відчиняю ворота Неба, я переступив ворота Землі!»
Рей підвів голову, перепитав:
— Як? Переступив ворота Землі?
— «Я відчиняю ворота Неба, я переступив ворота Землі!» — вже з патетикою прочитала Бетті. — Правда, поетично сказано?
— Слухайте, це… оригінальна метафора! — схвилювався Рей. — Вона викликає несподівані асоціації…
Деякий час він сидів мовчки, обхопивши голову руками, потім заговорив:
— Розумієте, на вершині піраміди Хеопса я виявив джерело радіації… Схилявся до думки, що в тілі каменю — скупчення радіоактивних елементів. А тепер… Я відчиняю ворота Неба!
— Нарешті ми таки взнаємо ще одну сенсацію, — усміхнулась Вівіан.
— Так, це може бути сенсація століття, — тихо проказав Рей, налягаючи грудьми на стіл. — Якщо це підтвердиться… Неймовірно! Піраміда Хеопса — міжзоряний маяк!
— Це справді щось нове.
— Я записав те випромінювання і тепер можу допустити, що це — сигнали… Уявляєте? Кілька тисяч років якийсь квантовий генератор посилає в певну точку неба свої сигнали… Може, це пов’язано і з орієнтацією граней піраміди? Чи той генератор встановлено, коли вона вже була збудована?
— А хто ж встановив його? — Бетті поглянула на Рея такими наївними очима, що той усміхнувся.
— Такі запитання легше ставити, ніж відповідати на них.
— Ну, вже ж не стародавні єгиптяни, — сказала Вівіан. — Ні лазерів, ні мазерів тоді ще не було.
Бетті обвела поглядом зал і прошепотіла:
— Невже… космічні мандрівники? От цікаво…
— Таке припущення напрошується, — сказав Рей, — і не виключена можливість, що воно підтвердиться. Але спочатку треба розшифрувати сигнал і побачити генератор.
— Таки справді сенсація, — усміхнулась Вівіан.
— Не сенсація, а відкриття, — заперечив Рей.
— Ох, ці вчені, — зітхнула Бетті, — з кожної таємниці вони ощипують пір’я. Так же не цікаво!
— Не розчаровуйтесь: на місце однієї розкритої наукою таємниці з’являється кілька нових! Ланцюгова реакція пізнання світу…
Які ж наслідки дослідження піраміди Хеопса? На жаль, поки що ніяких. В долині старого Нілу загриміли вибухи — війна випередила вчених.
Микола Дашкієв
Неможливість існування
Він знав: порятунку немає. Один-однісінький на невимовно страшній планеті, він не міг сподіватися на будь-чию допомогу. Врятувати могло тільки чудо — отой рідкісний збіг сили-силенної обставин, який, можливо, трапляється раз на віку всієї Метагалактики: наприклад, те, що його слабкісіньку гравіграму цілком випадково перехопить котрийсь із патрульних зорельотів Системи. Така ймовірність виключалася повністю: це периферійне, дуже далеке від галактичного ядра зоряне пасмо взагалі вважалося неперспективним для досліджень, а планета, на якій він опинився, належала до класу космічних тіл з давно доведеною неможливістю існування життя. Патрульним зорельотам Системи тут робити нічого, та й бідолашний рейсовий трайлер 1001001 потрапив у цю частину Галактики через прикрий випадок. «Дебаланс анігілятора», — так пояснив Енергетик. «Подвійна інверсія фазових координат», — уточнив Фізик. «А якщо казати простіше, — докінчив Штурман, — наш трайлер проколов простір коагуляції пульсара і матеріалізувався на другій темпоральній сфері».
Що ж, можливо, й так. Їм, фахівцям, видніше. А для нього, Координатора, ці хитромудрі терміни не розкривали нічого. Все своє свідоме життя він вивчав Галактичний кодекс, Основи міжзоряної дипломатії, Кредо Системи, Концепцію первинних контактів, а ще — мови, мови, мови всіх цивілізацій, що входили в Систему. Координатором був його попередник по базовій пам’яті. Координатором мав би стати й нащадок — у той ще дуже далекий час, коли перенасичений зайвою інформацією мозок подасть сигнал про необхідність формування нової істоти і поступову самоліквідацію. Це й буде смерть, проте смерть неповна, бо частка свідомості житиме в багатьох наступних поколіннях. А от зараз ідеться про інше — про можливість цілковитого зруйнування базової пам’яті, про абсолютне небуття, — віднині й назавжди.
Моторошно було Координаторові, коли почався ремонт анігілятора. Він не розумів наукових термінів, якими обмінювалися заклопотані фахівці, та й без цього неважко було зрозуміти, що справи його кепські. Навіть не тому, що трайлер 1001001 потрапив у дуже далеке зоряне пасмо Галактики: досить надіслати інверсовану гравіграму — і сюди примчить рятувальний зореліт Системи. З усього видно, що не вистачить часу ДОЧЕКАТИСЯ цього зорельота: Капітан дедалі частіше заводить мову про необхідність ТИМЧАСОВО перебазуватися на планету, поблизу якої матеріалізувався трайлер. А кіберрозвідники доповіли, що на ній панує потрійна сила тяжіння, жорстока холоднеча, і в її отруйній атмосфері не зможе існувати ніщо живе.
Та краще б вони перебралися на ту планету, замість гинути в космічному просторі над нею!
Ні, Координатор нічого не може закинути Капітанові. Той виконав свій обов’язок до кінця. Він мав завдання будь-що забезпечити існування і недоторканність Повноважного представника Системи, відрядженого встановити контакт з виявленою цивілізацією. Отож перед вирішальним випробуванням анігілятора після ремонту Капітан наказав Координаторові надіслати скафандр вищого захисту і сісти в капсулу близької дії. Така була настанова одного з пунктів Галактичного кодексу, тому Координатор скорився, хоч і розумів, що робить дурницю. За всіх умов можна тільки відтягти загибель.
Саме так і сталося. Коли капсула відійшла від трайлера на чималу відстань, Координатор перехопив гравіграму Капітана:
— Увага! Вмикаю анігілятор!
І враз — сліпучий, нестерпно яскравий спалах. А потім — нескінченна мовчанка.
Кільканадцять разів окрутнулась капсула навколо похмурої, нерадісної планети, а тоді — мабуть, так її було запрограмовано — пішла вниз, вдерлася в хмари, кудись нестримно мчала і врешті-решт упала на щось тверде.
Скільки часу тривала ця подорож, Координатор не знав. Йому ніколи не доводилося відчувати надмірних перевантажень: навіть якщо випадало відвідувати планету з підвищеною силою тяжіння, до його послуг були системи штучної гравітації, які забезпечували умови комфорту. Цього разу все було по-іншому: спочатку — нудотний стан невагомості, потім навалився нестерпний тягар. Він не міг ні підвестися, ні поворухнутися. В голові болісно відгукувалася вібрація жахливого проходження крізь неймовірно густу атмосферу.
Довго він лежав, не здатний ні рухатися, ні мислити. А потім над силу підвівся, почав шукати пристрої керування капсулою.
Вперше за час свого свідомого буття Координатор пошкодував, що так і не скористався з права вивчити ще якусь галузь. Тепер він був зовсім безпорадний. Оті численні кнопки та індикатори, що тьмяне
