Вiн нагнувся, взяв одне яблуко, та не вкусив, а потримав у руцi, немов вимiрював його вагу. Обличчя в нього полагiднiшало, стало аж наче нiжним.
Я зав'язав свiй рюкзак. Вiн став куди легшим!
- Ну, - говорю йому, - кожен носитиме своє. Ходiмо.
Сказав, i щось мене заїло. Якесь особливе почуття. Так зi мною буває завжди, коли розкаююсь.
Вiн згорнув ковдру, плащ-палатку, взяв i термос. Iншi речi сховав пiд кущем i всмiхнувся до мене, наче мiж нами нiчого не сталося!
- Треба було менi зразу сказати, я б не допустив, щоб ти носив мої речi. - Сказавши так, вiн додав: - Ти ж слабший за мене. Якщо тобi буде важко, не соромся, скажи. Я допоможу. Я можу носити на спинi втроє бiльший тягар. Така моя комплекцiя. Ти вибач менi, я не знав.
Я не вiдповiв йому нiчого.
Якийсь час ми йшли мовчки, i кожен дивився поперед себе. Коли дорога вийшла на полонину, вiн вийняв карту району i сiпнув мене за руку:
- Приготуй блокнот i вiзьми компас, - сказав менi. - Звiдси розпочнемо.
Ну... I почали.
Я й ранiше був в експедицiях, i потiм - це ж моя професiя. Але те, що я пережив у тi днi, - це, кажу тобi, неповторна рiч, фантастична.
Я знав, що вiн наполегливий дослiдник. Для нього нiяких перешкод нема. З усякого становища знайде вихiд, - на животi буде повзти, лiзтиме, але добереться куди потрiбно. Важко, коли ти його супутник, та ще й незграбний! Розiб'єшся об камiння i ще, чого доброго, шубовснеш у якусь криницю. Може, ти не дуже терплячий? То зiпсуєш собi нерви, дивлячись, як вiн перебирає камiнцi, нiби кожен з них - рiдкiсна дорогоцiннiсть, дiамант.
В цi днi, як кажуть, вiн перевершив самого себе, мабуть, аршинiв на десять. Спочатку все йшло тихо, мирно, доки вiн не натрапив на першу жилу, доки не намацав першу жовто-зелену грудку. I з цiєї митi вiн перетворився на живу геометричну прогресiю. Друга жила розпалила його вчетверо бiльше i так далi, поки вiн не став схожий на невгамовну, несамовиту стихiйну силу, що не знає нi сну, нi вiдпочинку.
Рив землю - i не до присмерку, а до справжньої, безпросвiтної ночi. Тодi розкладав багаття i при його свiтлi упорядковував свої проби, нумерував їх, записував у блокнот. Заставляв мене називати точнi координати кожного мiсця, де ми знаходили руду. Вiд ранньої зорi до пiзньої ночi вiн лiчив i перелiчував градуси та кути, креслив ескiзи й карти, наносячи на них пласти i схили, а коли засинав, з його уст сипались цифри i формули. I сон у нього був не сон, а кошмар. Правду кажу тобi: вранцi я вставав з почуттям людини, яка повинна вирушати в безконечнi мандри по всiх колах пекла.
Прошу тебе, май на увазi й iнше. Сухої їжi вистачило тiльки на три днi. В навколишнiх селах ми без особливих труднощiв дiстали собi провiзiю. На третiй день вiн сказав менi: потерпи, завтра ми повиннi зробити ще це. На четвертий - те. Ввечерi вiн навiть не їв, вiддаючи все, що лишилось, менi. П'ятий i шостий день ми просидiли на сухарях та водi.
Тепер я питаю себе: навiщо вiн так несамовито працював у тi днi? Що то був за божевiльний поєдинок з часом? Вилю Власев розрахував строк дуже економко: чотирнадцять днiв. А ми завершили дослiдження i картографування району за сiм. В останнiй вечiр я спитав його:
- Ну хiба такi темпи не божевiльнi? Ти що? Жити тобi набридло, чи що?
А вiн мовчав i мовчав, якось сумно посмiхаючись.
- Якщо тобi тяжко, - то лишайся тут, - сказав зрештою. - Або повертайся в табiр. Я, - каже, - i сам справлюсь з ескiзами. Як хочеш, я не примушую тебе!
Ось так менi говорив. А обличчя змучене, витягнуте. Вiн немов старiв щодня на кiлька рокiв. Тiльки очi блищали, палаючи, нiби в лихоманцi.
Як його залишити? Адже i я маю якусь гiднiсть? Серджусь на нього, аж лаятись хочеться, i в той же час шкодую. Таке складне почуття, що не можна й уявити.
Ось так було.
На сьомий день в обiд ми закiнчили дослiдження. Доводилось тобi взнати справжню радiсть? Я до того ще нiколи нiчого подiбного не вiдчував. Ту радiсть, яку я переживав, коли ми вирушили назад до табору, не можна описати словами. То була не радiсть, а якесь дике почуття, нiби я хильнув чистого спирту. Ти пив коли чистий спирт? Це такий напiй!..
Андрiй - подумай тiльки! - взяв на плечi свiй рюкзак, та ще й мiй. Мiй рюкзак був доверху набитий камiнням. А я вже й так ледве плентався, - звiдки в мене сили нести його?
Ми зробили зупинку на тому мiсцi, де Андрiй сховав провiзiю лаборантки. Все було цiле. Тiльки бiсквiти були з'їденi до крихiтки. Мабуть, степовими мишами. Ех, якби тодi побачила моя жiнка, як я загрiбав просто пальцями варення! Справжнiсiнький тобi готтентот! Б'юсь об заклад, вона б нiзащо не вийшла за мене замiж.
Ото запихаюсь я, очi блищать вiд блаженства, а мiй герой з'їв лiниво один-два кусочки цукру, нiби щойно встав з-за новорiчного столу. Потiм сiв на пеньок i старанно поголився.
Коли ми вже наближались до табору, я вiдчув, як щось кольнуло менi в шлунку. Голова в мене пiшла обертом, я передав папери Андрiю, через силу доплентався до палатки i, як був, одягнений впав ниць на ковдру. Все потонуло в страшнiй iмлi'.
Тепер ви дозвольте менi самому продовжити оповiдання, хоч я i розумiю, що це дуже незручно, - адже вся моя розповiдь, по сутi - переказ того, що я чув вiд iнших людей, свiдкiв i учасникiв цiєї цiкавої iсторiї.
Як я вам уже казав, у таборi бригади, крiм сторожа з села Цвят i цигана, що доглядав мулiв, лишились тiльки Вилю Власев та лаборантка Рашеєва. Ви помилитесь, якщо подумаєте, що цi люди тiльки й знали, що спати i проводити час в пустих розмовах та прогулянках по околицях. Можна з певнiстю сказати, що вони виконували свою роботу не менш сумлiнно, нiж iншi члени бригади.
Вилю Власев вставав рано, iнколи ще перед сходом сонця, вiдламував кiлька шматкiв черствого хлiба, брав ящик i сiдав на низенького мула Мiлчо. Мiцно обхопивши руками його волохату шию, вiн погойдувався на його спинi. Коли словами, коли цiпком поганяв вiн мула до тих мiсць, де працювали геологи, i, орiєнтуючись без компаса, завжди знаходив потрiбне мiсце в одноманiтному, густому й рiвному лiсi, без дорiг i стежок. Перевiряв роботу, давав поради, потiм складав у бесаги зiбранi проби, прикрiплював їх до мулячого сiдла i о четвертiй годинi дня повертався в табiр. Лаборантка Рашеєва приймала вiд Власева проби i одразу ж бралась до дiла. Вона робила аналiзи, описи. Терези, лупи, мiкроскоп, спиртiвки, склянi пробiрки, - все включалося в дiю, щоб вiдкрити iстину - тобто наявнiсть металу i процент цього металу в гладеньких грудках руди.
А сторож, стоячи бiля входу в палатку, дивився на всi цi процедури i, розкривши рота й похитуючи головою, прицмокував. Вiн без упину дивувався спритнiй, як бiлочка, дiвчинi, i шанував її навiть бiльше, нiж 'командира'. Вона здавалась йому чарiвницею, якiй вiдкриваються таємницi природи. Цей нiмий подив перетворився в дивну прив'язанiсть: вночi вiн стояв на вартi тiльки бiля її палатки i готовий був застрелити кожного, хто б спробував завдати дiвчинi якогось лиха.
Вилю Власев зустрiв Андрiя недружелюбно, насупившись, як зустрiчають непрошеного i неприємного гостя. Знов якась безумна iдея запаморочила йому голову! Що тепер з ним робити? Дослiдження району через нього затягнеться, це в основi зруйнує стрункий робочий графiк. Тепер усi намiченi строки поламаються i ясна, обдумана i добре спланована система виявиться мильною булькою.
- Ну, доповiдай, - пробасив вiн, не дивлячись на нього, i подумав: 'Яке стягнення накласти на нього? I чи не послати рапорт Славi Спиридонову'?
- От я i повернувся, - промовив Андрiй. Вiн обiйшов стiл i всмiхнувся. - Повернувся, як бачите, благополучно.
- Так, я бачу, що ти повернувся, - почав Вилю Власев, намагаючись надати обличчю суворiшого вигляду. - Це очевидно. Та в зв'язку з цiєю очевидною iстиною я хочу з'ясувати ось що: хто дозволив тобi залишити робоче мiсце? Кого ти спитав, перш нiж достроково припинив дослiдження?
- Ви даремно здiймаєте галас, - засмiявся Андрiй. Вiн потер почервонiлi вiд безсоння очi i помовчав. - Ви бачите в менi тiльки скомпрометовану людину, так?
- Не зовсiм, - вiдповiв Вилю Власев. - Все-таки ти ще не повнiстю скомпрометований. По-моєму, ти втратив щось близько шiстдесяти процентiв свого доброго iменi. Тридцять процентiв казками про берил i другi тридцять отим свинством перед Спиридоновим. Але тепер я бачу, що ти на шляху до втрати i тих
