механiзму, що ним вiн, Стафо, мiг командувати. Пiд руками - широка прямокутна планка, поспiль усiяна яскрiючими рiзнобарвними кнопками.
Отже, за дiло! Перш за все - в штурманську рубку. За командою Стафо манiпулятор витяг його праву руку в напрямi штурманського пульта. Ввiмкнув кругове спостереження. На екранi виникло вузьке струнке тiло 'Репати'. Ракету оточувала якась червоняста мерехтлива хмара. Хмара ворушилась i здавалася живою. Бiля бокових дюз - з них вихоплювалось довжелезне слiпуче полум'я - хмари не було: здавалося, вона боїться вогню. Зате всi iншi частини корабля, а особливо нiс, були щiльно вкутанi червоним туманом. Ледве одiрвавши очi вiд фантастичної картини, Стафо вимкнув спостереження ї, оточений незлiченними щупальцями манiпулятора, попрямував до головної рубки.
Його зустрiв звичний басовитий гул авто-фiксатора. Але саме вiн зворушив Стафо до слiз. Отже, 'Рената', попри все, живе й досi. Вона обережно несе його заснулих товаришiв, мацаючи поперед себе простiр i розпорошуючи зустрiчнi метеори й метеорити, його друзi прокинуться через тридцять вiсiм дiб. I Марiйка теж. А вiн, чи доживе вiн доти? Останнiм часом Стафо вiдчував, що серце починає слабнути. Здавалось, якась безжальна рука стискає його, завдаючи тупого болю.
Лампочки на торцях обчислювальної машини блискавично спалахували i гасли - машина вирiшувала завдання, що його їй поставив Стафо - уточнити час гальмування 'Ренати'.
Роб принiс попоїсти - вiн приготував обiд сам. Вiн не забув навiть червоного перцю до борщу!
Щоб не мати справи з манiпулятором, штурман попросив Роба погодувати його.
Штурмана дуже непокоїли ясна - вони розпухли i весь час кровоточили. Приловчившись, Стафо з допомогою манiпулятора нахилився до невеликого овального дзеркальця, вмонтованого в пульт. Так... Так... Треба попросити Роба, щоб принiс аптечку. А це що? Звiдки бiлi нитки? Звiдки вони могли взятись у шоломi? I як багато їх у волоссi! Першої митi Стафо просто не збагнув, що це не бiлi нитки, а сивина.
Електронна машина змовкла. Робот пiднiс Стафо вузеньку смужку паперу. Стафо вдивився й радiсно скрикнув: за вточненими розрахунками час гальмування 'Ренати' мав складати бiля двадцяти п'яти дiб. Отже, через двадцять п'ять днiв 'Рената' зупиниться, зависне, мов порошинка, в самому центрi невiдомого силового поля, що полонило її.
***
Останнiми днями Стафо безперервно вiдчував холод, його морозило, хоч вiн i вмикав термотканину. Вiн зовсiм знесилився i часто мимоволi засинав. Ось i зараз вiн поринув у не мерехтiння. Стрiмко наростаючи, воно запнуло для Стафо весь свiт. Вiн спробував крикнути, але губи й язик здерев'янiли й стали неслухняними. Голова запаморочилась, i Стафо вiдчув, що летить у бездонну прiрву.
***
'...Отже, через чотири днi 'Рената' зупиниться. Але вже тепер сила тяжiння лише трохи перевищує земну. Якби не загальна кволiсть пiсля магнiтного шоку, я мiг би вiльно ходити по каютi. Пiсля того, як Роб перенiс мене сюди з поверхнi 'Ренати', я кiлька днiв перебував на гранi мiж життям i смертю. Якщо я не доживу до 'воскресiння' екiпажу, хай капiтан дiзнається про те, що вiдбувалось на борту 'Ренати', з мого щоденника...' Стафо вiдклав ручку вбiк i задумався. Вiн з насолодою поворушив руками. Не треба користуватися манiпулятором. Зник той принизливий стан, коли почуваєш себе, як муха на липучцi. Стафо знову взявся за ручку.
'...Здається, менi пощастило розгадати таємницю хмари. Це - надзвичайно потужне магнiтне поле. Певно, цим можна пояснити гальмування 'Ренати'. Зорелiт потрапив у магнiтне поле колосальної сили, породжене зорями. Воно й викликало гальмування корабля. При цьому в оболонцi й металевих частинах 'Ренати' могли виникати струми Фуко, що й було причиною заклинення дверей i люкiв. Дiєю магнiтного поля на органiзм пояснюється й сонливiсть багатьох членiв екiпажу. Але чому ж в такому разi прилади не показали наявностi магнiтного поля? Вони - як це не парадоксально! - виявились занадто чутливими для магнiтних полiв такої сили. Коли трохи оклигаю, я перевiрю свою гiпотезу: переведу магнiтометр на менш чутливу шкалу'.
Стафо пiдвiвся з-за столу й спробував пробитися по кiмнатi. Трохи паморочилась голова. В кутку стояв непотрiбний уже манiпулятор. Роб крокував поруч штурмана, ладен в будь-яку хвилю пiдтримати його.
Вперше за багато днiв Стафо по-справжньому мiцно заснув. Прокинувшись, вiн спочатку не мiг второпати, що сталося. Вiн чомусь висiв у повiтрi, поруч плавала ковдра. Стафо зробив рiзкий рух, намагаючись схопити ковдру, i боляче стукнувся лiктем об стiнку. Це його привело до тями.
Невагомiсть!
Вiн кинувся до головного пульту. Бiчнi дюзи вже автоматично вимкнулися - зникла сила тяжiння магнiтного поля. Отже, 'Рената' перестала падати, тепер вона в самому центрi величезної 'потенцiальної ями', з якої ще доведеться вибиратися.
Стафо став на транспортер i помчав у бiозал. Вiн одвик вiд стану невагомостi i тепер вiдчував себе незграбним. Замiсть того, щоб iти по пругкому пластику пiдлоги, йому доводилося пересуватися, перебираючи руками спецiальнi поруччя. А Роб швидко пристосувався до стану невагомостi. Точно розраховуючи iнерцiю i вiдштовхуючись своїми пружними щупальцями, вiн робив величезнi стрибки.
Ось i бiозал. Стафо перехопило подих. Десь тут, за одними з дванадцяти дверей, мiцно спить Марiйка. Ранiш як за добу вiн побачить її.
Стафо повiльно пiдiйшов до перших дверей. Вiн знав, що за добу до виходу людини з бiованни починають дiяти прилади, що стимулюють життєдiяльнiсть органiзму. Коли починає пробуджуватися органiзм, на кожних дверях спалахує циферблат годинника. I годинникова стрiлка, бiгаючи по колу, свiдчить про те, що в бiованнi все вiдбувається нормально.
Але циферблати чорнi, як i в попереднi днi, коли Стафо приходив сюди.
Що ж трапилось? Може, вiн збився з лiку днiв?
- Роб, скiльки часу минуло, вiдколи ввiмкнули бiованни?
- Тридцять дев'ять дiб двi години одинадцять хвилин.
Тут щось не гаразд, ванни не працюють на пробудження! Що ж робити? Механiзм дiї бiованн йому невiдомий.
'Почекаю ще трохи', - вирiшив розгублений Стафо.
Здавалося, низька стеля бiозалу опустилася ще нижче й давить, заважає дихати.
Стафо послав Роба по їжу. Попоївши, трохи подрiмав, зависнувши в повiтрi. Прокинувшись, лихоманково оглянув усi дверi: на жодних не спалахнув циферблат.
Минав час. Мертва тиша тиснула на барабаннi перетинки.
'Якби я був у бiованнi, то принаймнi загинув би разом з усiма. А так умру на самотi й заберу з собою таємницю 'Ренати'. Навряд чи мiй щоденник потрапить до рук людини чи якiйсь розумнiй iстотi. Вибратися з цiєї пастки, мабуть, неможливо...'
Але що це? Стафо не повiрив своїм очам. Спочатку на одних, потiм на других дверях спалахнули блакитнi кола циферблатiв, i стрiлки - вузькi пучечки, що їх випромiнювала, рiвномiрно обертаючись, частинка радiоактивного кобальту, - почали рухатись. Вони рухатимуться цiлих вiсiмнадцять годин. Але чому не спалахують iншi циферблати?
Болiсна тривога й невiдомiсть стиснули серце. Сидiти в цьому порожньому похмурому залi й чекати - нi, це нестерпно!
Повiльно перебираючи руками, вiн попрямував до виходу, щомитi озираючись. Але свiтились лише два кола...
Флагманська рубка зустрiла його напруженою тишею. Звичне гудiння автофiксатора лише пiдкреслювало її. Стафо перш за все поглянув на магнiтометр - напередоднi вiн з допомогою Роба переправив його на новий масштаб вимiрювання.
Так i є! його здогад правильний: 'Рената' перебувала в центрi (чи бiля одного з полюсiв) надзвичайно потужного магнiтного поля.
- Давай-но, Роб, перевiримо чутливiсть радiопульта, - звернувся Стафо до робота, що непорушно стояв у кутку. - Допоможи менi.
- Слухаю.
Гiгантським стрибком Роб перелетiв до штурмана.
Кiлька годин вони розбирали й перевiряли радiопульт. Потiм Стафо писав щоденник. Постiйна сонливiсть зникла, Стафо був дуже збуджений. Хотiв було трохи поспати, та де там!
Нарештi, глянувши на годинника, вiн вирiшив: настав час!
Свiтились лише два циферблати. Стрiлки на годинниках пробудження вже оббiгали останнє коло.
Страшенно збуджений Стафо позирав на дверi, гадаючи, з яких вийде Марiя. А Роб поводився напрочуд
