'Ну от, - додумалось полковниковi, - чому Павленко не поцiкавився обставинами загибелi Журавля. Його, певно, вже поiнформувала дружина про подiю у будинку. Але ж i Варвара Олексiївна не все знає. А спiвбесiдник тримається так упевнено, наче вивчив трагедiю досконально, у найменших деталях. '
- Вороги у Журавля якщо й були, - говорив далi Павленко, - то тепер зрадiють. А може, й нi. Мертвий перестає бути ворогом. З Антоном, здається, усе ясно i вам, у мiлiцiї... Усi цi нашi розмови, я думаю, вам потрiбцi тiльки для протоколу... Щоб завершити справу.
- Не зовсiм так, - сказав Коваль. - Ось тепер тiльки ми пiдiйшли до найголовнiшого. Розкажiть докладно про вашу останню вечерю у Журавля.
Вячеслав Адамович повiльно знизав плечима: мовляв, ну чого вже про це говорити? Так начебто йшлося про справи давнi-предавнi, якi вже й забулися, а може, й не були зовсiм, лише примарилися.
- Як хочете. Тiльки я майже нiчого не пам'ятаю. Адже теж не був тверезим. - Павленко вiдповiдав спокiйно, але у цьому спокої вчувалася напруженiсть.
- Я вам допоможу, - пообiцяв полковник. - Про що ви розмовляли того вечора? Був привiд для випивки?
- Привiд був. Антон радiв, що винахiд нового методу шлiфовки пробиває собi шлях у життя. Вiн тодi навiть велику статтю для журналу про це написав.
- Виходить, вiн не тiльки жiнками i черевичками захоплювався?
- Його на все вистачало.
- Коли вiн заявив про це своє нововведення?
- Своє... - пробурчав Павленко. - Хiба я знаю?
- Тут щось не так?
- Так то так...
- Давайте. Вячеславе Адамовичу, вiдверто. Ви теж брали участь у цьому винаходi?
- I 'так', i 'нi', - повiльно промовив допитуваний. - Зрозумiйте мене правильно. Розробку, звичайно, зробив Антон...
Вячеслав Адамович явно не договорював.
- А iдея? Iдея чия була? - випитував його полковник.
- Що 'iдея'? - змахнув рукою молодий науковець. - Iдей навколо скiльки хочеш. У повiтрi ширяють, пiд ногами валяються. Бери - не хочу!
- Коли ви з Журавлем розробляли якусь тему, то найчастiше 'iдеї' подавали ви, 'голова', так би мовити, далi працювали разом, а пробивав її потiм Журавель, чи як? I авторами вважалися обоє.
Павленко здивувався обiзнаностi полковника, але не показав виду.
- I цього разу так було? Чи автором нового методу став виключно Журавель?
- Так, iдея хаотичного руху абразивiв спочатку була моєю, нарештi наважився Павленко. - Менi це на думку спало, коли ставив мембрану з голкою на грампластинку. Антон любив слухати свiй старий горластий грамофон, котрий купив десь на товчку. У Антона було багато дивацтв! От i цей грамофон з трубою. Має чудовий японський 'Шарп', цiкавi касети, а причепився до цього мотлоху - 'звук', казав, у грамофона приємнiший, нiж у мага... Так от, опускаючи голку на борозенку, по якiй вона весь час йде по одному й тому ж слiду i зрештою стирає платiвку, я раптом подумав, що на свiтi iснує не тiльки симетрiя, але й асиметрiя; що у природi не все прямолiнiйно i поряд iз строго упорядкованим рухом iснує i хаотичний, узяти до прикладу броунiвський рух, вiдкритий ботанiком Броуном i теоретично обгрунтований Альбертом Ейнштейном та Марiаном Смолуховським...
- Ну-ну, - пiдбадьорив Павленка Коваль, коли той запнувся.
- I тут моя думка спiввiднеслась до проблеми тертя пар, над якою б'ються машинобудiвники.
Павленко захопився i вже не зупинявся. Очi його спалахували, на обличчя набiг рум'янець, це уже була не та людина, яка ранiше сидiла перед Ковалем.
- Я скрикнув: 'Еврика!' i сказав Антоновi, що у мене з'явилася цiкава думка. Ви, звичайно, не знайомi з цiєю проблемою.
- Дещо знаю. Теча сальника, - вiдповiв полковник, чим знову здивував Павленка. - Але ви в цей час працювали над iншою темою, плановою. Адже так?
- Так, над iншою... Але питання iдеальної шлiфовки пар, якi зазнають тертя, мене давно хвилювало.
- Журавель цiкавився нею ранiше, цiєю шлiфовкою? До вашого вигуку 'Еврика!'
- По-моєму, нi. Але вiн вiдразу усе зрозумiв - вiн був людиною талановитою i, головне, дуже меткою, хваткою.
- I вiдразу запропонував вам розробити цей винахiд?
- Та нi. По-перше, це ще не було винаходом. Тiльки думка, iдея. Спочатку Антон i не зацiкавився нею.
- А ви?
- Я - теж. Нi, поговорили, дивуючись, що все так просто, i зайнялися плановою темою.
- I бiльше не поверталися до цього?
- Нi. Я ж кажу, у нас були iншi проблеми.
- Значить, i вас своє вiдкриття не захопило?
- У той час - нi. Бачачи, що Антон не запалився, я теж охолов. Зрозумiйте мене правильно. Коли думки зайнятi одним, усе iнше вiдсовуєш у далекий куточок пам'ятi. Поки не звiльнишся.
- Коли це було?
- Давно. Ще навеснi. Я закрутився. Навiть було забув про шлiфовку.
- Не надали значення своїй знахiдцi?
- Можливо. Iдей багато. Та все не ухопиш.
- А Журавель ухопив.
- Головне, що мовчки, нишком, потай розробляв. Зрозумiйте мене правильно. Мiг би й сказати, порадитись... Я що, я нiчого... Працюй... Тiльки по-чесному...
- Ви образилися на нього, коли довiдалися, що вiн сам розробляє.
- Було. - Павленко немов забув, що не збирався бути вiдвертим на допитi.
Коваль вже увiмкнув магнiтофон i почав ставити питання швидко, вимагаючи такої ж швидкої вiдповiдi.
- Заявку Журавель подав тiльки вiд свого iменi?
- Так.
- Значить, тепер ви до винаходу не маєте прямого вiдношення?
Павленко злегка звiв брови:
- Як сказати... Ви, певно, вважаєте, що генiй, тобто Антон, запозичив дещицю у посередностi i потiм самостiйно зробив вiдкриття? А я за це озлився на нього?
- Але ж нiде не записано, що iдея належала вам?
- Чому? Записано. Якось ми повернулися до цiєї iдеї i збиралися разом розробити її, навiть заявку спiльну написали. Це вже була не просто гола iдея, а оформлена. Але потiм я, кажу, закрутився, та й вiн захопився iншим, а я розумiв, що без нього не проб'юсь... А вiн тим часом, як виявилося, узявся до справи серйозно, але вирiшив дiяти уже без мене.
- У вас є ця спiльна заявка? Ви кудись її подавали?
- Тепер бачу, що - нiкуди. Хоч Антон збирався i узяв перший примiрник. Але копiя у мене є.
- Ви будете претендувати на те, щоб довести справу до кiнця?
Павленко замислився i потер голову долонею.
- Навiть не знаю. Тепер я не претендую. Зрозумiйте мене правильно. Будемо докiнчувати усiєю лабораторiєю. Я iще точно не знаю, як далеко зумiв Антон як автор просунутися у Державному комiтетi винаходiв, ще потрiбно макетний примiрник зробити, потiм знайти виробництво.
- Про що ви розмовляли того вечора iз Журавлем?
- Про все i нi про що.
- Хто, крiм вас, був тодi у квартирi?
- Ну, Нiна...
- Яку роботу вона принесла?..
