онукам i правнукам, якщо вони у вас будуть колись... Отже, рахую... раз... два... три..
Обоє одночасно поставали зброю на запобiжники, i обоє одночасно полегшено зiтхнули.
- Тепер, - запропонував Адамадзе, - витягнемо обойми i висиплемо патрони на землю. Згода? Раух кивнув.
- Ну, знову рахую... раз... два... три..
Коли патрони полетiли вниз, князь узяв автомат на ремiнь, гауптштурмфюрер сховав пiстолет у кобуру i пробурчав:
- Тепер ми обеззброєнi.
- Зате живi, - з посмiхом парирував йому Адамадзе. - А знаєте, ви дуже ризикували. Ви стояли до мене пiд таким кутом, що менi легше було б вас зрешетити, нiж вам стрельнути в мене. Оцiнiть моє благородство, гер гауптштурмфюрере.
- Хтозна. Думаю, вам i однiєї моєї кулi вистачило б, не треба й автоматної черги.
Поки компаньйони торгувалися i тягли жеребки життя i смертi, Павло Амвросiйовкч Апостолов зник з очей. Обоє тiльки зараз звернули увагу на те, що його нiде не видно.
- Пропаде, - пожалiв Адамадзе. - Замерзне в лiсi або загине голодною смертю.
Раух на те тiльки знизав плечима. Цi слов'яни абсолютно незрозумiлi люди. Ну що тепер цьому князю до якогось божевiльного?
Гауптштурмфюрер нахилився, закрив пошкоджену кришку коробки i запхав її у мiшок. Князь хотiв пiдняти мiношукач i лопату.
- Покиньте, - зневажливо зауважив Раух.
- А. що з цим?- спитав Адамадзе, кивнувши на труп полiцая.
- Ворогiв рейху ми не ховаємо, - жорстко вiдмовив гауптштурмфюрер, пiдiймаючи на плечi мiшок iз металевою скринькою. - Важкенька, - з приємнiстю мовив далi, маючи на увазi скриньку.
- Я можу понести, - запропонував Адамадзе.
- Нi, нi, - заперечив Раух. - Своя ноша. У вас, здається, кажуть: свiй тягар не тяжить. Хе... хе, - вiн нарештi теж задоволене посмiхнувся.
- До речi, половина у мiшку чужа, - в тон йому нагадав князь.
- Нiчого, нiчого... А ви будете мене i скарб охороняти...
Вони рушили пологим схилом яру, пiднялися на вiльний простiр i попрямували до села.
...Товарно-пасажирський поїзд Харкiв - Київ, який ходив дуже нерегулярно, в цей день зовсiм застряг пiд Харковом, де партизани зiрвали мiст. Диспетчер сказав гауптштурмфюреровi, що пiд вечiр через станцiю має проходити з Кременчука вiйськовий ешелон, який тут зупинятиметься.
Уже лягали на землю важкi зимовi присмерки, коли ешелон, постукуючи на стрiлках, став уповiльнювати хiд. Раух знайшов пiдполковника, начальника поїзда, вiдрекомендувався i попросив окреме купе, бо везе документи державної ваги.
Через кiлька хвилин вiн i Адамадзе сидiли у купе пасажирського вагона, причепленого до вiйськового ешелону з танками.
Поїзд, пришвидшуючи хiд, м'яко постукував на рейках, вагон приємно погойдувало, i промерзлi в лiсi пiсля безсонної ночi у хатi старости, повнiй блощиць, гауптштурмфюрер i Адамадзе ледве переборювали сон. Вiд втоми нудило. Нервовий стрес, який цiлий день мiцно тримав їх у своїх лабетах, потроху спадав, i очi самi заплющувалися. Проте вони мусили тримати їх вiдкритими i сторожко стежити один за одним i, головне, за мiшком з коробкою коштовностей. Постелi в купе не було, i Раух поклав мiшок у кутку лави, накривши, як подушкою, своєю утепленою чорною шинеллю iз хутровою облямiвкою.
Вiн не лягав, боячись заснути, i так само, як Адамадзе, сидiв, ледь похитуючись, раз у раз схоплюючись i розплющуючи очi, щоб переконатися, що князь так само, як i вiн, незворушно сидить навпроти за столиком, i заспокiйливо вiдчути бiля свого тiла ребра залiзної коробки, накритої шинеллю.
Кожний з партнерiв складав у думцi свої плани.
Для гауптштурмфюрера головним завданням було спокiйно, без будь-яких ексцесiв, дiстатися до Києва, а там, прямо на станцiї, наказати схопити Адамадзе i, запроторивши у свою гестапiвську катiвню, знищити, позбувшись таким чином єдиного свiдка злочину проти iнтересiв Гаймат. Курту Рауху, незважаючи на свої заслуги i чин, треба було врятувати не тiльки коштовностi, а й саме життя. Адже так само, як вiн знищить у Києвi колишнього князя, знищать i його вищi бонзи, якщо пронюхають про незлiченнi багатства Апостолова. 'Дойчланд, Дойчланд - юбер алес!' [1] Крiм, звичайно, багатства. ------[1] 'Нiмеччина, Нiмеччина понад усе!' (Нiм.) ------
Отже, щоб не привернути до себе уваги, вiн не може непомiтно позбутися зараз, у ешелонi, цього слов'янського виродка... Головне - тихо, непомiтно, вужем прослизнути у свою нору i сховати в нiй цiнностi. Найменша необачнiсть може привести до краху. Йому треба боятися абсолютно всiх i всього, адже навколо такого багатства створюється наелектризоване поле кровi i смертi...
Адамадзе тим часом думав свою гiрку думу. Вiн їхав назустрiч смертi. Розумiв, що гауптштурмфюрер зараз обмiрковує спосiб тихенько розправитися з ним i вiдкладає це тiльки до приходу ешелону у Київ. Дорогою можна було б втекти вiд нього. Але князь хотiв не тiльки врятувати життя, але й багатство, яке вiн вважав своїм. Зрозумiло, подбати про це треба саме тепер, поки ешелон в дорозi. Але як це зробити? Смiливостi надавало йому те, що гауптштурмфюрер був обеззброєний, - жодного патрона в парабелумi, - i те, що вiдчував себе господарем знайденого добра, а гауптштурмфюрера грабiжником, з яким має право боротися до кiнця.
Двоє спiльникiв-ворогiв сторожко похитувалися один проти одного на протилежних полицях вагона, i поїзд нiс їх усе далi в нiч.
Десь за годину Адамадзе, помiтивши, що гауптштурмфюрер, спершись лiктем на столик, кiлька секунд пiдряд не розплющує очей, обережно торкнувся мiшка. Самими кiнчиками пальцiв учепився у мiшковину i потяг її на себе. Раух хитнувся, розплющив очi, кинув дикий погляд на князя, що вже забрав свою руку вiд мiшка, i, вiдчувши пiд боком твердий рiжок коробки, заспокоївся.
Але сон був дужчий вiд гауптштурмфюрера, i Раух знову заплющив очi.
Адамадзе повторив свiй прийом. Не поспiшаючи, сантиметр за сантиметром, сторожко зупиняючись, витягав з-пiд боку Рауха мiшок з коробкою. Прокидаючись на мить, той не вiдчував небезпеки - коробка була поруч. Як на щастя князя, ешелон уповiльнив хiд, ледве повз, i можна було стрибнути з вагона.
Коли залишилося Адамадзе лише кiлька сантиметрiв, щоб повнiстю витягти коробку, нерви його не витримали. Вiн смикнув дужче, нiж слiд було, i, схопивши коробку обома руками, вискочив у коридор, їхнє купе було першим вiд тамбура i князь, опинившись в ньому, кинувся вiдчиняти дверi. Чорна нiч розкрила свої обiйми. В обличчя вдарив холодний вiтер iз снiгом i на мить ошелешив його. Секундна затримка стала фатальною для Адамадзе. Гауптштурмфюрер наздогнав його i вчепився в мiшок. Мовчки, важко дихаючи, вони боролися у тамбурi, видираючи один в одного здобич. Зимовий вiтер лiпив їм в обличчя колючим снiгом, та в гарячцi борнi вони цього не вiдчували.
Нарештi гауптштурмфюрер, молодший i мiцнiший вiд Адамадзе, в якусь мить зловчився i збив князя на порозi з нiг. Той, хапаючись за стiни вагона, випустив з рук мiшок i упав униз, у чорну снiгову круговерть.
Тим часом ешелон, минувши станцiю, уже збiльшував хiд. Курт Раух зачинив дверi вагона i, похитуючись, кульгаючи, повернувся iз здобиччю у коридор. У коридорi було темно i порожньо, i вiн полегшено зiтхнув...
16
Це була вузька нарада оперативно-слiдчої групи, якщо її так можна було назвати, учасником якої були тiльки двоє: слiдчий Спiвак i капiтан Андрiйко. Строки розшуку i слiдства пiдтискали, радилися майже щодня, i вiдривати усiх причетних до розшуку убивцi Гальчинської для участi у нарадах було недоцiльно. Основнi питання здебiльшого вирiшували при коротких зустрiчах слiдчий Спiвак i капiтан.
Цього разу Андрiйко порадував радника юстицiї тим, що знайшов, хто ховався пiд лiтерою 'С' у записнику убитої жiнки: Хоча це був гаданий висновок, адже, крiм Славова, можливо, iснував серед знайомих Гальчинської ще якийсь 'С', але з усiх бокiв Славов-Громославов найбiльше пiдходив до версiї 'убивця - 'С'. З розповiдей знайомих i спiвробiтникiв Славова, це був високий молодик з кущиками чорних вусикiв пiд носом, нервовий. Помiтною рисою характеру була жадiбнiсть. Ласий до грошей, вiн цiкавився багатими жiнками, навiть якийсь час жив на утриманнi буфетницi з ресторану що годувала i одягала його. Закiнчив у свiй час музичне училище, працював хормейстером по великих клубах, непогано грав на гiтарi i
