— Це дуже гірко визнавати, особливо мені. Та, мабуть, життя все-таки має свої суворі закони. І, на жаль, вони не підвладні навіть найдосконалішому кіберові. Є інше — важливіше!..
Василь Бережний
Таємниця Дому вічності
Був жаркий осінній день, і пасажирам сірої від пилюки машини, що мчала з Каїра в Ель-Гізу, навіть зустрічний потік повітря не давав прохолоди. Здавалося, пальми обабіч дороги, нажахані спекотним подихом пустелі, тікають назад, шукаючи порятунку.
— Он де вони! — скрикнула Вівіан, дивлячись трохи праворуч. — Наче гори…
І справді, з цієї відстані піраміди нагадували темні гірські піки на голубому маревному тлі. Але відстань швидко скорочувалась, і настала мить, коли ці рукотворні гори почали рости, підпираючи високе небо. І тоді Рей попросив шофера зупинитися.
— Підемо пішки.
Вівіан, його дружина, перезирнулася зі своєю подругою, мовляв, сама бачиш: починаються дивацтва, і тільки зітхнула. Неохоче встала з м’якого сидіння, пірнула в легеньку тінь дерев; за нею подріботіла подруга. Поруч з високою, сухорлявою Вівіан вона здавалася дівчиськом, і її білий брилик також здавався дитячим під крилом широченного сомбреро Вівіан.
— І отак, Бетті, частенько… — притишено сказала Вівіан. — Його інколи наче гедзь кусає.
— Я знаю, чоловіки всі без одної клепки. Того й заміж не поспішаю…
Рей ішов, невідривно дивлячись на піраміди — вони ще вміщалися в очах, — і зовсім не чув жінок. Якесь глибоке, сильне почуття зароджувалося в ньому, обличчя просвітліло.
— Погляньте, як вони здіймаються вгору… — сказав приглушеним голосом. — Наче ростуть… Третє тисячоліття до нашої ери…
Крізь серпанок розігрітого сонцем повітря контури Великих Пірамід з кожним кроком проступали чіткіше, різкіше. Легке, безтілесне марево, яке досі ніби плавало над обрієм, почало темніти, важчати й поволі осідати на брунатні піски Сахари.
Віві ззирнулася з подругою, помітивши вираз екстазу на обличчі Рея. А його й справді охопило несподіване хвилювання: яка велич і гармонія створеного людиною тисячі років тому!..
— Ця ось, передня, піраміда Хеопса… — знову заговорив здавленим, наче не своїм голосом. — Найвища серед усіх — сто сорок шість метрів. Дім вічності — так називали стародавні єгиптяни кожну піраміду…
Жінки з чемністю слухали, вірніше, удавали, що слухають, бо насправді їхню увагу захопила не так сама піраміда Хеопса, як різноголосий і різнобарвний натовп біля неї.
— Грані пірамід з великою точністю орієнтовані по сторонах світу, — провадив далі Рей, — і це свідчить про високий рівень астрономічних знань… А сама ідея спорудження цих Домів вічності виникла, звичайно, з релігійних уявлень стародавніх єгиптян…
Віві побачила кількох верблюдів — яскраві попони, розцяцькована збруя і такі чудернацькі волохаті голови! Не витримала і в захваті звернулась до Бетті:
— Поглянь, які вони оригінальні! Наче з пап’є-маше, і такі великі!
— Чудові! — сплеснула руками Бетті. — Симпатяги!
А верблюди наче виконували якийсь важливий ритуал. За наказом своїх господарів спроквола ставали на передні коліна і спокійно ждали, доки на горбасту спину, застелену яскравим килимом, не всядеться туристка; потім підводились і, статечно піднявши голову, ступали кільканадцять кроків. Клацав фотоапарат, і флегматичні тварини знову ставали на коліна, щоб зсадити своїх наїзниць. Господарі теж уклонялись, одержуючи долари.
— Сфотографуємось на верблюдах? — Віві одразу охопив радісний настрій. — На тлі пустелі й пірамід!
— Неодмінно! — підтримала Бетті. — І щоб Сфінкса було видно. Це ж так екзотично!
Рей обірвав свій екскурс в історію Стародавнього Єгипту, облишив жінок і попростував до підніжжя піраміди Хеопса.
Враження мінялося з кожним кроком. Він бачив знімки пірамід, малюнки, фільми, і в свідомості залишився відбиток історичної пам’ятки. Але де там! Реальність перевершила всі уявлення, постала цілковитою несподіванкою. Груди Реєві розпирали до млості сильні відчуття. Могутнє кам’яне громаддя давило, притискувало його до землі, і він ледве переставляв ноги. А коли підійшов упритул, піраміда знялася в небо суцільною стіною й закрила весь світ. Отоді Рей відчув наплив урочисто-радісного настрою: це ж зроблено руками людини! Всі оці незчисленні кам’яні куби, вже подзьобані часом, колись пошліфовано, припасовано в геометричній правильності. Наче кристал до кристала. Так, це був могутній процес кристалізації велетенського задуму…
На якусь мить Рея пронизало почуття вселюдськості, і він враз відчув зв’язок з отими стародавніми будівничими, що відійшли у млу тисячоліть. Гранично проста форма, а яка велич!
Широко розкинувши руки, притулився до каменя, і йому передавалося м’яке, ніби людське тепло.
Тим часом Вівіан і Бетті в повній мірі насолоджувались екзотикою. Сфотографувалися на верблюдах і перед Великим Сфінксом, обличчя якого поколупане пострілами наполеонівських солдат, і біля піраміди Хеопса. Накупили чимало сувенірів — кухликів, барельєфів, медальйонів. Особливо сподобався їм важкий медальйон із рельєфним зображенням красуні Нефертіті. Почорнений метал нагадував старовинні речі.
— Мені не йдуть із думки жіночі прикраси в Каїрському музеї… — промовила Вівіан.
— І в мене вони стоять перед очима, — зітхнула Бетті. — Просто дивно, які в них були вишукані смаки.
— Золото, дорогоцінні камені… Ах, що не кажи, а й тоді до жінок ставились уважно.
— Може, ще уважніше, ніж тепер, — пригасила усмішку Бетті, явно натякаючи на Рея, що зігнорував їхнє товариство. — Що він там робить?
— А, — здвигнула плечима Вівіан, — я ж тобі казала: всі вчені трохи диваки. Бачиш — вимірює, вираховує… А навіщо? Замість того, щоб дивитися на це облуплене громаддя, сфотографуватися на верблюді, як усі нормальні люди, він — поглянь! — уже встановлює якусь апаратуру… Те ж саме робив і в Баальбеку. Йому аби вимірювати…
Справді, Рей, якому допомагав шофер, возився з теодолітом і компасом, встановлюючи штатив біля ребра піраміди.
Сонце припікало нещадно, й жінки рушили до невеличкого павільйону попити живлючої кока-коли. Оглянулись — Рея вже не видно, певне, подався за піраміду. І поки вони смоктали тоненькими трубочками освіжаючий напій, учений-турист устиг обійти піраміду, визначаючи положення її граней. Нарешті заспішив до них.
— Сенсація! — гукнув ще звіддалік. — Якби ви знали, яка сенсація!
— Може, піраміда занурюється в пісок? — сказала Вівіан, висмоктуючи із склянки кока-колу.
— Та й похилилася? — почувся сухий смішок Бетті.
— Я серйозно, а вам жарти.
— Будеш пити? — Вівіан поставила перед ним темно-брунатну пляшку.
Рей налив собі склянку і випив одним духом. Витерши долонею губи, вже спокійно сказав:
— Піраміда повернута на захід.
— І що ж тепер буде? — стримуючи сміх, сказала Вівіан. — Як ми це переживемо?
Рей так подивився на неї, ніби вперше побачив.
— Облиш свої дотепи, — сказав грубувато. — Йдеться про наукове відкриття. Виявляється, грані піраміди орієнтовані не точно. Вони відхиляються на захід більше як на три кутові мінути!
Якщо Рей сподівався приголомшити своїх співбесідниць, то він дуже помилився. Його «сенсація» не справила на них ніякісінького враження. Правда, помітивши, що він починає бліднути, а це було провісником
