спокiйно. Вiн непорушно висiв у повiтрi, тримаючись одним щупальцем за настiнну штангу.
***
Петро Брагiн глибоко зiтхнув i розплющив очi. Вiн горiлиць лежав у ваннi, бiорозчин ледь помiтно коливався, лоскочучи пiдборiддя. Тiло затерпло, але ворушитися ще принаймнi з годину не можна. Руки й ноги м'яко тримали численнi щупальця.
Голова пiсля анабiозу була напрочуд ясна й невагома.
'Мабуть, я вийду звiдси останнiм, - подумав капiтан. - Адже я й Iскра Гор зайшли в бiованни позаду всiх'. Правда, не з'явився Стафо. Вони чекали його до останньої митi - до третього аварiйного сигналу.
Рiвень бiорозчину поступово знижувався. Щупальця слабшали. Капiтан з насолодою поворушив руками.
'Перш за все - причини гальмування 'Ренати'. Зовнiшнiй огляд корабля. А для початку - прогулянка на яхтi для всього екiпажу', - i капiтан усмiхнувся.
З цiєю посмiшкою Петро Брагiн вийшов з бiованни. Вiн здивовано озирнувся. Iскра Гор?.. А де ж решта?
- Здрастуйте, капiтане.
Хто це? Нова людина на ракетi? Зiгнутий, смуглявiсть ще бiльш пiдкреслює худючiсть. Сивi пасма волосся - i майже юнацьке обличчя. Невже це... Не може бути! Але ось чоловiк посмiхнувся, i в капiтана щезли всi сумнiви.
- Стафо!
- Здрастуйте, капiтане, - повторив штурман з дивною застиглою посмiшкою. - А де ж решта?
Пiвтори години ретельного огляду нiчого не дали. Iскра Гор уважно перевiрив всi зовнiшнi системи бiованн. Реле часу було справне, однак не вмикалось на пробудження. Це могло означати лише одне: пошкодження треба шукати не тут, а там, за цими масивними дверима. Але їх не можна вiдчиняти, це загрожує заснулому органiзмовi. В земних умовах - iнша рiч. Там є для цього спецiальнi пристрої.
- В чому причина - не уявляю, - потиснув плечима Iскра Гор, доповiвши капiтановi про результати огляду.
- Дивно, - задумався капiтан.
- Це воно, це, мабуть, воно, кляте, - порушив тяжку мовчанку хрипкий шепiт Стафо.
Поки Iскра Гор перевiряв зовнiшнi схеми бiованн, штурман перебував у якомусь зацiпенiннi, лише очi його лихоманково слiдкували за Iскрою. Так само мовчки Стафо вислухав коротку доповiдь Iскри капiтановi.
- Це воно, - з глибокою переконанiстю повторив Стафо.
- Що ж це, Стафо? - капiтан спiвчутливо подивився на штурмана - його змарнiле обличчя палахкотiло гарячковим рум'янцем.
- Це - магнiтне поле!
I Стафо детально розповiв капiтановi й Iскрi про своє вiдкриття. Роб, за його наказом, наводив безлiч цифр та iнших даних рiзноманiтних вимiрiв, що були проробленi за час, поки 'Рената' падала в магнiтну 'яму'.
- Найвiрогiднiше, магнiтне поле заклинило внутрiшнi реле бiованн. Це тiльки вам двом пощастило уникнути цього - певно, коли ви заходили в бiованни, то вже змiнилась потужнiсть магнiтного поля.
- Ввiмкнути реле пробудження ми змогли б тiльки на Землi, - сказав Iскра, - але до Землi далеко.
- А що як спробувати вiдкрити ванни? - Стафо переводив погляд з капiтана на Iскру. - Якщо є хоча б один шанс iз тисячi... Краще вже нам усiм разом...
- Нi, - рiзко вiдповiв капiтан. - Ми не можемо ризикувати життям своїх товаришiв. Поки вони в анабiозi, їм нiщо не загрожує. - Капiтан помовчав. Ми повиннi вирватися з пастки й урятувати наших товаришiв.
'Вирватись... - подумав Стафо. - А як з неї вирватись?'
Минуло кiлька днiв. Маленький екiпаж 'Ренати', за наказом капiтана, жив звичним життям. Зробили навiть прогулянку на яхтi по Чорному морю.
Весь час люди напружено думали, як вирватися з полону. Що для цього зробити? Ввiмкнути на повну потужнiсть всi дюзи - головнi, аварiйнi, посадочнi? Спалити все пальне - до останнього грама...
Капiтан ще раз глянув на шкалу магнiтометра i похитав головою:
- Це нiчого не дасть.
Погляд його зупинився на картинi, написанiй просто на пластику стiни, над радiопультом. Це була єдина картина в головнiй рубцi. З Уральського ракетодрому стартував планетолiт 'Волга' - перший корабель, що досяг Венери з людиною на борту. Вдалинi видно радiснi обличчя людей, що проводжають ракету в невiдому путь. Але капiтан вглядався не в планетолiт, не в ажурнi банi й вежi ракетодрому... Другий план картини зображував маятниковий годинник на тлi величезної земної кулi.
Капiтан кинувся до столу. Олiвець лихоманково заковзав по паперу. Формула Жуковського... Реактивна сила струменя. Рiвняння Цiолковського. Цифри, цифри... Нарештi капiтан здогадався ввiмкнути електронну машину. Рiзнокольоровi мiкролампочки на нiй одразу ж заморгали, нiби розумiючи капiтанову нетерплячку. Брагiн читав результати просто з перфострiчки.
Перемога! Всiма десятьма пальцями вiн почав натискати кнопки виклику. За кiлька хвилин у рубку вбiгли розгубленi Iскра й Стафо. Слiдом за ними вкотився Роб (решта роботiв перебували на своїх мiсцях).
- Маятник! Маятник! - голосно повторював капiтан, сяючи.
Капiтанова iдея була проста до неймовiрностi: розгойдати 'Ренату' на зразок гiгантського маятника. Розгойдати її навколо мертвої точки, починаючи з малих коливань, поступово збiльшуючи розмах. I тодi 'Рената' врештi-решт повинна вискочити, як стрiла, з магнiтної пастки.
- Чудово! - не стримався Стафо.
- Але, певно, час розгойдування...-Iскра затнувся.
- Авжеж,- зiтхнув капiтан,- часу мине багато. Я накинув уже...
- I скiльки? - видихнув штурман.
- Бiля дванадцяти рокiв.
- Але це єдина можливiсть вирватися, i можливiсть реальна, - сказав Iскра Гор.
Кожен у рубцi перебував на своєму мiсцi. За пiлота був Стафо. Iскра Гор низько схилився над пультом слiдкуючої системи.
Оглянувши товаришiв, капiтан ввiмкнув екран кругового спостереження. Червонястi магнiтнi хмари, мов живi, ворушились на поверхнi зорельота. Вони сповзали до корми i зривалися з неї, скажено обертаючись. Нерухомо горiли холоднi зорi. Здавалося, струнке тiло 'Ренати' тремтить од напруги, набираючи швидкостi. З iї дюз вихоплювалося слiпуче багатокiлометрове полум'я...
'Рената' почала свiй страшенно далекий шлях до рiдної Землi.
