голови.
- Значить, нiхто нiчого не бачив i не пам'ятає? - ще раз спитав Адамадзе, звертаючись головне до дiдiв.
- Та хто його знає... - почулося з гурту. - Коли це було...
Гауптштурмфюрер i Адамадзе терпляче чекали.
- От бидло! - вирвалося на адресу людей у старости, що теж стояв бiля столу, неподалiк високих гостей. Вiн розумiв, що справа серйозна, якщо прибув такий чин з гестапо, i треба всiляко догоджати, щоб зберегти свою голову.
Раух пiдняв руку. Перешiптування у гуртi селян стихло.
- А шкода, що нiхто не пам'ятає, - калiченою українською мовою звернувся гауптштурмфюрер до людей. - Той, хто покаже мiсце сховки, одержить вiд щедрої нiмецької влади корову i тисячу рейхсмарок...
Серед гурту вiдчувся якийсь рух. Такого ще не було, щоб нiмецька влада не лякала, не забирала, не била, не розстрiлювала, а обiцяла як на тi часи цiле багатство. 'Корова i тисяча рейхсмарок! Певно, дуже цiннi для нiмцiв документи лежень у землi бiля їхнього села!'
Знову зашепотiли люди у гуртi, перепитували одне одного, розводили руками.
Рятуючись вiд незадоволення або й гнiву гауптштурмфюрера, староста запобiгливо промовив до Рауха:
- Як бачите, нiхто не знає, пане. З тих часiв пiвсела вигибло - хто з голоду, хто вiд бiльшовицького розкуркулення i енкаведе... Я ще окремо поговорю з цим бидлом, може, хто iз дiдiв згадає...
- Ну, що ж, - махнув рукою Раух, - вiдпускайте їх i скажiть, якщо хтось згадає, премiю одержить вiдразу... А ми тут побудемо до ранку. Як у вас кажуть: 'Ранок вiд вечора розумнiший'.
...Пiзно увечерi до хати старости, де зупинилися київськi 'гостi', обережно постукали. Це був молодий полiцай, який стояв на дверях контори пiд час розмови гауптштурмфюрера i Адамадзе з людьми.
Пiсля короткої запинки, переступаючи з ноги на ногу, вiн спитав Рауха:
- Пане гауптштурмфюрере, а правда - корова i тисячу рейхсмарок?Вiн по-собачому вiддано дивився на Рауха, i Адамадзе здалося, що навiть облизнувся, провiзши кiнчиком язика по пересохлих вiд хвилювання губах.
- Нiмецька влада не дурить! - строго зауважив Раух.
- Я знаю, - покiрно вiдповiв несподiваний гiсть. - Тiльки чи не можна частину наперед?
- Ти! - гаркнув на нього староста. - Нахаба! Що ти знаєш?!
- А знаю, - уперто повторив молодий полiцай.
- Оплата пiсля, - строго сказав гауптштурмфюрер - Розказуй!
- Я тодi пацаном пас вiвцi над Чорним яром, що пiд лiсом, вiдкашлявшись, почав полiцай, i далi заглядаючи з очi гауптштурмфюреровi. Дивлюсь, їдуть люди, я сховався у кущах i звiдти усе бачив. Вони спустилися в яр, викопали яму пiд березою i щось там сховали... Коли вони поїхали, я пiшов на те мiсце... Хотiв вiдкопати, подивитися, що там таке, але побоявся, думав: ще вернуться ненароком, вирiшив, що прийду завтра. А ввечерi у селi почалася страшна бiйка, стрiлянина. Дядькiв, якi приїжджали з тими копачами, порубали у хатах, де вони пили... У нас їх гуляло кiлька чоловiк, чека вскочило в хату - i кого застрелили, кого шаблями зарубали, долiвка уся була в калюжах кровi, я упав пiд лаву i так налякався, що лише через кiлька днiв оговтався. Менi потiм баба Мотря виливала переполох... Поставила менi баба Мотря холодну сковорiдку на стрижену голову, а потiм стала лити вiск i шептати... А про ту сховку в яру я й думати бiльше не схотiв, думав, нечисте дiло там...
- Не розпатякуй, - гримнув староста. - Дiло кажи.
- Що казати? Люди, якi щось закопали, яму загорнули акуратно, зiбрали опале листя, понакидали зверху i пiшли...
- Не забув те мiсце? - спитав Адамадзе.
- Нi. Згодом, коли пас вiвцi, я тримав їх подалi вiд Чорного яру, але, коли проганяв повз яр, поглядав униз на ту берiзку, пiд якою яму копали...
- Ну що ж, завтра пiдемо до яру, - розпорядився гауптштурмфюрер. - Там i розберемося, правду ти кажеш чи брешеш... Якщо збрехав дивись! - пригрозив вiн з таким виглядом, що бiдолашний полiцай не наважився бiльше просити аванс. Вiн знав, що тепер в гестапо йому всi кiстки поламають, якщо буде комизитися...
- Знайдiть йому мiсце у хатi. Хай тут ночує, щоб був пiд рукою...
- Iще полiцейських вiзьмете? Чи менi з вами йти?- спитав староста.
- Досить буде його, - кивнув гауптштурмфюрер на молодого полiцая. - Приготуйте йому гостру лопату... Так, так, гостру лопату i ще якийсь чистий мiшок...
Молодий полiцай знайшов мiсце в яру пiд старою, почорнiлою i розтрiснутою вiд старостi трухлявою березою, i коли мiношукач в руках Адамадзе просигналив про метал у землi, почав обережно копати. Гауптштурмфюрер i колишнiй князь, вiдкинувши обережнiсть, нетерпляче пiдганяли його.
Металевий предмет залягав глибоко. Нарештi десь через пiвгодини у глибокiй ямi лопата заскреготiла по металу. Полiцай став навколiшки перед ямою i руками став розгрiбати землю. Адамадзе допомагав йому, i за кiлька хвилин вони пiдняли невелику, довгасту, але важку металеву коробку, на якiй налипла земля.
Швидкими рухами Адамадзе зчистив ту землю саперною лопаткою i спробував пiдняти кришку коробки. Вона була замкнена на внутрiшнi замочки i не пiддавалася.
Тодi гауптштурмфюрер забрав у князя цю коробку, поклав її на землю i лезом лопати, просунутим пiд замочки, зламав їх. Кришка коробки пiднялася, i очам вiдкрилася казкова картина. Навiть у похмурому свiтлi зимового дня алмази, сапфiри, смарагди блищали, променилися, палахкотiли, грали барвами.
Усi стояли над цiєю красою як завороженi. Апостолов, про якого забули, раптом упав на землю i став хапатися за коробку. Адамадзе узяв його за комiр, пiдняв, як малу дитину, i вiдкинув на землю подалi вiд коробки.
Молодий полiцай, рокривши рота, очманiло дивився на небачене багатство i раптом, озираючись, дико завищав. Вiн помiтив, як гауптштурмфюрер швидким рухом вихопив пiстолет.
Грiм пострiлу у вiльному вiд листя зимовому лiсi полетiв ген-ген до безкраю. Гайвороння злякано спурхнуло i загалдiло над кронами. Полiцай упав на землю, пошкрiб в агонiї пальцями снiг бiля коробки з коштовностями, немов востаннє хотiв дотягтися до них, i затих.
Краєм ока Курт Раух помiтив, що Адамадзе зняв автомат iз плеча i тримав палець на гашетцi.
Апостолов схопився на ноги i, петляючи, мов заєць, побiг лiсом.
- Стрiляй!- наказав Адамадзе гауптштурмфюрер. - Стрiляй!
Проте князь не повертав дуло автомата в бiк втiкача, а мовчки скоса стежив за Раухом. Чи боявся, що, поки буде цiлитися в Апостолова, Раух, скориставшись зручною миттю, вистрелить в нього, чи пожалiв нещасного банкiра, який так i не став його тестем.
- Нехай собi. Вiн для нас не шкiдливий, - вiдповiв Адамадзе, зiрко стежачи за напрямом ствола парабелума гауптштурмфюрера, При найменшому небезпечному поруху вiн миттю натиснув би гашетку свого автомата.
- Так що?- спитав коротко, не мiняючи пози. - Над викопаним скарбом знайдуть ще двох дуелянтiв- самогубцiв?
Раух мовчав.
- Ставимо водночас зброю на запобiжник, не змiнюючи пози, - додав Адамадзе владним тоном. Вiн мiг так триматися - в його руках була бiльш грiзна зброя - автомат з повним диском патронiв. I це вже був не той тапер з кафе 'Едельвейс', з яким колись познайомила з Раухом спiвачка Люцiя.
Певно, гауптштурмфюрер зрозумiв, що сила на боцi князя. Вiн кивнув, теж не змiнюючи пози.
- Рахую до трьох, гер Раух... I не раджу хитрувати. В мене теж є досвiд. У вас набутий тiльки в пiдвальних катiвнях, та ще й з пiдручними. У мене - колонiальний... Ну, рахую... раз...
- Два, - сказав Раух.
- Три!..
Адамадзе побачив, що гауптштурмфюрер пiдiймає великий палень руки до запобiжника повiльнiше, нiж: годиться.
- Стоп, гер Раух! Повторимо. Рахую знову, але майте на увазi: ще раз затримаєтесь, змушений буду натиснути на гашетку... Не будьте жаднюгою, вам i половини цього добра вистачить - i вам, i дiтям вашим,
