiд його оболонкою; досить було в першiй-лiпшiй каютi повернути вiдповiдний вимикач, щоб схований у стiнi репродуктор вiдтворив навколишнi звуки.
- Це жахливо, Алексо, - схвильовано говорила Марта. - Адже на тому кораблi стiльки людей, матросiв... Хiба ж вони виннi, що їх командири наказують їм стрiляти? Це ж такi самi люди, як i ми! Тiльки що їх примусили йти на вiйськову службу!.. А Капiтан хоче їх усiх знищити...
Он що, виходить, турбувало Марту? Власне, про це Олесь i не подумав... Зрештою...
- А що ж, по-твоєму, мусить робити Капiтан? - заперечив юнак. - Чекати, поки вони розстрiляють 'Люцифер' i нас з тобою?
Проте цi доводи не дiяли на Марту.
- Не знаю, не знаю, - повторювала вона. - Але ж i так не можна, це надто жорстоко!..
Олесь не встиг бiльше нiчого сказати, бо цiєї митi 'Люцифер' навально ринув уперед, так раптово, що юнак змушений був схопитися за одвiрок. Олесь кинувся до вiкна, враз забувши не тiльки про сказане Мартою, а й про свої сумнiви. Адже зараз мусить здiйснитися те, про що говорив Капiтан, треба поглянути у вiкно!
Марна спроба! Глуха кришка засунула вiкно ззовнi. А пiдлога каюти ритмiчно здригалася в такт працi потужних двигунiв. 'Люцифер' розвивав чи не найбiльшу швидкiсть! I ось цiлком несподiвано те розмiрене здригання припинилося, наче завмерло. Здавалося, що 'Люцифер' на якусь мить напружився всiм своїм велетенським корпусом i зiтхнув глибоким i глухим зiтханням, як гiгантська тварина. А тодi поновилось ритмiчне здригання, знов запрацювали двигуни. Олесь вiдчув, що якась сила притискує його до стiни: 'Люцифер' круто повертав убiк.
Аж тодi здалека пролунав гучний громовий вибух. Вiн долинув звiдкись, наче згори - розкотистий i довгий. Йому вiдповiли iншi, слабiшi, коротшi. А потiм враз стало тихо, нестерпно тихо, як буває це тiльки пiсля оглушливого гуркоту...
Застигла на мiсцi Марта дивилася на Олеся широко розкритими очима: вона не розумiла, що робиться з юнаком, як може вiн радiти з жахливого вироку Капiтана, що безжалiсно вирiшив знищити сотнi людей на кораблi. Проте Олесь не помiчав її здивування i обурення. Всi його сумнiви цiєї хвилини вiдiйшли кудись убiк: адже якщо вiйну оголошено, то треба наступати, перемагати. А це була перемога!
Вiн уявляв собi те, що вiдбувалося зовнi. 'Люцифер' випустив електричну мiну. Яка вона - невiдомо. Але та мiна влучила в 'Сан-Себастiан', приречений фалангiстський мiноносець, що насмiлився полювати на 'Люцифер', намагався знищити його глибинними бомбами. А вони, цi фалангiсти, думали, що це буде дуже легко, що Сивий Капiтан не зможе захищатися, що вони захоплять його зненацька! Нi, вийшло зовсiм
