у супроводi жвавого П'ятого Колеса. Тiльки це був уже не колишнiй Дiд Драндулет - старий i деренчливий. Усi його нiкельованi деталi блищали, сяяв свiжовiдлакований кузов, i вiн зовсiм не трусився i не деренчав. I з П'ятого Колеса зникли всi латки й подряпини...
Краса - Мiдна Коса промовила:
- Я дуже рада, що ви подумали й попросили не за себе, а за iнших. У вас добрi й щирi серця. Вiдтепер ви знатимете Закон Вулиць i Дорiг. Вас нiколи не спiткає лихо, i життя ваше буде радiсним i веселим!
Чародiйниця лагiдно провела долонями - очi дiтей заплющились.
- А зараз я вiдправляю вас додому, в свої лiжечка, де ви будете мiцно спати й бачити чудовi-пречудовi сни...
Тiєї ж митi все зникло...
ТС-С-С!
...Малько-Ванько розплющив очi з вiдчуттям чогось таємничого й дивовижного, що сталося з ним увi снi. Всi його пригоди в Чарiвнiй Круговертi згадалися до найменших подробиць. 'Ну й сон! - подумав вiн. - А може, то був не сон?'
Як же дiзнатися, приснилося усе це йому чи було насправдi? Лютий Громобiй, мудрий Знавець- Моргунець, добрий старий Дiд Драндулет i П'яте Колесо, могутня чародiйка Краса - Мiдна Коса...
Запитати у Варi?
Ага, а якщо сон? Якими очима вона подивиться на нього! Та ще й смiятися почне, глузувати з нього... Нi, не можна. Краще почекати, якось саме вiдкриється...
За снiданком вiн так i свердлив Варю очима. Та позирала на нього якось дивно, але нiчого не говорила. I Малько-Ванько не знав, що робити.
- А зараз, дiти, - промовила Олеся Василiвна пiсля снiданку, - ми вирушимо до чарiвної кiмнати.
- Ур-а-а! - залементували всi, i тiльки Малько-Ванько мовчав - вiд хвилювання у нього несподiвано перехопило дух. Зараз, зараз вiдкриється загадка чарiвної кiмнати та його таємничих нiчних пригод!
Вiн останнiм ступнув до кiмнати. I завмер.
Перед ним лежала Чарiвна Круговерть.
Тепер вона була освiтлена яскравими сонячними променями, але точнiсiнько така сама, яку вiн бачив увi снi - тобто вночi. Тi ж вулицi, площi, будинки, палаци... Тi ж автомобiльчики, що нерухомо застигли на вулицях.
Дiти розсипалися навколо Чарiвної Круговертi з радiсними вигуками:
- Яке гарне мiсто!
- Це наше мiсто, дiти, - сказала урочисто Олеся Василiвна. - Воно точнiсiнько таке, як те, де ми живемо. Якщо ви уважно придивитесь, то впiзнаєте свої будинки, вулицi, магазини й кiнотеатри.
Не змовкали захопленi вигуки - кожен шукав свiй будинок.
- Восени ви пiдете до школи, - заговорила знову Олеся Василiвна. - Ходитимете самостiйно, i вам доведеться переходити вулицi, площi, перехрестя. То ж вам треба дуже добре знати правила вуличного руху, а ми їх називатимемо Законом Вулиць i Дорiг.
Малько-Ванько здригнувся i подивився на Варю, а Варя на нього.
Очi в обох були великi i здивованi. Вони зрозумiли одне одного.
- Отже, сьогоднi ми почнемо вивчати цi правила, цей Закон.
- Стiй! - раптом вигукнув Малько-Ванько. - Не чiпай!
Один хлопчик, який стояв навпочiпки, злякано вiдсмикнув руку, яку вже простягнув до бiлого блискучого автомобiля спортивної форми.
- Т-ти чого?
- А нiчого! Не чiпай, бо...
- Бо що?
- Бо трапиться... щось трапиться, - таємниче прошепотiв Малько-Ванько. Всi засмiялись, та Олеся Василiвна несподiвано пiдтримала його:
- Нiчого смiятися, вiн правий, дiти! Я вас суворо попереджаю: нiхто не повинен нiчого чiпати в мiстi. Iнакше ми не зможемо вивчити дуже потрiбний нам Закон Вулиць i Дорiг.
- Чому?
- А тому, що кожен буде ставити машини, як йому заманеться, i в мiстi почнеться безладдя... хаос...
- Круговерть! - раптом вирвалось у Малька-Ванька.
- Правильно - круговерть! - зрадiла Олеся Василiвна i лагiдно подивилася на нього. - Розумник!
У цей момент 'розумника' так штовхнули в бiк, що вiн ледве не зойкнув. Малько-Ванько рвучко повернувся i побачив Варю.
- Ти чого?
Варя притулила палець до губiв i прошепотiла:
- Нi слова про Чарiвну Круговерть!
- Чому? - теж пошепки спитав Малько-Ванько. I тут же зрозумiв, що то був не сон - усi його неймовiрнi пригоди сталися насправдi! Його та Варi.
- Тому, - прошепотiла Варя, - що нам нiхто не повiрить. Засмiють... - I вона чомусь почервонiла.
'Справдi, - подумав Малько-Ванько, - нiхто не повiрить'.
- А Олеся Василiвна тебе покарає, - продовжувала шепотiти Варя. Адже ти не послухався її, полiз уночi до чарiвної кiмнати...
I вона глузливо примружилась.
- А ти не лiзла, чи що? - наблизив до неї обурене обличчя Малько-Ванько.
- От i я кажу, що покарає нас Олеся Василiвна, - всмiхнулася Варя. - Вона сувора!
I вони вирiшили нiкому нiчого не розповiдати про свої незвичайнi пригоди.
I справдi не розповiли.
Ось тiльки менi...
А я - вам!
