Власев.
- Нi, ви краще одрубайте тiльки свiй скептицизм, - засмiявся Славi Спиридонов. - А голова хай лишиться. Вона не зайва. А в деяких випадках навiть корисна. Слухайте! Ось так, як ви тепер, так десять-двадцять рокiв тому буржуазнi вченi твердили, що в нас нема нафти, нема свинцю, нема цинку. Однак i нафту знайшли, i свинець, i цинк.
- Але ж берил - це вже зовсiм iнше, товаришу Спиридонов По-перше, берилових родовищ взагалi так мало в свiтi, що їх можна полiчити по пальцях! А чим рiдше зустрiчається мiнерал, тим менше певностi, що ми знайдемо його тут, у нас. Правда? Коли мiркувати логiчно, це так. Ще нiколи, нiде й нiкому не спадало на думку, що в Болгарiї може бути берил. Далi, немає геологiчних ознак, якi свiдчили б про можливiсть iснування цього мiнералу в нашiй країнi. Проаналiзуйте цi три обставини, i ви переконаєтесь, що я маю рацiю.
- Я геолог, товаришу Власев, i не визнаю теорiї, яка б виключала всяку можливiсть того, що в надрах нашої землi є цей цiнний мiнерал. Припустiмо, що є тiльки якiсь два-три проценти. Але чому не повiрити, що цi припущення можуть бути виправданi? Чому? - я вас питаю.
- Якщо гiпотеза грунтується на серйозних фактах, то прошу перевiряйте. У нас є параграф, за яким дозволяється видiляти кошти для проведення розвiдувальних робiт. Якщо такий параграф є, значить, можна законно робити витрати, тобто дослiджувати. Але це не значить, що ми повиннi слiпо вiрити всяким фантазiям. Пробачте, але цей Андрiй Андрєєв, хоч, може, в нього i є певнi здiбностi, фантазер першої категорiї. Крiм того, майте на увазi, що це людина молода. Ось що в мене записано про нього: 'Комунiст. Любить читати у вiльний час, переважно iсторичну лiтературу. Був футболiстом'. Чуєте, товаришу Спиридонов, - футболiстом! 'Хороший альпiнiст, витривалий. Дуже вправний, спостережливий. Однак захоплюється речами, якi не мають вiдношення до його безпосередньої мети як розвiдника'. Звернiть увагу, товаришу Спиридонов, - захоплюється самостiйними дослiдженнями. Це я вважаю нiгiлiзмом. Далi: 'Дуже пристрасний у роботi, цiлком покладається на свою уяву, а вона в нього надто розвинута'. Бачите? Тому я записав: 'Робити спецiальний аналiз його проб, а поки вони не дадуть цiлком певного результату, вiрити не бiльше як на 30 - 40 процентiв'. Ось так. Хiба я можу пiсля всього цього серйозно ставитись до його марень про берил, як ви радите? Якби в нього виникла думка про залiзо, свинець, олово - тодi iнша справа. А то - берил! Це ж фантастика, марення, плiд гарячкової уяви, надмiрно розвиненої читанням.
- Геолог без фантазiї - це пiвгеолога, - почав сердитися Спиридонов.
- Геолог, який не зважає на факти i на висновки, що випливають з фактiв, взагалi не може бути геологом. - Вилю Власев розстебнув i другий гудзик свого жилета, як завжди, коли йшов спати. - Але де ж цi факти, товаришу Спиридонов?
Спиридонов хотiв йому вiдповiсти рiзко, але передумав i промовчав. Дiйсно, молодий геолог не подав нiяких проб, нiяких кристалiв, вiн просто твердив, що натрапив на нiбито надiйнi слiди, якi говорять про можливiсть iснування берила в районi, де бригада провадитиме дослiди. Вiн тiльки голослiвне обстоював свою гiпотезу - i нiчого бiльше.
Але в цiй гiпотезi було щось величне, щось надзвичайно важливе для науки, для оборони країни, для народу. Така гiпотеза може з'явитись тiльки у людини, з палкою уявою i смiливим серцем. Якщо смiлива уява поєднується з тверезим науковим мисленням, чому не допомогти? Вилю Власев - досвiдчений хiмiк з неабиякими здiбностями, але скептик за вдачею, i йому здається фантастичним усе, що не доведено наочно, не пiдтверджено лабораторним аналiзом. Але ж до чого призведе дослiджувана справа, якщо завжди, в усiх випадках, потрiбнi 'очевиднi' матерiальнi докази? З iсторiї великих вiдкриттiв нам вiдомо багато прикладiв, коли тiльки догадка, невиразнi припущення вiдiграють вирiшальну роль для дальшого успiху.
Справа в тому, чи справдi молодий геолог Андрiй Андрєєв - серйозний учений, а не честолюбець, що живе манiєю величi. Але якби вiн був таким, то, безперечно, розплескав би скрiзь про свою гiпотезу, i вся Софiя вже б говорила про берилiй, про те, якi реактивнi лiтаки i стратосфернi лiтальнi апарати робитимуть з цього металу. Однак це було не так... Молодий геолог не був базiкою. В однiй невеличкiй доповiднiй записцi на двадцять рядкiв вiн скромно повiдомляв про своє припущення, перелiчував деякi з мотивiв i просив допомоги.
I зараз, обдумуючи, що сказати Вилю Власеву, як розворушити його суху, емпiричну душу, iнженер Спиридонов пригадав., свою першу зустрiч з хлопцем. Цiй зустрiчi передувала коротка, але бурхлива сцена за дверима його кабiнету. Вiн наказав посильному нiкого не впускати до нього, бо мав якусь термiнову роботу, а впертий вiдвiдувач намагався зайти. Потiм почувся шум, i в кабiнет, вдарившись головою об одвiрок, влетiв молодий чоловiк мало не двометрового зросту. Вiн був у спортивнiй сорочцi, з засуканими рукавами, що вiдкривали мускулистi волосатi руки.
На його смуглявому вилицюватому обличчi з коротким носом блищали, немов електричнi вогники, яснi сiрi очi.
Iнженер Спиридонов нахмурився - вiн любив смiливих людей, але нахаб не терпiв. А цей вскочив до нього без пiджака i з засуканими рукавами. Спиридонов хотiв якнайрiзкiше вичитати йому i тiльки почав вишукувати слова, як раптом упiзнав юнака, - це був геолог, i до того ж його пiдлеглий. Пiвтора року тому його перевели з шахтного вiддiлу у геологорозвiдувальний. Проте, оскiльки його роздратування не стихло, та ще й з прочинених дверей було видно скуйовджену голову обуреного посильного, вiн суворим, холодним тоном запитав:
- Що вам потрiбно, товаришу, i чому це ви заходите до мене в такому виглядi?
- Пробачте, - сказав здоровань i почервонiв так, наче його облили окропом. - Вибачте, що турбую вас. Оцей чоловiк, - вiн з дружньою посмiшкою кивнув у бiк посильного, - цей чоловiк уже втретє мене затримує, не пускає до вас. Зрозумiло, вiн не винен, це ви йому наказали, i я не серджусь на нього. Але ж наша третя бригада в середу вирушає в дорогу. Ви ж розумiєте, не можна гаяти часу. Ось, - вiн вийняв портфель i витяг звiдти якийсь папiрець. - Тут я даю деякi пояснення. Прочитайте. Якщо вам здасться цiкавим, подзвонiть менi. В кiнцi я написав свiй номер телефону.
Вiн залишив аркуш, ледве чутно промимрив 'до побачення' i позадкував до дверей.
Того ж дня, по обiдi, iнженер Спиридонов дзвонив йому по телефону шiсть разiв, але весь час один i той же мелодiйний голос вiдповiдав: 'Нема його, товаришу, ще не повернувся'. Тiльки бiля десятої години вечора вiн почув у трубцi його сильний баритон, i невiдомо чому його душу переповнила справжня радiсть.
- Кому ви ще розповiдали про вашi припущення? - запитав вiн.
- Спробував подiлитися з колегами. Та вони поставились до моїх слiв з великим недовiр'ям. Смiялись, - мовляв, хiба один мiнерал має зелений блиск? Є, сказали, майже сто таких мiнералiв... А перед товаришем Власевим, зрозумiло, навiть не заїкався. I, признатись, сам спочатку вагався. Почав думати, що натрапив на якийсь невiдомий мiнерал зеленого кольору... Тому й мовчав. Але останнiм часом прочитав одну цiкаву книжку про гiрничу справу в наших мiсцях у стародавнi часи. I те, що я прочитав, змусило мене повiрити, що я справдi вiдкрив слiди берила.
- Принесiть менi детальний картографiчний ескiз мiсцевостi, де, за вашим припущенням, має бути цей мiнерал, - звелiв Спиридонов. - I нiкому нi слова, ясно? Не варто передчасно зчиняти галас з цього приводу.
- Менi це i на думку не спадало, - засмiявся молодий чоловiк.
Наступного ранку, пiсля розмови з молодим геологом, Спиридонов викликав до себе помiчникiв Вилю Власева: Павла Папазова i спецiалiста по кольорових металах, мiнералога Арсова.
Парторг Павел Папазов був спецiалiстом в галузi хiмiї, як i Вилю Власев. I зовнiшнiстю, i вдачею вони були цiлковитою протилежнiстю один одному. Папазов був високий i стрункий чоловiк, завжди чисто поголений; спиртних напоїв вiн не вживав, одягався добре - зi смаком i скромно, взуття, протерте суконкою, виблискувало, його вiдкрите красиве обличчя, на якому привiтно сяяли спокiйнi синi очi, приємний голос i невимушено-просте ставлення до будь-яких турбот i тривог - все це схиляло до вiдвертостi, викликало почуття симпатiї навiть у людей, знайомих з ним кiлька днiв. Старий член партiї, вiн до Дев'ятого вересня був у в'язницi.
Коли бригада була в походi, Папазов добровiльно брав на себе обов'язки санiтара: перев'язував, давав лiки хворим, пильно стежив за тим, щоб працiвники не нехтували своїм здоров'ям. Вiн був улюбленцем усiєї бригади. Тiльки Вилю Власев тримався з ним холодно, майже офiцiально i завжди звертався до нього на
