- У чому вiн розкаявся? У тому, що продав, чи в тому, що мало взяв? уже й зовсiм тупо запитав велет з Рейну.
Аж тепер Марфа засмiялася.
- А ти справдi веселий, Германе, - пом'якшала вона i одразу додала: Нiби пiзно уже додому вертатися. Нiч на дворi...
- I браму зачинено! - довершив Герман.
- Тiльки не подумай, що я тобi якась така...
- А навiщо думати? Зараз дiзнасмося! - i Веселий Герман згрiб в обiйми та не 'якусь таку', а красуню Марфу, яку за уу вiком уже нiхто не купував в жони. Двадцять рокiв - не дванадцять...
Нiч укрила ух оксамитною завiсою.
8. 'РОЗIПНИ ЙОГО, РОЗIПНИ!'
Усе мiсто наче сказилося.
Перед прокуратурою щодня збирався чималий натовп, серед якого енергiйно снували левiти з трибарвними пов'язками, i несамовито, в сотнi горлянок волав:
- Смерть Назарею, смерть!
- Святотатця - на Голгофу!
- Грiшнику - по грiхах його!
- Пiлате, де суд твiй?
- Розiпни його, розiпни!
Таку неугавну послiдовнiсть можна було пояснити лише невщухаючою намовою серед прочан, яких на свято пасхи збиралося в ррусалим тисячi й тисячi. Що вони знали про Iсуса Назарея? Нiчого. Переважна бiльшiсть навiть не чула про такого. Але вони слухали оповiдки левiтiв, як Назарей напередоднi релiгiйного свята бешкетував у храмi i паплюжив Дiм божий. Вони жахалися i злостивилися. А потiм сунули до прокуратури з ревом:
- Смерть Назарею, смерть!
- Пiлате, святотатця - на Голгофу!
- Розiпни його, розiпни!
Довелося бiля римських резиденцiй подвоути варту. Мiський гарнiзон перебував у станi бойовоу тривоги.
Понтiй Пiлат усiляко затягував справу Назарея, чекаючи повернення Луцiя Галла з вiйськовою пiдмогою. Та чи дочекасться? Сумнiв дедалi дужче огортав прокуратора. Вiн уявляв собi повiльнi щелепи ненажери Вiтеллiя. Проконсул кожну справу вирiшус так, наче перемелюс кiстку в рiденьку кашицю.
Однак останнього дня пасхи Понтiй Пiлат конче мусив сказати зi сходiв Преторiу свос 'так' або 'нi'. Власне, i вибору у нього не було: знавiснiлий натовп сприйме тiльки каральне 'так', що прирiкас на страту. Iнакше - бунт, сум'яття, заворушення. Аннан натякав досить прозоро: принцепс Тiберiй не любить заворушень в провiнцiях. I чого варта кров однiсу людини, коли нею можна вмить згасити пожежу? Якщо вiн скаже 'нi', у Римi його не зрозумiють. А справа впирасться в злочини храму, а не в долю якогось там Назарея. Iсус - тiльки небезпечний для святенникiв свiдок. I тому храм борониться вiдчайдушне.
А як поставиться до нього Клавдiя? Адже Пiлат ще нiколи не рушив свого твердого, мов криця, слова. Вiн страшився, що у Клавдiу народиться презирлива нехiть до нього...
Несподiвано добру пораду дав спритний проноза Веселий Герман. Вiн сказав:
- На свята до ррусалима прибув тетрарх Галiлеу, васальний цар Iрод Антипа.
- Знаю, - стримано озвався Пiлат.
- Саме перед вашим прибуттям до Iудеу цар скарав на смерть мiсцевого 'пророка' Iоанна за прiзвиськом Хреститель.
- То й що?
- Цей вiщун Iоанн - двоюрiдний брат нашого Назарея. За вiком - старший.
- Цiкаво, - мовив Пiлат. - За що його страчено?
- За нице втручання в родинне життя царя.
- Неймовiрно! - здивувався Пiлат. Ця крауна позбавлених логiки безумств весь час вражала його все новими дивовижами, якi вiн, живучи в Римi, не мiг би уявити навiть у фантасмагоричному мареннi. - Оповiдай!
- Справа ця почалася з того, що молодший брат царя Фiлiпп пiдшукав собi у жони дивну красуню Iродiаду. Однак сталося так, що Iрод та Iродiада покохали одне одного. Брати розв'язали цей iнтимний трикутник полюбовно Фiлiпп вiддав холодну до нього Iродiаду старшому братовi, а той повiнчав уу царським вiнцем.
- До чого ж тут Iоанн?
- Ось тут вiн i з'явився. Ледве справа мирно уладналася, як з пустелi, де вiн 'вбивав плоть', приперся Iоанн. У геть зотлiлiй одежинi, смердючий вiд багаторiчного бруду - iстинно святий подвижник. Чи йому в пустелi сонце голову напекло i мозок висушило, чи вiн сараною та ящiрками отруувся, а тiльки цей засмердiлий вiдлюдник нiчого кращого не придумав, як звинуватити царя в розпустi i порушеннi 'законiв божих'. Та ще цей всохлий заброда з пустелi каламутив воду, вимагаючи, щоб Iрод вiддав свою царицю назад нелюбому Фiлiпповi.
- Неймовiрно! - знову пробурмотiв Пiлат.
Ця iсторiя нiяк не вкладалася в його свiдомiсть, бо перечила усьому трибу життя в Римi, де жiнка у побутi мала рiвний з чоловiком правовий статус. Як чоловiк мiг покинути свою дружину, так i жiнка мала право покохати iншого i пов'язати власну долю з обранцем серця. Жiнка в Римi для чоловiка - друг, найближча людська iстота, на яку муж спирасться в своуй життсвiй борнi. Часто траплялося, що вони й гинули удвох. Але й кiлькаразовi шлюби не були дивиною.
Понтiй Пiлат пригадав, що шляхетна патрiцiанка Лiвiя Друзiлла пiшла вiд свого чоловiка, щоб стати дружиною принцепса Октавiана Августа, коли уже мала в першому шлюбi сина i була вагiтна другим. Обох уу синiв принцепс оголосив своуми дiтьми. I нинi первiсток Лiвiу Друзiлли - принцепс Тiберiй - уособлюс вершину iмперськоу влади.
Чи можна у цiй ситуацiу уявити придурка на зразок 'святого пророка' Iоанна?
А Веселий Герман уже завершував свою фантастичну оповiдь:
- Нарештi царевi урвався терпець. Вiн кинув цього знавiснiлого мiзантропа-вiдлюдника у застiнок прикордонноу фортецi Машерон. Але той здичавiлий у пустелi бовдур i з вiконця в'язницi не томився волати про 'цареву розпусту'. Так минув рiк - Iоанн затявся. Цар i вiддав його катовi.
- До чого ти ведеш? - запитав Пiлат.
- Внаслiдок цiсу неприсмностi iсторiу Iрод знас все оте сiмейство. I ще: Назарей за мiсцем народження - галiлеянин, тобто формально пiдлягас юрисдикцiу тетрарха Галiлеу. Отож i виникла у мене думка: чи не попрохати царя як безстороннього суддю розiбратися у нашiй делiкатнiй справi? У будь-якому випадку його думка для нас - вагоме пiдгрунтя.
- Рацiя! - схвалив його пропозицiю Пiлат.
Цар Iрод розiбрався - повнiстю 'обiлив' звинуваченого, зняв з Iсуса усяку вину. Назарей повернувся вiд тетрарха Iрода Антипи в бiлому парчовому вбраннi з царського плеча. Дуже коштовному. Яснiше вiдповiсти було неможливо. Якби Iсус Назарей був винен, цар 'очорнив' би його вiдповiдним одягом.
Та цей логiчний демарш прокуратора викликав у фанатичному натовпi новий вибух лютоу злоби проти ненависного Назарея, проти ненависного Iрода, проти ненависного Пiлата.
Тепер волали:
- Тiберiй - цезар!
- Самозванця - на Голгофу!
- Пiлате, розiпни його!
Все! Коло замкнулося. Це вже було суто полiтичне звинувачення. Iсуса Назарея оголошено ворогом цезаря. Кайафа завдав останнього нищiвного удару!
Ворогiв цезаря карають на горло. Хто б вони не були. Кара обирасться залежно вiд суспiльного становища злочинця. Назаресвi випадав хрест на Голгофi. Нiхто i нiщо його не врятус: вище цезаря нiкого нема.
А уже завтра - останнiй день пасхи!
Прокуратор Понтiй Пiлат викликав до себе Веселого Германа i наказав:
