_Санько-Чорний_ (гiрко). Умгу!..
_Еврика_ (до Магнiтофона). А як ти доведеш, що нiякого злочину не вчинив?
_Магнiтофон._ У мене є свiдок.
_Еврика._ Хто?
_Магнiтофон._ Ось - Чорний.
_Таня._ Ага! Чорний теж тодi зник i у фанти навiть не грав.
_Еврика_ (скептично). Який свiдок! Я його у ваннi знайшов.
_Денис_ (до Санька-Чорного). А чого ти раптом у ванну полiз?
_Санько-Чорний._ Хотiв скупатися.
_Лада._ Не бреши!
_Санько-Чорний._ Ну, значить, хотiв вiдкрутити ванну i продати 'налiво'.
_Еврика._ Дивлюсь, а вiн хропе у сухiй ваннi, голий, в самих трусах. Добре, що хоч воду забув пустити.
_Магнiтофон._ Коли ти його там знайшов? Пiсля фантiв? Це коли уже всi танцювали. А ми з ним iз кiмнати виходили ранiше.
_Денис._ Так ви разом десь тинялися? Оце новина!
_Лада_ (до Санька-Чорного). Того ти хотiв зараз утекти (передражнює). 'Я вас не знаю! Я вас не хочу!..' Значить, совiсть нечиста. Куди ви ходили?
_Санько-Чорний._ Не ходили, а їздили... тобто пiдiймалися...
_Еврика._ Як це - 'пiдiймалися'?
_Санько-Чорний._ У лiфтi...
_Денис._ Каталися, дiтоньки?
_Лада_ (зло). 'Дiтоньки'! Нахлисталися!..
_Санько-Чорний._ Вiн мене вивiв на сходи, посадив у лiфт i повiз на останнiй поверх.
_Денис_ (похмуро, до Магнiтофона). Для чого ти його вiз?
_Магнiтофон._ Я вже сказав - заради справедливостi.
_Лада_ (нервово до Магнiтофона). Ти будеш розповiдати чи нi?
_Магнiтофон._ Та не треба цього ворушити. Дурна iсторiйка.
_Таня._ Кажи!
_Магнiтофон_ (знизуючи плечима). Ну, якщо хочете... Чорний, розказуй...
_Санько-Чорний._ Та що тут розказувати! Ну повiз мене нагору, ну, дав по мордi, ну...
_Денис._ За що?
_Санько-Чорний._ Значить, було за що.
_Еврика._ А знаєте, це схоже на правду. Чи не той самий це злочин, на який натякав слiдчий? Бити людину у безпорадному станi, коли вона через своє фiзичне або психiчне знесилення не може чинити опiр, є карним злочином.
_Денис._ Я не думаю, що це стосується п'яних. I Маг також не був тверезий.
_Магнiтофон._ Я йому дав кiлька ляпасiв - i все. З виховною метою.
_Еврика._ Для цього не треба везти людину на останнiй поверх.
_Магнiтофон._ Я боявся, що вiн завищить. Не хотiв, щоб Денисовi неприємностi були вiд сусiдiв.
_Лада._ Ну i як: завищав?
_Магнiтофон._ Нi, мовчки облизнувся... Але тепер, сподiваюсь, бiльше не буде говорити непристойностi про наших дiвчат. А вже пiсля цього вiн, може, й пiшов у ванну - прополоскати душу. А я повернувся до компанiї. Еге ж, Чорний?
_Санько-Чорний._ Умгу.
_Денис._ Значить, Маг i Чорний вiдпадають. Хто iще виходив?
_Лада._ До речi, ти теж на мiсцi не сидiв, бiгав по квартирi.
_Денис._ Але ж я господар. В мене - обов'язки: то попiльничку витрусити, то з пляшками розiбратися, то...
Несподiвано дзвонить телефон. Нiма сцена.
_Денис_ (бере трубку злякано). Так... Веприк слухає... Клуб? Який клуб? (Повертається до друзiв i робить заспокiйливий жест. Зовсiм iншим тоном). Це не клуб!.. Ах, ви - клуб!.. Ясно... Оздобити? Гаразд... Можна. Можна рiзьбу зробити... Iнктрустацiя, звичайно, теж приємна рiч... Що-що?.. Рiзьба завжди доречна!.. Не розумiю... Сосновi рами? Каркаси?! Якi каркаси?!! (Гнiвно кидає трубку).
_Магнiтофон._ Знову кличуть цвяхи у дошки забивати? Такого майстра! Iдiоти!
Знову дзвонить телефон. Денис не хоче брати трубку, гiрко знизує плечима: 'Що я їм, шабашник який-небудь...'
_Магнiтофон_ (бере трубку). Нi, не перервали... Нi, майстер з вами не буде розмовляти... Вiн зайнятий - Венеру Мiлоську зараз рiже. На весь зрiст... Не розумiєте?.. Мiлоську, кажу... А рами самi навчiться збивати. Так-так? Дуже просто: молоток i жменя цвяхiв... Чао! (Кладе трубку. До всiх). Отже, продовжимо. Денис теж вiдпадає. Бiлий нiкуди не виходив. Єдиного зовсiм не було того вечора. Залишається Еврика. Наскiльки я пам'ятаю, Еврика виходив з Олею.
_Еврика_ (iронiчно). Чiпка в тебе пам'ять. Це було тодi, коли я витягав з ванни Чорного, наприкiнцi фантiв. Ти ж сам був 'самоваром' i присудив нашим фантам поцiлуватися.
_Магнiтофон._ Для цього не обов'язково йти у ванну кiмнату.
_Еврика._ А може, вона соромилася при всiх.
_Лада._ Щось довгенько ви там цiлувались. З пiвгодини.
_Таня._ Скористався, що Єдиного не було!
_Еврика._ Якi пiвгодини? Може, пiвхвилини. А ти що з хронометром стежила?
_Лада._ Нi, пiвгодини. Я точно знаю. У мене якраз заболiла печiнка, i я випила лiки. А вони тiльки через двадцять хвилин бiль знiмають. А вас з Олею все не було...
_Еврика._ А ти нiде не занотувала, скiльки часу я витягував Чорного з ванни, одягав. Може, всi двадцять хвилин.
_Лада._ I не тiльки цi двадцять хвилин. Потiм ще прийшов Вiктор, всi танцювали, i вiн вмикав свiтло. А тебе все ще не було...
_Таня._ Ой!..
_Денис._ Що 'ой'? Що?
_Таня._ Ой, якi ж ми дурнi!.. Як же це вiдразу не спало менi на думку! Все ж так просто.
_Денис._ Не тягни за душу.
_Таня._ У квартирi були тiльки ми. I якби стався тут злочин, то хтось би iз нас потерпiв. Все iдiотськи просто! Ми знову тут - i всi живi й здоровi.
_Лада._ Крiм того Вiктора. Але убивцю знайдено. Правильно, Таню.
_Денис._ А Оля?
_Санько-Чорний._ Що 'Оля'? Адже дiвчата не беруться до уваги. Якi з них можуть бути злочинцi!
_Денис._ Я питаю, де Оля? Чому не прийшла сьогоднi? Навiть по телефону не поздоровила.
_Таня_ (пiдхоплюється). Справдi! Оля тодi теж десь зникла. Може, це з нею щось трапилося?!
Мовчанка.
_Еврика_ (роздумливо). Що з нею могло статися...
_Таня._ Я так бiльше не можу, треба подзвонити Олi i все з'ясувати. (Пiдбiгає до телефону).
_Еврика._ Не треба.
_Денис_ (пiдводиться). Я сам подзвоню. (Починає набирати номер).
_Еврика_ (теж пiдходить до телефону i кладе руку на важiль). Не треба, я сказав!
_Денис._ Чому?!
_Еврика._ Не чiпайте. Я знаю, що говорю...
_Санько-Чорний._ Вiн щось знає!!
_Лада._ I приховує вiд нас?!
_Магнiтофон._ Тут щось не так... Ану кажи!
_Еврика._ Не хотiлося говорити, адже Ольга - наречена. Але ви мене примушуєте...
Пауза.
_Таня._ Ой, почекай!.. Може, й справдi не треба зараз...
_Еврика_ (роздумливо). Та, мабуть, все ж таки треба. Я вагався, не хотiв компрометувати Ольгу. Але тепер скажу - злочин був.
