останнiх сорока процентiв.
- I менi шкода, - сказав Андрiй.
Вiн вийшов i за кiлька хвилин повернувся з двома повнiсiнькими рюкзаками. Потiм вийняв з планшетки ескiзи картографа й обережно поклав їх на стiл.
- Шкода, що й на цей раз ви далекi вiд iстини! - Андрiй сiв бiля столу, витяг цигарку i спокiйно закурив. Це була перша цигарка, яку вiн курив пiсля семиденної перерви, з часу, коли вiн покинув табiр. - I про минуле помиляєтесь, i догадка ваша про теперiшнє невiрна. Дозвольте, хоч менi дуже незручно поправляти такого досвiдченого, як ви, зауважити, що в теперiшньому припущеннi немає i одного процента iстини. Воно цiлком вигадане.
Вiн пiдвiвся, розв'язав рюкзаки i постукав пальцем по ескiзах.
- Це геодезичнi ескiзи району X. Тридцять штук. Якщо ви нанесете їх на загальний план району, то будете мати повну картину мiсцевостi i напрямкiв рудних жил. Є й проби з кожного мiсця. - Вiн показав на рюкзаки. - На етикетках я позначив тi ж номери, що й тут, в ескiзах, - отже, картина ясна.
- Стривай! - перервав його Вилю Власев, вiдступаючи назад вiд столу. Що ти хочеш сказати? Що вже дослiдив увесь район?
Андрiй, не вiдповiдаючи, зiм'яв недокурену цигарку i викинув її.
- Ти розiгруєш комедiю, як перед Славi Спиридоновим, чи що!
- Район дослiджений по градусах вiялоподiбних з точнiстю до одної мiнути.
Вiн струсив попiл з рукава i вийшов.
Бiля його конусоподiбної палатки стояла лаборантка. Побачивши його, вона притисла руки до грудей i зблiдла.
- Нiяких пригод, - усмiхнувся Андрiй i запитав, пильно дивлячись їй в очi: - Ти часом не хвора?
- Чому ти повернувся? - прошепотiла вона i похитала головою. - Це погано. Треба було витримати до кiнця!
- Невже? - позiхнув Андрiй. - До кiнця! - Вiн зняв куртку й розправив плечi. - Знаєш що, - сказав вiн, - дай трохи аспiрину Делчо Єневу. I чай приготуй йому, якщо можеш. Недобре, що ти хворiла.
Андрiй витягнувся на плащ-палатцi i закрив очi.
- Напевно, з часом... Що я хотiв сказати тобi?
Голос його стих.
Дiвчина присiла в головах, схилившись над ним.
- Що?
Та вiн уже дихав глибоко - заснув.
Рашеєва встала, оглянулась, побачила в кутку палатки свою ковдру з мериносової вовни, розгорнула її i тихенько, затамувавши подих, дбайливо вкрила Андрiя.
Тiльки вийшовши з палатки, вона глибоко вдихнула повiтря i раптом побачила сторожа, який стояв по той бiк шляху i махав їй рукою.
- Тебе головний кличе, - крикнув вiн.
А 'головний', уткнувшись носом в ескiзи i не вiдриваючи вiд них очей, сердито пробурмотiв:
- Каже, що дослiдив весь район. Байки! Вiн взагалi фантазер. Але для чого вводити в оману людей? Я певен, що половина цих проб з етикетками звичайнiсiнький щебiнь!
- Зараз же почну перевiрку! - сказала, зашарiвшись, лаборантка.
- Дивись добре! - пiдняв палець Вилю Власев. - Краще приглядайся! - Вiн помовчав. - А втiм, я перегляну цi ескiзи i сам прийду допомогти тобi. Ти розпочинай.
Другого ранку Вилю Власев приготував кофе у великому кофейнику i послав сторожа покликати Андрiя. Коли геолог увiйшов у палатку, вiн запропонував йому сiсти, налив чашечку кофе i стримано всмiхнувся.
- Результати перевiрки вийшли на твою користь, - сказав Вилю Власев, голосно сьорбаючи кофе. - 3 шiстдесяти чотирьох проб тiльки одна не дала належного результату. Взагалi можна вважати, що ти завдання виконав задовiльно.
- Бiльш-менш! - засмiявся Андрiй.
- Безперечно, - вiв далi Вилю Власев, - найбiльш приємно, що район цей багатий мiддю, - отже, дослiдження пiдтвердило вiрнiсть моїх передбачень. Тепер я напишу начальнику служби рапорт з проханням прислати зондерiв.
- А для мене покарання не попросите? - закинув слiвце Андрiй.
Вилю Власев задумався. Вiн поставив порожню чашечку на блюдце, потримав, розглядаючи вiзерунок, що утворився вiд осадку кофе на днi чашечки i, нарештi, промовив:
- Твiй випадок досить складний. По-моєму, ти заслуговуєш i покарання, i похвали. Причому сорок процентiв покарання ї шiстдесят процентiв похвали. Я б похвалив тебе за те, що з шiстдесяти чотирьох проб тiльки одна виявилась негiдною. А покарав би за твою несамовиту запальнiсть. Справдi, чого, власне, ти досяг цим необдуманим штурмуванням часу? Виснажив i себе, i товариша та ще й порушив мої плани. Я видiлив для дослiдження району чотирнадцять днiв, а ти завершив роботи за сiм.
- Це справдi бiда, - зiтхнув Андрiй.
- Так, - кинув Вилю Власев. - В певнiй мiрi бiда. Наша дослiдницька робота вимагає спокiйної ритмiчностi, все має бути вказано наперед i уточнено. А ти ставиш мене перед здiйсненим фактом, ламаєш увесь графiк! Що лишиться вiд цього графiка, якщо нiхто не буде дотримуватися строкiв, передбачених мною? Взагалi не буде графiка. Настане хаос, каша. Взагалi анархiя i нiгiлiзм.
- Погано, - зiтхнув Андрiй, ледве стримуючи смiх.
Вилю Власев помовчав.
- Ось що, - сказав вiн, повеселiшавши. - Я визнаю, що район дослiджений. Але вважатиму, що роботу закiнчено лише 15 липня, тобто це буде через шiсть днiв. В такому випадку i ритмiчнiсть буде збережена, i графiк не постраждає вiд змiн. Все лишиться в повному й строгому порядку.
- Коли повернемось у Софiю, - зауважив Андрiй, - я прославлю перед найвiдповiдальнiшими людьми ваш соцiалiстичний метод роботи.
Вiн з притиском вимовив слово 'соцiалiстичний', та керiвник бригади, як видно, не збагнув, до чого це. Вiн навiть всмiхнувся:
- Недобре хвалити своїх начальникiв, - сказав Вилю Власев.
- Хвалити їх, чи нi i як - це вже моя справа. - Андрiй пiдвiвся. - Я вiльний? - запитав вiн, i обличчя його витяглось, нiби вiд того, яка буде вiдповiдь, залежало щось дуже важливе, вирiшальне в його дальшому життi.
- Та роби як знаєш, - розвiв руками Вилю Власев. - Iншi групи укомплектованi, працюють, i, якщо я направлю тебе до них, ти своїм несамовитим запалом дезорганiзуєш усiх, внесеш розлад. Нiхто не зможе йти з тобою в ногу, бо там нема делчо-єневих, яких би ти водив за нiс, а є тверезi люди з спокiйними нервами, чужi будь-якому авантюризму. Нi, будь ласка, навiть не проси, щоб я тебе направив до них. Таких речей я не допущу!
- Ех, шкода! - полегшено зiтхнув Андрiй. - Як скажете, так i буде. Буду вас слухатись.
- Так, так! - Вилю Власев задоволене глянув на юнака i потер руки. Треба слухатись! В тобi є домiшка летючого темпераменту. А добрi поради для слухняних людей - немовби хiмiчнi каталiзатори. Вони прискорять випаровування цiєї домiшки в твоєму характерi, i згодом ти станеш позитивною, зрiлою людиною. Так. А зараз ти вiльний - я не хочу морочитися з тобою. У мене й без того досить неприємних турбот. Подумаю про тебе вранцi 15 липня.
Андрiй вийшов, не поспiшаючи, та, зробивши кiлька повiльних крокiв, враз зiрвався i побiг до палатки. Схопив рюкзак i бiгом кинувся до лаборантки.
- Ти завiдуєш складом? - запитав її i, не чекаючи вiдповiдi, поквапливо почав викладати: - Менi потрiбна вiрьовка для лазання по скелях... крiм того, десять пар сталевих скоб для схiдцiв. Молоток для забивання. Молоток для видовбування я маю, ось, - вiн постукав по рюкзаку. - Пачку сухарiв, трохи кофе, цукру i бiльше нiчого. Швидше! Швидше, поки Вилю Власеву не прийшла в голову iнша iдея!
Рашеєва дивилась на нього широко розкритими, здивованими очима i мовчала. Цiлу нiч дiвчина дослiджувала його проби, i руки в неї тремтiли вiд перевтоми.
- Давай, люба, тiльки не метушись! - нетерпляче казав Андрiй.
