він не втратив дітей. Обидві дочки народили онуків, сини повернулися з фронтів живими і дали продовження прізвищу Ушенків. Він помер в 1968–му на 82 році життя в колі своєї сім’ї, похований в Малютинцях.
Якось по українському Радіо–культура була передача про Голодомор 1932–33 рр. Звучало і село Малютинці. В селі від голоду були випадки канібалізму (люди їли людей). Голод не пережило майже півсела, більше 700 односельців.
В селі є пам’ятник загиблим односельцям на фронтах війни – там 150 прізвищ. Чи є знак пам’яті жертвам Голодомору – не знаю. Треба поїхати, подивитись.
Глибокий уклін діду Євмену і бабі Катерині (дівоче прізвище Таранець – померла в березні 1945–го), що вони пережили, вижили, виховали і вивчили дітей, дали нам життя.
Вічна пам’ять їм та нашим батькам.
Р.S. Встають дитячі спогади: десь 1960 чи 1961 роки. Зима. Я малий на печі. До хати діда Євмена (до речі, всі в селі його звали Йовмин, так написано і в моєму свідоцтві про народження: «батько – Микола Йовминович») заходять брат – дід Максим з бабою Мокриною, сестра – баба Людмила (Людмина) з дідом Марком, дальші родичі, сусіди. Господарює баба Ликсандра (Олександра). Чи пили, чи їли, а вже летить багатоголоса протяжна і щира українська пісня…
Зараз так не співають.
23 вересня 2009 р.
________________
P.S. P.S. Знаеш, живу в Києві, але по музеям ходити ніколи. Якось усвідомив, що не був в Етнографічному музеї Івана Гончара, не відвідував престижний «Мистецький арсенал», не спускався в пекло Меморіалу жертв Голодомору…
Сьогодні вихідний і ми з дружиною Танею, зважились, благо, що все це поруч, біля Києво–Печерської лаври.
На підході до лаври спитали чотирьох ченців: «А де тут музей Івана Гончара?» — на що отримали відповіді: «Не знаю такого», «Не слышал», «Понятия не имею».
Потом з’ясувалось, що музей знаходиться в 100 метрах від надбрамної лаврської церкви.
Знаеш, я не думаю, що ченці мені брехали. Вони, видно, щиро не знали, що це Музей зі світовим ім’ям. Просто вони живуть в іншій країні, в іншому вимірі, що називається СРСР. Ясно, що нїхто не спромігся відповісти нам українською. Для московської церкви — це мова ворога, якою, до речі, метровими літерами вказано вхід до Музею.
Вийшли з музею, зайшли у Мистецький арсенал, а потім і до меморіалу жертв Голодомору.
Для інформації: Київський апеляційний суд рішенням від 13.01.2010 констатував пряму зумисність і попереднє планування в його здійсненні, 3 млн. 891 тис. загиблих і назвав винних поіменно: Сталін і компанія.
В «пеклі» Мемориалу є кафедри, присвячені областям, що постраждали від Голодомору. На кожній з них книги пам’яті області, де опубликовані офіційні, встановлені судом списки загиблих.
Подивились Черкаську область, звідки дружина. Вона знайшла рідні прізвища: ПАВЛЕНКИ, КРАКОВЕЦЬКІ, КОВАЛЕНКИ. Потім Чернігівську, звідки моя мама. Теж прізвища родичів: ТИМЧЕНКИ, КОЛЕСНИКИ, проте імен чотирьох маминих братів та сестер, що загинули дітьми в 1933–му там немає.
Потім відкрили Полтавську область Пирятинський район село Малютинці. Я знав, що сім’я мого батька від Голодомору не постраждала.
Гортаємо: ПУНЬКИ, ТАРАНЦІ, ІРОДОВСЬКІ – це ж все наш рід. І раптом: УШЕНКО СЕМЕН СТЕПАНОВИЧ, 52 роки, колгоспник, помер в 1932–му – та це ж рідний брат мого діда, про якого ні я, ні мої близькі навіть не підозрювали…
Поставили свічу. Поплакали.
Приїхали додому, сів за комп’ютер і вирішив дописати.
Заглянув син Ілля:
— Папа, ну кому воно треба оце, що ти пишеш?
— Якщо чесно, то тобі. Тільки тобі, тільки твоїй сестрі Ані і тільки вашим дітям.
Він мовчки вийшов, а пізніше, зігнавши мене з–за комп’ютера, читав написане. Читав мабуть вперше, а може й не читав, а так, проглядав. Та я чомусь впевнений, що прочитає. І сам, і дітям своїм покаже.
Принаймі я в це свято вірю.
6 березня 2011 р.
СОЛОДКИЙ ПРОДУКТ З ГІРКИМ ПРИСМАКОМ
9–15 квітня 2006 року – Володимир БІЛКЕЙ, влас. кор. «Вістей»
Економічна війна, розв’язана московськими шовіністами, нині перебуває у стадії наступу на неслухняну помаранчеву Україну. Як тільки було скинуто продажний промосковський режим Кучми–Януковича й український народ дав знати, що не збирається перебувати в ролі історичного бидла, яким поганяє чи то цар, чи генсек, чи президент, північні «брательники» влаштували нафтову кризу, через що кілька днів в Україні не працювали майже всі АЗС, а потім ціна на бензин зросла в півтора рази.
Але мало хто нині в Україні переймається тим, що перший удар кремлівці завдали ще в перші роки її незалежності. І мав він солодкий присмак, бо був спрямований на нашу цукрову промисловість, у які Україна була таким монополістом, як Росія нафто–газовим.
Співбесідником кореспондента «Вістей» є авторитетний і компетентний спеціаліст у галузі цукрової промисловості, заступник директора одного з підрозділів Українського НДІ цукрової промисловості, наш земляк, житель Борисполя Володимир УШЕНКО. Розмова з «солодким чоловіком» розпочалася з історії.
— Хліб і цукор – два найважливіші рослинницькі продукти в усьому світі. Хліб людство навчилося випікати ще тисячі років тому. А цукор варити?
— Порівняно з хлібом – учора, — каже пан Володимир. – протягом усього свого існування людство не знало, що таке білий цукор. Задовольнялися солодкими дикими плодами та коренями, знали як приготувати цукати. Аж поки не відкрили Америку. Там вперше європейці скуштували сироп, виготовлений з дикої цукрової тростини і ознайомилися з білими кристалами цукру, які американські індіанці варили з цього сиропу. Ту солодку речовину почали ввозити до Європи й вважали екзотичним делікатесом.
Років на сто пізніше білий цукор в Європу завозили також і з Індії. Теж як продукт переробки цукрової тростини. Ясно, що цей страшенно дорогий продукт був доступний тільки найбагатшим.
Певною мірою до його масового поширення та до появи промислового білого цукру в Європі причетний… Наполеон. Тоді, на початку дев’ятнадцятого століття, кривава війна супроводжувалася континентальною блокадою з боку Англії. Екзотичні товари з Нового світу до Європи не поступали. От тут німці і згадали теоретичну розробку 1773 року лабораторного виробництва цукру. В 1813–му німці відкрили перші в світі цукроварні з цукрового буряка.
— Чому так довго затрималося людство з промисловим виготовленням цього продукту?
— На домашній кухні ми можемо виготовити будь–який сучасний харчовий продукт: хліб, ковбасу, сир, горілку… Все що завгодно. Окрім цукру. Одним з головних факторів промислового виробництва цукру є проблема очищення коренів цукрового буряка. Хоч як їх мий, але повністю бруд не видаляється. Сік, добутий з першого етапу переробки – це фактично отрута, де в одній діжці перебовталися корисні речовини зі шкідливими домішками з грунту. І от німці додумалися до цього «коктейлю» додавати так зване вапняне молоко. Властивість цього «молока» в тому, що воно не взаємодіє з органічними «сахарами». В розчині воно зв’язує всі несахари і випадає в осад. В результаті отримуємо рідкий сироп, з якого можна шляхом випарювання і кристалізації варити безпечний для вживання білий цукор.
В Україні промислове цукроваріння починається з 1837 року на черкащині. Трохи пізніше, завдяки ентузіазму видатного новатора–промисловця, філантропа і мецената графа Бобринського. організована ціла цукрова галузь, українські залізниці, машинобудівні і цукрові заводи, насінневі станції, призаводські селища, гуртожитки, професійні училища і загальноосвітніі школи. Засноване ним перше в Україні і всій Російській імперії професійне училище функціонує до нашого часу. Олігархів ніколи і ніхто не любив, проте він єдиний, якому на зібрані народом кошти в центрі Києва в 1872 році було встановлено скульптуру на високому
