'ви'. Та оскiльки всi добре знали його потайну, нетовариську вдачу, то це нiкого не дивувало.
У спецiалiста по кольорових металах Iгната Арсова - високого, сухорлявого чоловiка рокiв сорока - було смугляве обличчя з орлиним носом, тонкими, ледь помiтними губами i квадратним кiстлявим пiдборiддям. Рухливий, спритний i неспокiйний, вiн рiдко сидiв на мiсцi: в нього нiби пiд ногами горiло. Вдача в нього була надто люб'язна; вiн часто надокучав колегам своєю надмiрною догiдливiстю, невгамовним прагненням усiм чимсь допомогти, прислужитися. А як, боронь боже, хтось захворiє, особливо в походi, то вiн носив його рюкзак, знаряддя, кип'ятив для нього чай, прибирав i пiдмiтав у його палатцi, пильно стежив за вживанням лiкiв, нiби створений був для того, щоб доглядати за хворими.
Iгната Арсова вважали досвiдченим спецiалiстом: за останнi два роки вiн вiдкрив кiлька родовищ мiдi, цинку й олова. Та як тiльки заходила розмова про його особистi заслуги, вiн червонiв, як дiвчина, нiяковiв, тiкав, сердито й ображено махаючи рукою, i палко заперечував:
- Усе це дурницi. Я нiчого не вiдкрив i не брав нiякої участi в цих роботах. Людина вiдкриває щось, коли до цього прагне свiдомо, iз заздалегiдь виробленим планом. А я що?.. Я випадково, зовсiм випадково натрапив на руду, слiпо... Запевняю вас, саме так. Якщо хтось i має заслуги в цьому вiдкриттi, i нагороди заслуговує, то це наш керiвник - товариш Власев, тому що ми працювали за його планом. Нагороди заслуговує i товариш Папазов, пiд чиїм безпосереднiм керiвництвом всi ми дiяли. Заслуга, взагалi, належить нашим керiвникам, а я просто випадковий виконавець. Кожний iнший на моєму мiсцi вiдкрив би те ж саме, що вiдкрив i я.
Всi, хто близько знав Арсова, бачили, що його надмiрна скромнiсть набрала хворобливого характеру. Вiн часто називав себе 'неуком', 'слугою', 'слiпим знаряддям' випадковостi, нiкчемою, якiй пощастило i т.п. Одного разу, в таборi пiд Бакарланом, Арсов був у пригнiченому настрої i зробив дивне признання:
- Знаєте, - сказав вiн, - у мене якесь жахливе почуття: менi здається, що мiй мозок безперервно скручується. Щодня, щогодини, - i вдень, i вночi, в черепi моєму створюється жахлива порожнеча. I я думаю: що ж це за порожнеча, що в нiй є? Повiтря? Пара? Я багато думаю над цим.
Вилю Власев рiдко говорив з Арсовим, i то тiльки в службових справах. Вiн морщився, бо не терпiв його м'якого шипучого голосу, уникав зустрiчатися з ним поглядом, але завжди прислухався до його порад, - цiнив як спецiалiста. Кiлька разiв начальник брався записати його характеристику в свiй блокнот, та нiяк не мiг: образ цiєї людини не пiдпадав пiд вiдомi йому 'показники' i проценти, не вкладався нi в якi певнi i точнi формулювання.
А Павел Папазов полюбив Арсова, навiть зробив своїм помiчником у партiйних справах. Вiн захоплювався його скромнiстю, ретельнiстю, вважав взiрцем бездоганної дисциплiнованостi. Парторг доручав йому робити доповiдi, збирати членськi внески, висунув своїм заступником. Все це Iгнат Арсов виконував дуже сумлiнно. Часто писав характеристики на комунiстiв бригади, i Павел Папазов дивувався: 'Наче писав моєю рукою i дивився моїми очима!'
- Дуже радий, - злегка вклонявся у вiдповiдь Iгнат Арсов. - Ви ж навчили мене вiрно бачити, суворо i об'єктивно оцiнювати. Тим, чого досяг, я зобов'язаний тiльки вам.
Минулого року восени Арсов вiдкрив поклади мiдної руди, але й це своє вiдкриття приписав Папазову.
- Я працював за його вказiвками, - твердив вiн.
Папазов не пригадував, чи справдi давав Арсову якiсь 'вказiвки', але чомусь не заперечив, змовчав i прийняв уже як належне. Це принесло йому славу, а згодом - пiдвищення по службi. Пiсля цього випадку вони стали нерозлучними друзями.
Минулої осенi, коли Андрiй розказав про свою догадку щодо берила, Павел Папазов покликав свого друга i без зайвих слiв спитав:
- Що ти думаєш з цього приводу?
Iгнат Арсов довго мовчав.
- Дозвольте вiдповiсти через кiлька днiв, - нарештi вiдповiв вiн.
Минув тиждень, десять днiв. Iгнат Арсов чомусь їздив у Софiю. I от одного вечора вiн сам заговорив про Андрiя.
- Ви мене питали, що я думаю про його гiпотезу? Скажу: наївна фантазiя.
- Так, все це так, - усмiхнувся Папазов. - Фантазiя, зрозумiло. Однак це хороше, коли люди захоплюються великими iдеями. Як це красиво i благородно!
I тут вперше Iгнат Арсов заперечив йому.
- Такi захоплення - марнування часу, - сказав вiн. - Я б на вашому мiсцi його приборкав.
Цi слова пригадав Папазов того ранку, коли обидва стояли бiля столу Славi Спиридонова.
- У вашiй бригадi є один молодий геолог, - почав начальник. - Звуть його Андрiй Андрєєв! Яка ваша думка про нього?
Павел Папазов крадькома глянув на свого приятеля, кашлянув i вимушено весело вiдповiв:
- Андрiй?.. Прекрасний хлопець! В свiй час вiн був центром нападу в студентськiй футбольнiй командi.
При цих словах по обличчю його товариша промайнула задоволена, схвальна посмiшка.
- Я вас не питаю про його спортивнi якостi, товаришу Папазов. Чи центром був вiн, чи крайнiм. - Славi Спиридонов любив i розумiв футбол. Зараз мене цiкавить не це. Я вас питаю про iнше i певен - ви догадуєтесь, про що саме.
- Як вам сказати, це людина нового типу, - почав якось невпевнено Папазов. - Якщо захоплюється, то захоплюється цiлком.
- Симпатична людина, - сказав Iгнат Арсов 1 вклонився.
- Говорив вiн вам про берил, про мiнерал берил? - запитав їх Спиридонов, раптом пiдвiвшись. - Про це я вас питаю, i вiдповiдайте менi прямо, без викрутiв.
Iгнат Арсов зiтхнув.
- Звичайно, говорив, скiльки разiв! - засмiявся Папазов, але було помiтно, що в цей момент йому не до смiху. - У кожної людини є idйe fixe. Якась манiя, - продовжував вiн. - Що поробиш? У нашiй бригадi є один геолог на прiзвище Зюмбюлев, завзятий мисливець. Так вiн розповiдав, що одного разу в лiсi бачив, як його собака грався з вовком у довгої лози.
- Яка ж ваша особиста думка про справу з берилом? - раптом запитав, нахмурившись, Спиридонов.
- Та що тут думати! Це благородний ентузiазм, мрiї, марення. Я тут абсолютно нiчого поганого не бачу: молодiсть всюди шукає прекрасного.
Iгнат Арсов стиха кашлянув.
- Товариш Папазов має на увазi прекрасне в лапках.
- Ви не знаходите i зернинки ймовiрностi в цих його гiпотезах?
- Мабуть, зернинку ймовiрностi можна знайти навiть у вимислах божевiльних, - поспiшив вiдповiсти Iгнат Арсов.
- Значить, ви, товаришу Папазов, упевненi, що все це - божевiлля. Так?
- Я? - Павел Папазов почухав лоб, помовчав. - О, нi! Я не говорив подiбних речей. Я завжди прихильно ставився до мрiй молодi. Ви спитайте Андрєєва. Я не тiльки не докоряв йому, а, навпаки, допомагав у мiру своїх сил.
- Все це абсолютно вiрно, - вiдповiв Iгнат Арсов. - Товариш Папазов завжди ставився з благородною поблажливiстю до фантазiй цього юнака.
'Ясно, цi люди не вiрять у гiпотезу про берил, вважають, що все це даремна справа, - подумав Спиридонов. - Але в усякому разi вони добре ставляться до зусиль юнака, особливо Папазов'.
- Побачимо, - сказав вiн. - Я йому сказав, щоб вiн представив менi детальний геодезичний ескiз району, де, на його думку, можна припустити наявнiсть слiдiв берила. Я зрозумiю з ескiза, наскiльки серйозна ця людина, яка вiдкрила берил, i чи справдi вона щось вiдкрила. Ви вiльнi.
Так розвивалась 'берилова' iсторiя до цього часу.
I ось тепер Вилю Власев сидiв перед ними i похмуро дивився у свiй блокнот. I вiн, i Павел Папазов сприйняли гiпотезу Андрєєва як дивну фантазiю, плiд палкої уяви. Та коли перший ставився до подiбного роду 'марень' явно непримиренно, то другий - терпимо, як до наївного, але красивого пориву, властивого молодостi.
'Я зрозумiю з картографiчного ескiза, чи є хоча б частка вiрогiдностi в цiй справi', вирiшив Славi
