забариться Вацек Краватик, вертаючись назад на асфальт. П'ятнадцять хвилин? Двадцять? Може, навiть пiвгодини.
- Нiчого не розумiю, - покрутив головою Чорний Франек. - Адже ми мали їхати на Буковець по ту карту...
Ох, ота моя любов до трiумфiв! Чи я вже нiколи не вилiкуюсь вiд цього? Хвалько! Та все ж не мiг утриматись, щоб не сказати:
- Ви не чули, що мене прозивають Самоходиком? Мiй самохiд у цiй пригодi вiдiграє не останню роль. Будьте обережнi... - крикнув я.
Лiс раптово скiнчився. Перед нами простяглася синя, трохи побрижена од вiтру водяна гладiнь. Це була Крага, довгий рукав Озерища, що врiзався в сушу аж пiд Корчмиськом, звiдки вiв канал до Мiломлина, i далi, аж до Ельблонга. Берег Краги в цьому мiсцi спускався до води, оточеної низькими лiсистими пагорбами. Другий берег лежав од нас не далi, як за п'ятсот метрiв. Водою до Буковця звiдси було кiлометрiв зо два.
А суходолом? Треба було насамперед повернутись по вибоїстiй дорозi на асфальтове шосе, потiм кiлька кiлометрiв до Корчмиська, далi знову по вибоях грунтової дороги кiльканадцять кiлометрiв до села Вепр. I вже звiдти греблею в'їжджали на Буковець.
Чи Вацек Краватик з Бороданем уже здогадались, що попали в пастку? Ще нi. Так само, як i Бронка з Франеком не розумiли мого маневру. Бо нiхто не здогадувався, що мiй самохiд - амфiбiя.
- I що тепер буде? - занепокоївся Франек, дивлячись на Крагу, яка перетнула нам дорогу.
Я спинив машину за кiлька метрiв вiд води. У задньому дзеркальцi було видно, як нас наздоганяв 'Вартбург'. Вацек Краватик з Бороданем уже, мабуть, побачили озеро й, певно, дуже зрадiли, що я сам себе ошукав. Хотiв скоротити дорогу до Буковця i не знав, що лiсова просiка упирається в озеро.
- Здається менi, вони будуть на Буковцi першими, - шепнула Бронка. I, немов щоб утiшити мене, додала: - Та все одно було дуже здорово. Нiколи не забуду цiєї шаленої їзди.
- Так, це чудова машина, - сказав Франек iз щирим захватом.
Я непомiтно всмiхнувся:
- Тримайтеся.
Зачекав, поки 'Вартбург' пiд'їде ближче. Потiм вихилився з вiкна, повернувшись обличчям до 'Вартбурга'. Весело, наче на прогулянцi, помахав рукою Вацековi та Бороданевi.
Увiмкнув першу швидкiсть, додав газу i водночас вiдпустив зчеплення.
Мiй самохiд скочив уперед, мов пiдострожений рисак.
- Ой! - зойкнула перелякана Бронка.
Нi, цього нiхто не сподiвався. Самохiд в'їхав в озеро, на мить майже весь капот опинився пiд водою. Та ще через хвилину запрацював гвинт. Самохiд поплив, з тихим шумом розбиваючи перед собою воду. Смуга бiлої пiни позначала нашу дорогу через озеро. Берег з лiсовою просiкою лишався усе далi й далi позаду.
Я бачив у дзеркальце, що 'Вартбург' спинився за метр вiд води, з нього вискочили Вацек Краватик, Бородань i Роман. Бородань щось кричав до мене, Вацек погрожував кулаком. Потiм вони швидко повернули назад.
- Ви чудовий! - сказала Бронка, отямившись вiд подиву.
- Такого я ще не бачив, - сказав Чорний Франек. - Це понад людське уявлення... От якби мої хлопцi побачили...
- Ви чудовий! - повторила Бронка.
- Це не я. Це мiй автомобiль, - сказав я скромно.
Посипалося багато запитань. Звiдки в мене такий автомобiль? Якi пригоди я пережив з ним?
- Чи ти втрапиш на те мiсце, де колись був ваш табiр? - спитав я Чорного Франека. - Не забувай, що в нас буде в запасi щонайбiльше чверть години. За цей час треба знайти сумку, я повинен роздивитися карту, а потiм сумку й карту треба буде покласти назад у яму. Ще нам потрiбно трохи часу, щоб утекти з Буковця. Не треба їм знати, що я бачив ту карту.
- Чверть години? Вистачить i п'яти хвилин, - запевнив Чорний Франек.
Коли ведеш самохiд по водi - навiть з найбiльшою швидкiстю - не потрiбно стiльки уваги, як пiд час їзди по землi. Отже, я мiг розповiсти Бронцi й Франековi iсторiю моєї машини.
Я згадав хвилину, коли несподiвано одержав вiд адвоката повiдомлення, що мiй покiйний дядько Громiлло, вiдомий у нашiй родинi як дивак i запальний винахiдник, зоставив менi в спадок у Краковi цегляний гараж i автомашину. Той потворний шарабан так приголомшив мене, що, ще не сiвши за кермо, я вирiшив позбутися його. Лише пiд час продажу я зрозумiв, що вiн є поєднанням чудового мотора з саморобним кузовом. Звичайно, я не продав машини й постарався проникнути в її таємницю. Незабаром я знав iсторiю автомобiля, довiдався про iталiйця, який, їдучи до Закопаного автомобiлем 'Феррарi-410', розбився на небезпечному поворотi. Мiй дядько купив те, що вцiлiло вiд автомобiля, тобто мотор i коробку швидкостей. Вiн зробив кузов, i так з'явилося на свiт оце чудовисько, 'схрещення човна з тачкою', - як казали недобрi язики. Проте автомобiль був чудовий, я пережив iз ним багато захоплюючих пригод.
- Про пригоди розповiм вам iншим разом, - скiнчив я.
Перед нами вже з'явився острiв Буковець iз селищами кемпiнгових будиночкiв, причалами й наметами.
Чорний Франек порадив пiдпливти до острова з захiдного боку, там, де Озерище глибше.
- Бачите велике сухе дерево пiд гiркою? - показав вiн рукою. - Отам стояв наш табiр.
- Ми не будемо виїжджати на берег. Тут повно туристiв i дачникiв. Не хотiв би привертати уваги до машини. Нехай думають, що це така собi чудернацька моторка. Причалимо до берега й вистрибнемо на мiлину.
На захiдному березi ми побачили шеренгу байдарок, на глибшiй водi стояло кiлька моторних човнiв i невелика яхта. Останнiм часом з'явилася мода плавати на плотах, на всiляких понтонах, на човнах дивовижної конструкцiї. Тому нiкого не здивувала моторка з тупим носом i фарами.
Не кваплячись, щоб не привертати нiчиєї уваги, ми попрямували до сухого дерева. Мiж корiнням я помiтив двi дiрки, що лишилися вiд лисячої нори.
Чорний Франек став навколiшки i глибоко застромив руку в одну, а потiм у другу дiрку.
- Нiчого тут немає... - сказав розчарований. - Тiльки оцей папiр.
I подав менi великий, трохи зiм'ятий аркуш, вирваний iз блокнота. На аркушi було надряпано червоним чорнилом:
'Романе, я забрав сумку. Як вирвешся вiд мiльтонiв, шукай мене
на Пласкому.
Лисяча Шкурка'.
- Гарненька iсторiя, - буркнув я. - Сховай папiр у нору, бо Вацек Краватик подумає, що я вкрав сумку. I тiкаймо звiдси, поки вони не приїхали.
Отже, доля знову не сприяла менi. Знову не пощастило.
- Хай йому бiс! - буркотiв я, повертаючись до машини. - I знову нiчого не вийшло. Ну, але принаймi ми знаємо, де їх шукати. На Пласкому. Хоча ти й так, мабуть, знав нову схованку ватаги?
Франек похитав головою.
- Нi. Навiть не здогадувався, де новий табiр. Я ж весь час вештався на Буковцi, щоб знайти карту. Навiть ночував на цьому островi. Та, зрештою, коли не вдалося спiймати Капiтана Немо, Роман скликав ватагу й вигнав мене. А потiм Роман прийшов з Лисячою Шкуркою на Буковець домовитися з Краватиком. Але саме того ранку мiлiцiя зробила облаву на Буковцi й забрала мене, Романа та ще кiлькох хлопцiв. Лисяча Шкурка, певно, вчасно шмигнув у якусь дiру, й мiлiцiя його не схопила. До речi, чому ви так цiкавитесь тiєю картою? Що в нiй є, скажiть, будь ласка?
Я знизав плечима.
- Правду кажучи, не знаю. Та, мабуть, щось є, коли вона така потрiбна Вацековi Краватиковi й Бороданевi. Тому я хотiв би її побачити.
Я вже сидiв за кермом, аж раптом менi спало на думку щось важливе. Я вийняв з куртки авторучку й повернувся на пагорб, пiд сухе дерево. За мить я знову сидiв за кермом.
- Що ви там робили?- поцiкавилася Бронка.
- Я викреслив у листi два слова 'на Пласкому'. Треба Краватиковi й Бороданевi трохи ускладнити пошуки, тодi в мене буде бiльше шансiв.
РОЗДIЛ ШIСТНАДЦЯТИЙ
Подив гарцерiв. План
