- Та ще позавчора... Знасш, заборонене - дуже солодке... Та ти хоч надкуси на пробу...
- Ну, хiба що надкусити...
- Отак... Молодця!.. Ще, Адамчику, ще!.. Ну, то як? А тепер, мiй любий, поглянь на мене...
I впала полуда з очей Адамових:
- Ага, бачу, одне у тебе на думцi - голою спокусницею вихилятися... Хоч би листочком затулилася!
- Адамцю, а навiщо менi вiд тебе ховатися? Хiба ми - не пара?..
Той райський випадок дуже заплутаний. Свiдкiв - катма. Кожен оповiдас в мiру власноу розбещеностi.
Одне ясно: Всевишнiй був дуже задоволений, що примудрився так хитро втiлити свiй смiливий задум у життя. Вiн навiть освятив перше у свiтi ательс мод, в якому сам обiйняв дуже вiдповiдальну посаду першорядного майстра кравецькоу справи.
У святому писанiу прямо сказано:
'I зробив господь (бог) Адамовi та дружинi його одяги шкiрянi, i одягнув ух обох'.
I що б ти думав, Левiафане?
Шкiряний одяг досi не вийшов з моди!
23. ВИЙШОВ СУХИМ 13 ВОДИ
'I ось Iона знову на суходолi. Ще й зараз показують мiсце, де кит виплюнув пророка. Втiм, богослови не знають твердо, чи був Iона виригнутий, чи ж кит евакуював його з боку хвоста'.
Лео ТАКСIЛЬ.
Це я тiльки тут iсторiю грiхопадiння Адама i рви так фрагментарне виклав: щоб i дiти до шiстнадцяти рокiв могли прочитати. У святому письмi iнтимнi стосунки янголiв та людей розписанi з соромiцькою вiдвертiстю, без усякого благопристойного камуфляжу. Недарма в безбожному заокеанському царствi Жовтого Диявола в подарунок молодожонам видано 'Порно-Бiблiю' з 'оголеним' iлюстративним 'матерiалом'. Хтозна, раптом молодята неписьменнi! То хоч з чудових малюнкiв доберуть, що й до чого та як... Вартiсть видання - ого-го!
Але навiщо менi було розбещувати Левiафана? Мiй наглядач - благородна й цнотлива тварюка. До того ж Левiафан виявився напрочуд уважним й допитливим слухачем. Недарма кажуть, що мозок морських ссавцiв нiчим не поступасться людському.
Наприклад, я оповiдаю, а вiн запитус:
- А який вiн на вигляд був?
- Хто? - не можу втямити я, уриваючи свою гладеньку оповiдку.
- Бiблiйний Змiй.
- рва прийняла його за людину. Змiй тодi ходив на двох ногах, а не плазував. Хвацько розмовляв, а не шипiв. А людей господь сотворив за своум образом та подобою. Вiдтак, с грунтовнi пiдстави припустити, що й Змiй-Спокусник був копiсю самого Всевишнього. Тiльки молодший... Зверни увагу. Левiафане: вiн i по раю вiльно вештався!
- А звiдки ж вiн узявся?
- Друже, вiд твоух запитань упрiти можна. Аж голова обертом йде! Звiдки узявся велемовний i премудрий Змiй, один господь знас, та нiчого про це не написав...
- А може, це вiн - Виконавець Наказiв господнiх? Сказав господь: 'Хай буде Свiтло!' I стало свiтло... Як ти, Iоно, гадасш?
- Ой, краще помовч, Левiафане! А то й у тебе Всевишнiй вiдбере мову. I замовкнеш ти навiки, як нещасний бiблiйний Змiй... Кому потрiбнi зайвi теревенi?
- Так воно ж цiкаво...
- Йому, бачите, цiкаво! Ха! Та менi лише за те, що я слухав тебе, охальника дiянь господнiх, строк ув'язнення збiльшать на повну котушку! Замкни вуста - тьху! - утробу - i намотуй на вус, що чорним по бiлому писано. Ясно? Мовчки слухай!
- Та я слухаю...
Я собi далi оповiдаю, а вiн знову:
- А чому Всевишнiй одразу не вигнав з раю Адама i рву?
- Га? - тупо вигукнув я, силкуючись осмислити нове капосне запитання.
- Сам подумай, Iоно, - вперто розтовкмачус менi Левiафан, - то вiн молодят голубить i сам ум моднi строу шис, а то враз - виганяс! Навiщо було йому стiльки часу з ними воловодитись? Адже вирок ухвалено наперед! I судовоу справи порушувати нема потреби... Карай - та й усе!
Аж тут приходжу до тями i викручуюсь, як вуж на пательнi:
- А хто тобi сказав, що господь вигнав Адама з рвою за прелюбi дiяння?
- Так усi пастирi кажуть!
- Усi пастирi кажуть... Усi невiгласи брешуть! Як господь мiг виганяти ух за милi любощi? Адже вiн сам наказав: 'Любiться i розмножуйтеся'. Второпав? А тi пастирi байдикують на заняттях з першооснов раювання, а потiм патякають, як викiнченi неуки. Чули дзвiн, та не знають, де вiн...
- А за що ж вигнав? - повертас на свос впертюх Левiафан.
Довелося натужити пам'ять i пригадати залiковий курс з допомiжних писань - апокрифiв, що не увiйшли до бiблiйного канону.
- Бо в раю було ще одне Древо, - притишеним голосом повiдомив я.
- Яке? - мов змовник, прошепотiв i Левiафан.
- Древо Життя! - наважився я прошелестiти безбарвним голосом.
- То й що з цього?
З усього було видно, що Левiафановi мос повiдомлення про Древо Життя в новинку. Довелося пояснити докладнiше:
- Хто покуштус плодiв з цього Древа, здобувас безсмертя. А рва вже добиралася до нього... Варто уй з Адамом було з'усти хоч по одному плоду, як вони поробилися б всемогутнiми, немов сам господь-бог! Навiть янголи вже не знали б, кому коритися. З тиранiчною владою Наймудрiшого було б покiнчено назавжди! I нiякого Потопу не було б! Та й iнших лих i знищень... Ось на цю безбожну диверсiю у раю i замiрявся штовхнути несвiдомих молодят хитромудрий мерзотник Змiй. Та господь вчасно викрив цю пiдступну змову приречених. Покарав усiх трьох! Особливо було непереливки Змiсвi... Та всю цю справу Всевишнiй розумно ховас в найсуворiшiй тасмницi. Навiщо бентежити своух рабiв нездiйсненними надiями й мрiями?
Коротко кажучи, оповiдалося про Адама та рву довго.
Розповiдаю Левiафановi, а сам пильно стежу, як вiн реагус. На початку оповiдки (в уу славословнiй частинi) мiй кит байдуже жував планктон. Та потiм його зачепило. На фривольний гачок. Щодалi - гачок мiцнiше впинався. Левiафан навiть забув жувати. А потiм так заслухався, що аж пащу роззявив.
Отут я й спостерiг, що Левiафан, захоплений бiблiйними басчками, втратив усяку пильнiсть, що нiяк не личить нi в'язницi, анi наглядачевi. Вiн навiть за курсом не стежив. Потроху лiнивi хвилi прибили його аж до берега.
А я iнтригуючим гласом кажу:
- Як дiзнався про Древо господь...
Та й стрiмголов кинувся через роззявлену китову пельку на берег.
- Ти куди? - запiзнiло сполошився Левiафан. - Тiкати? Ану, гайда назад в утробу!
- Нi, друже Левiафане, не буде цього. Прощавай!
Тодi вiн почав канючити, мов жебрак нещасний:
- Повернися, Iоно, коли справдi вважасш себе моум другом... Мене ж з роботи потурять... Скажуть: роззява... А в мене на шиу китиха чудо-юдо, малi китенята...
Ех, доведеться допомогти! Хоча б корисними в цiй ситуацiу порадами...
- Який же ти роззява. Левiафане? - примирливо кажу я. - Та хто й насмiлиться отаку нiсенiтницю верзти? Ти ж сам пречудове знасш, що все - в руцi божiй. Значить, на мою втечу його воля була. Але про яку це втечу я кажу? Це було звiльнення за божим промислом! Твiй хазяун Посейдон все одно до пуття не добере, що сталося. Адже свiдкiв нема! Окрiм того, нiхто й досi не подбав про те, щоб завести у твосму черевi канцелярiю з вхiдною i вихiдною документацiсю. Отже, виходить, що ти - непiдзвiтна адмiнiстративна одиниця.
- Так-то воно так, але...
- Нiяких 'але'. Левiафане! Забудь про тi лихi 'але' i нiколи не згадуй! Пам'ятай: за вiдсутнiстю канцелярськоу документацiу тобi мусять вiрити на слово. Що скажеш, те й вiдповiдатиме iстинi! А ще с один бюрократичний прийом, що б'с начальство наповал!
