- Е, нi! Будеш про неу турбуватися, пiклуватися, годувати, в доброму тiлi тримати. Збагнув?
- Слухаюсь, отче, - похнюпився Адам. - Хай буде так!
А коли Всевишнiй пiшов, ясно всмiхаючись, Адам запитав рву:
- Слухай, 'ти вмiсш по деревах лазити?
- Таж старий казав - краще у кущi, - грайливо вiдповiла рва, гiпнотизуючи Адама димчастою млосною блакиттю. Адамовi здалося, що вiн ось зараз - втопиться в уу бездонних, як небо, очах.
Моторошно стало хлопцевi. Як вiд того блакитного потопу врятуватися? I незчувся, як вже гойдався на макiвцi найвищого дерева, де й ховався в гущавинi до ночi. А рва цiлiсiнький день просидiла пiд деревом, аки вовк, що полюс на мисливця. Що вона iще робила? Та нiчого такого - пiсеньки мугикала, з квiточок вiночок сплела...
Отак ганяла рва Адама день у день по райських хащах, аж поки не надибала на богове Древо.
- Адаме, - нiжним голосочком спитала вона, - а чому ти жодного разу не видерся на це дерево? Дивись, якi на ньому гарнi плоди...
- Ти що, очманiла? - озвався з баобаба захеканий Адам.
- А що я поганого сказала?
- Заборонено- на нього лазити! Пiд страхом Страшного суду i неминучоу кари заборонено! I плоди з нього жерти - зась!
- Чому, Адаме? - мелодiйно джеркотiла рва.
- А я звiдки знаю? Що я, бог - усе знати? I взагалi вiдчепися од мене, бо - уй-богу - урветься у мене терпець! Як дам кокосовим горiхом!
- Ой, дай, Адамцю! Менi щось i справдi пити хочеться
Заскреготав Адам зубами, мов шинкар, коли у нього люди сидять i тiльки теревенять, а горiлки не замовляють, та й подався у хащi виконувати рвину примху. Бач, з лiсового джерельця не може напитися...
Ну, тут, як воно завжди бувас, тiльки чоловiк з очей, як до рви чемний Спокусник суне:
- Дозвольте з вами познайомитися. Мене звуть Змiсм.
- А мене рвою... Але я вас щось не бачила...
- I не дивно - моу володiння розташованi окремо вiд цього чудового райського куточка. Оце завiтав познайомитися.
- I що, не жалкусте? - лукаво примружилась рва.
- Жалкувати, що познайомився iз справжньою чарiвницею? Та ви що! Ви б тiльки поглянули на себе. Кращоу статури не знайти! А якi коси! А очi! Чаклунка, боже створiння! А ця довбня - ваш Адам - тiльки й знас що по деревах гасати. Таку кралю не цiнус... Я б для вас, моя крихiтко, влаштував би воiстину райське життя!..
- З милим рай i в куренi, - як могла, пручалася беззахисна рва, зовсiм-зовсiм оголена.
- Який курiнь? Де ви бачили той курiнь? Ваш бовдур не з вами у куренi, а з мавпочками на гiлляках раюс. Ех, менi б отакий скарб! Та я б!.. Та ви б!.. Та ми б удвох!.. Дозвольте, моя чарiвнице, почастувати вас оцим прекрасним плодом...
- А менi зараз Адам кокосового горiха принесе...
- Кокосового горiха... Та ще гнилого... Та ще по дорозi сiк сам висмокче... Та ще потiм вам отим гнилим кокосом усе життя докорятиме... А цей, дивiться, який соковитий!
- Адам сказав, що з цього дерева куштувати найсуворiше заборонено...
- Адам... Сказав... Заборонено... Та чи подумали ви: раптом вiн бреше? I що вiн взагалi знас, ваш темний неук Адам? I розум його не посвiтлiшас, поки нехтуватиме цими чудодiйними плодами. Бо плоди з цього дерева солодке джерело пiзнання. От покуштуйте i дiзнастеся, брешу я чи нi... Я правду кажу: заборонене - солодке...
- Ну, хiба шматочок, щоб вивести вас на чисту воду, - завагалася рва.
Спокусник одразу вклав у ручку рви заборонений плiд i у захватi аж сплеснув у долонi:
- Боже мiй, яка краса! Хоч картинку малюй 'Дiвчина з яблуком'... Ну... Ну... Смiливiше, нiчого не бiйтеся... Нарештi, розумнице моя! А тепер скажiть, володарко моух мрiй, чи брехав я, коли присягався, що ви найчарiвнiша жiнка у свiтi?
- Нахабо! - у рви прорiзалася жiноча логiка.
Спокусник отетерiв вiд несподiванки.
- А що таке? - розгублено забелькотiв вiн. - А що я такого? Я ж тiльки хвалив...
- Хвалив! - гримнула рва. - Знущався, а не хвалив! Бач, йому порiвняти мене нема з ким... Ясно, нема! I не буде, поки я лишатимусь сдиною жiнкою на свiтi! На мосму мiсцi i горбата була б кращою!
- Ну, коли так, - розiзлився Змiй-Спокусник, - то вiднинi кожна жiнка люто страждатиме вiд того, що вона - не сдина!
22. ЯКУ ХТО МАр, ТАКУ Й ОБIЙМАр
'Чи не правда, вона досить кумедна, 'свята' Бiблiя, коли читасш уу уважно?'
Лео ТАКСIЛЬ.
- Адамчику, ану злазь з дерева!
- Навiщо?
- Курiнь будувати.
- Який ще курiнь?
- Ну, як не курiнь, то хату.
- Яку ще хату?
- Ну, як не хату, то садиба не завадить.
- Та я навiть слiв таких не чув!
- Нiчого - я навчу...
- Адамцю, де ти цiлий день ноги б'сш? Хоч би дров нарубав...
- А навiщо?
- Щоб розкласти багаття...
- А багаття для чого?
- Для чого, для чого... Боже мiй, коли ти зрозумiсш? Щоб рибу засмажити - ось для чого! Смажена риба смачнiша.
- А ти звiдки знасш?
- Знаю, та й усе...
- А без багаття хiба не можна?
- Звiсно, можна! Якщо ти грубку складеш...
- Адаме, i не сором тобi цiлiсiнький день на пiдсоннi вилежуватись? Роботи в хатi нема, чи що?
- А що я маю робити?
- Ну, хоч би огiркiв набрав та насолив, грибiв поназбирав на засушку... Бо ж нiяких запасiв у хатi! Гiсть прийде, почастувати нiчим...
- Який ще гiсть?
- Та хоч би отой старець Всевишнiй...
- А ти звiдки знасш, що гiсть прийде?
- Як не прийде, то й самi з'умо...
- Адамчику, ти хоч би поглянув коли на мене...
- Ха! Нiби я тебе не бачив!
- Невже у всьому роздивився?
- Та не слiпий...
- Щось не помiтно, щоб ти був зрячий...
- Адамчику, котику, мур-мур-мур...
- Чого це ти? Чи не захворiла?
- Ну, Адамцю, не будь таким... Ну, приголуб свою рвоньку...
- Знасш, нiколи - роботи по горло.
- Якоу ще роботи? Вже сонце низенько, вже вечiр близенько...
- Нiчого, ще встигну городину зiбрати. Свiжих фруктiв та овочiв принесу. Сама казала: гiсть з'явиться - почастувати нiчим.
- Ой, ти, певно, зголоднiв, мiй милий? О, яка я неуважна! На, поласуй оцим...
- Як?! З отого дерева?! Пiд страхом неминучоу кари?!
- Яка кара? Нiчого не буде... Я куштувала... I нiчого такого...
- Коли ти ула?
