Гольц-Баумерт Герхард
Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
Гольц-Баумерт Герхард
АЛЬФОНС ЦIТТЕРБАКЕ
Веселi iсторiї невдахи, записанi Герхардом Гольцом-Баумертом
З нiмецької переклав МИКОЛА НАСТЕКА
Любi друзi!
Ми сподiваємося, що ви з цiкавiстю прочитаєте веселi iсторiї про невдаху Альфонса Цiттербаке -- часом надто сором'язливого i наївного, iнколи трохи хвалькуватого i лiнивого пiонера, вашого нiмецького ровесника. Може, й декому з вас траплялося так жартувати першого квiтня, так готуватися в космонавти чи так намагатися бути пiдкреслено ввiчливим, як героєвi цiєї книги?
ЗМIСТ
Частина I
Завжди у мене прикрощi через прiзвище
Що довелося пережити менi й моєму папузi Чистуновi
Як я жартував першого квiтня
Мої пригоди на дорозi привидiв
Як я вдавав п'яного
Прикрощi через рукавичку iз штучної козиної шкiри
Як я вперше стрибнув головою вниз у воду
Що сталося пiсля того, як я вранцi побачив павука
Чому я завжди попадаю в халепу?
Як я впiймав коропа Юмбо та наловив усякої iншої риби
Як ми з Великого Змiєю звалили тацю з пирогом
Як я мiняв свого складаного ножика
Чому називають мене 'Вогняним Альфонсом'
Як менi на сходах зустрiвся лев
Що сталося зi мною в трамваї
Чому в мене з рук випав тромбон
Частина II
Як я програв змагання слiдопитiв
Як я проводив домашнiй телефон
Що менi довелося пережити через 'шахрайську гумку'
Яка пригода була в мене з макаронами й помiдорами
Як я ходив до амбулаторiї
Як я готувався стати космонавтом
Космонавт номер 4 -- Цiттербаке
Як я мовчав
Все в тюбиках
Десять квиткiв на карусель
Великий старт
Як я помилково порубав етажерку
Як я доглядав звiрят
Як я хотiв з'їсти шiстдесят яєць
Як я катався на 'кротовi'
Як я перервав пiонерський ланцюжок
Як я намагався бути ввiчливим
Як я запускав паперового змiя
Як запiдозрили, що я перший помiтив аеростат
Як у мене була нежить
Як я зробив з праски ракету ______________________________________________________________________
Частина I
Добридень!
Звати мене Альфонс Цiттербаке, а рокiв менi стiльки ж, як i вам. Ви, мабуть, запитаєте, як це менi спало на думку написати книгу. До речi, твори у мене виходять не такi вже й хорошi. А все почалося ось iз чого. Якось я прочитав у 'Робiнзон-Цайтунг'[*], що органiзовується конкурс на кращий твiр, i вирiшив: спробую напишу щось. Рукопис я сам понiс у дитяче видавництво, щоб вiн, бува, не пропав, коли б я його надiслав поштою. [* Газета нiмецьких пiонерiв.]
У видавництвi мене зупинив якийсь чоловiк.
-- Добрий день, -- привiтався я. -- Чи можна побачити Робiнзона? Менi треба дещо йому передати.
Той чоловiк зазирнув у список.
-- Такий у нас не працює.
-- Е, нi, -- заперечив я. -- Робiнзон тут, у видавництвi.
Та чоловiк не пропустив мене. Я зашарiвся. Коли серджусь, я завжди червонiю. Я стояв i не знав, чим його переконати. На щастя, повз нас якраз проходила красива молода жiнка.
-- Товаришко, -- звернувся чоловiк до неї. -- Цей юнак хоче пройти до Робiнзона. Чи працює такий у видавництвi?
Жiнка тiльки усмiхнулась i повела мене з собою.
-- Авжеж, працює, -- сказала вона й пiдморгнула менi. -- Вiн сидить на четвертому поверсi. Ходiмо зi мною.
Я зрадiв i вiдрекомендувався так, як мене завжди напучує мама:
-- Мене звати Альфонс Цiттербаке.
Ця жiнка була така люб'язна, що теж назвалась:
-- А мене -- Цвой.
Панi Цвой (мама каже, що всi незнайомi жiнки -- панi) хотiла йти пiшки. А я побачив лiфт i захотiв проїхатися.
-- Гаразд, -- погодилася панi Цвой. -- Пiдiймемось лiфтом, якщо ти вмiєш ним користуватися.
Я зачинив дверi i натис на кнопку. Лiфт рушив угору.
-- Куди краще, нiж на каруселi, -- сказав я. -- Нiколи ще не катався на такому класному лiфтi.
Тут я ненароком зачепив плечем кнопку. Щось клацнуло i лiфт зупинився. Панi Цвой зблiдла. Я теж злякався. В лiфтi погасло свiтло. Я поцiкавився:
-- А лiфт, часом, не обiрветься?
Та Панi Цвой, здається, не чула мене. Вона натискувала на кнопку, але марно: лiфт не рухався.
-- Застряли. Боюся, що тут ми довго просидимо, -- iз смутком у голосi нарештi обiзвалася вона.
А я вже заспокоївся. Може, приїде пожежна команда, i ми виберемося з лiфта драбиною. Менi так закортiло спуститися пожежною драбиною! В нашому класi ще нi з ким такого не бувало. Головне, щоб лiфт не обiрвався.
-- А Ви не захопили з собою чогось попоїсти? -- запитав я. -- А то, може, довго тут пробудемо.
-- Ой лишенько! -- забiдкалася панi Цвой. -- У мене ж важливе засiдання!
-- Погано? -- знову запитав я.
-- Ще й як! Наш директор дуже пунктуальний.
-- Нашi вчителi теж, -- додав я.
Панi Цвой стукнула кулаком у стiнку кабiни й закричала:
-- Я поспiшаю на засiдання! Допоможiть!
-- Не хвилюйтесь, -- заспокоював я панi Цвой. -- Менi теж треба здати оповiдання на конкурс, та якщо ми просидимо тут довго, я не подам його вчасно i не одержу премiї.
Якийсь час ми мовчали, а тодi панi Цвой обiзвалася:
-- Розкажи що-небудь. Альфонсе. Ми тут мов той Робiнзон на безлюдному островi, то треба ж якось провести час.
-- Гаразд, -- сказав я. Уявив себе Робiнзоном у печерi та й почав розповiдати. Спочатку про папугу та про постiйнi клопоти iз своїм прiзвищем. Побачив, що це їй сподобалося, i розказав про те, як ми ходили в гостi, а також про жарти на перше квiтня, прикрощi iз складаним ножиком i ще дещо.
Панi Цвой голосно смiялася, приказуючи:
-- Це ми видамо. Альфонсе. Це ми видамо...
Та я не збагнув до пуття, що це мало означати. Вона ж наполягала, i менi довелося ще розповiсти про долю дядькового емальованого бiдончика.
