Те, що західні вчені здебільшого втратили відчуття колоніалістської спадковості царської та радянської Росії, було значною мірою поступкою тим, хто вбачав у Радянській Росії новий тип політичної структури, сигнали майбутнього, — тим, хто, як Жюль Ромен, покладав свою надію на cette grande lueur a I’Est. Ті вчені і політики, які виявляли суперечності західного колоніалізму, часто симпатизували політичній системі радянської Росії. 91 Вони вважали царську Росію відсталою, феодальною, деспотичною та капіталістичною — але не колоніалістською, оскільки вона відкрито не домагалася заморських колоній. Фінансові, військові та дипломатичні засоби, задіяні Радянським Союзом у «боротьбі з імперіалізмом» в країнах третього світу, ускладнювали поширення думки, що Росія веде діяльність, яку вона так активно засуджувала поза сферою свого впливу. Валерія Новодворська висловила це такими словами: «Коли радянські дисиденти з метрополії зруйнували (назавжди чи, можливо, тільки на деякий час) комуністичну систему… вони вирішили більшу частину своїх проблем. За незначними винятками, вони вважали божевіллям, щоб дисиденти з російських колоній розпочали вирішувати свої власні проблеми» 92.
Ймовірно, у сліпоті західних вчених щодо російського колоніалізму певною мірою був чинник зверхності, і не лише в літературі, а й у політиці. Росію, з її погано розвиненою економікою товарів споживання і неясним статусом великої держави на задвірках Європи, можна було вважати не здатною на добре організовані і пам’ятні зусилля, необхідні для участі у змаганні військових сил і культур за контроль над менш войовничими народами світу. Не розглядаючи Росію, як одного з найсерйозніших гравців у колоніальній грі, антиімперські письменники Заходу демонстрували свій скептицизм стосовно того, що ця слов’янська країна змогла би брати участь у колоніальних перегонах. Росія виглядала такою далекою від країн, які вели боротьбу за колонії, що не було необхідності застосувати до її літератури методики, які давали б змогу виявляти протиріччя найвідоміших західних текстів. Значно легше було вірити, як це, здається, робив Гобсбаун, що сучасна Росія завдячує своєму існуванню тому, що її складові хотіли становити частину «святої російської землі» 93. Якби науковці трактували Росію так само, як Велику Британію, потрібно було б відмовитися від твердження, що лише західна цивілізація була спроможною на колоніальні устремління та змушення Інших до прийняття їхнього текстуального образу світу. Визнання того факту, що російська політика містить постійну колоніальну складову, применшила б значення Заходу і виявила б його сліпоту щодо інших, ніж його власні, колоніальних структур і методів завоювання 94. Представлення Заходом російської реальності у 1945–1989 роках тісно наближалася до риторики творців соціальних утопій, відповідей їм і розвитку їхніх ідей. Російські інтелектуали — такі, якими вони могли бути за комунізму — заохочували до такого помилкового зображення, бо він підвищував їхній статус як усередині, так і за межами Росії. Відчуття незв’язності та виявлення того, що в Дискурсі, який стосується Росії, існує невідповідність між західними інтелектуальними категоріями та російськими реаліями, часто відзначаються, але рідко коли ними активно займаються 95.
Період після Другої світової війни поклав кінець західним імперіям, однак для дестабілізації імперії росіян знадобилося ще 50 років. Східна імперія продовжувала своє практично нічим не потривожене існування доти, поки «Солідарність» у Польщі не показала її фальшу і поки її власна неефективність в економічній і міжнаціональній сферах не змусили її відмовитися від комуністичної системи. У 1990-х роках імперія почала руйнуватися, але остаточно не зникла 96. У пострадянський період, коли радянські республіки відділилися від Російської Федерації, процес часткової деколонізації загалом сприймався як декомунізація, і цей погляд сприяв тому, що колоніальна природа метропольного центру змогла випасти з уваги. І все-таки Російська Федерація з центром у Москві залишається імперським утворенням, і російські тексти надалі переконують місцевих і закордонних читачів у тому, що все в порядку. Однак подібно до того, як білі колонії Англії зрештою проголосили свою незалежність, і автономні республіки та регіони Російської Федерації можуть почати вимагати більшої частки автономії 97.
Після призначення Євгена Примакова на прем’єрську посаду у вересні 1998 року один із міжнародних оглядачів зауважив: «Чи Примаков є людиною, яка може управляти Росією, — це одне питання. Ще одним питанням є, чи Росією ще можна управляти взагалі. Неспроможність Москви впоратися з дедалі глибшою економічною кризою посилила сепаратистські тенденції у провінціях, а це породжує страх, що з Росією… може статися те саме, що сталося з Радянським Союзом у 1991 році» 98. Коментуючи пропозицію Примакова про те, що Москва може очолити створення нової міжнародної коаліції, яка виступатиме проти принципу самовизначення націй, ще один оглядач вказав, що, «визнаючи істотні труднощі, з якими зараз стикається Росія, Примаков долучається до дедалі чисельнішої групи російських політиків, котрі побоюються, що майбутнє їхньої країни в її нинішніх кордонах може бути сумнівним» 99. Імперії, яка об’єднала різні народи, прагнучи досягти могутності, загрожує небезпека остаточного розпаду. У наступних главах розглядається роль, яку відіграли письменники у створенні цієї імперії, її утриманні, приховуванні різноманітних тріщин у її конструкції, протестах проти її розпаду та, врешті-решт, у визнанні її краху.
ПРИМІТКИ
1. Edward Keenan, «On Certain Mythical Beliefs and Russian Behaviors,» The Legacy of History in Russia and the New States of Eurasia, edited by S. Frederick Starr, vol. 1 (Armonk, NY: M. E. Sharpe, 1994), 19–40.
2. Словарь русского языка (Москва: Академия Наук, 1957 — 61).
3. И. А. Бунин, Собрание сочинений, том 4 (Москва: Художественная литература, 1966), 364.
4. New York Times, 14 December 1991.
5. Milan Kundera, «A Conversation with Philip Roth,» Translated by Peter Kussi, in The Book of Laughter and Forgetting, переклад: Michael Heim (New York: Penguin, 1980); and Jaan Kross, The Czar’s Madman, translated by Anselm Hollo (New York: Pantheon, 1993).
6. August von Haxthausen, Studies on the interior of Russia (1847-52), edited by S. Frederick Starr, translated by Eleanore L. M. Schmidt (Chicago: Chicago Univ. Press, 1972), 310.
7. «От Польши осталась самая малость… / Они не любили повадок наших / Вельможно кривили рот».
8. Leela Gandhi, Postcolonial Theory (New York: Columbia Univ. Press, 1998), 134.
9. У серпні 1995 p. в «Clarinet News» було опубліковано статтю з описом поневірянь студентки Софійського університету, спеціальністю якої є російська мова. Вона записалася на інший курс, оскільки попит на вчителів російської мови практично зник. У 1990 р. декан факультету російської мови Варшавського університету, Антоні Семчак, ввів у програму, крім російської мови, ще й англійську, щоб зберегти кількість студентів, які навчаються на цьому факультеті.
10. Rimzil Valiev, Rim Sidikov, and Guelnar Khasanova, «1997 in Review: Tatarstan Faces Challenges,» Radio Free Europ/Radio Liberty, 31 December 1997.
11. Sabirzyan Badretdinov, «Sincere Soldiers and Naive Servants,» Transitions 5, no. 12 (December 1998), 98.
12. Згідно із заявою Американської асоціації вчителів слов’янських і східноєвропейських мов, зробленою у 1993 році на зібранні в Сан-Франциско, кількість студентів в американських університетах, які вивчають російську мову, у 1990-х роках зменшилася порівняно з 1980-ми роками на 50 %.
13. Paul Goble, Radio Free Europe/Radio Liberty, 21 September 1998.
14. Michael Hachter, Internal Colonialism; The Celtic Fringe in British National Development, 1536–1966 (Berkeley: Univ. of California Press, 1975).
15. Hechter, 30.
16. Aleksandr Solzhenitsin, The Mortal Danger, переклад: М. Nicholson and A. Klimoff (New York: Harper and Row, 1980), 14–16.
17. H. Ю. Зограф, Антропологические исследования мужского великорусского населения Владимирской, Ярославской и Костромской губерний (Москва, 1890); М. П. Веске, Славяно-финские культурные отношения по данным языка (Казань: Общество археологии, истории и этнографии, 1890).
18. Leszek Kolakowski, Main Currents of Marxism, vol. 3, переклад: Р. S. Falla (Oxford: Clarendon Press,
