поетеси Анни Ахматової, легендарної льотчиці ПолІни Осипенко та інших. Відкрита приполярна рівнина дістала ім’я Снігуроньки.
Після загибелі американського космічного корабля багаторазового використання «Челенджер» на карті Венери увічнені імена жінок-астронавтів К. Маколіфф і Д. Рєзник.
Мандруючи по планеті, перетинаючи рівнини, огинаючи гори, ми ні на мить не припиняли пошуки найголовнішої деталі — слідів життя. Даремно! Висновок учених недвозначний і, певне, остаточний: внаслідок дуже високих температур і неймовірного тиску життя на Венері відсутнє.
Це тільки в міфах Венера велелюбна, а в реалі не спромоглася й на найпримітивніші амеби чи інфузорії. А втім, це не її вина. Таке вже «нежиттєве» місце їй випало в Сонячній системі.
Ось що сказав з цього приводу академік Олександр Іванович Опарін, автор знаменитої теорії походження життя, якій уже більше піввіку: «Чи можливе життя на Венері? Завдяки польоту наших апаратів стало ясно, що еволюція цієї планети не привела до появи життя. Тут вуглецеві сполуки розвивалися інакше ніж на Землі. При високій температурі вільної води немає, вуглекислоту завоювала атмосферу планети. До речі, нам з вами поталанило: якби Земля виявилась ближче до Сонця всього на 6-10 мільйонів кілометрів — відстань, мізерна для космосу, — то наша планета повторила б долю Венери… Деякі дослідники висунули гіпотезу, за якою життя на Венері гніздиться десь у середній частині атмосфери, а не на поверхні. Це неможливо уявити, оскільки переміщення мас газу відбувається постійно, а для розвитку життя потрібні мільйони літ».
Ось так, мільйони літ… Це за натуральним ходом розвитку, за годинником природи. А чи не можна штучно викликати появу життя, організувати «пологи» Венери?
Відомий американський астроном Карл Саган вважає таку операцію реальною. Він висунув ідею «переобладнання» клімату Венери. Вчений пропонує послати туди автоматичні ракети з резервуарами, наповненими водоростями. Попавши в щільну венеріанську атмосферу, вони не впадуть на поверхню, а зависнуть у газовій шубі. При цьому в умовах парникового ефекту в кліматі представники земного життя розвинуться, розмножаться, поглинуть зайвий вуглекислий газ і, навпаки, збагатять повітря Венери киснем. А кисень — це вже шлях до життя.
На поверхню планети будуть осідати тверді органічні сполуки і карбонати. Розпочавшись, цей процес розширятиметься лавиноподібно. Кожен нейтралізований процент вуглекислоти — це зменшення температури на кілька градусів. Товщина венеріанського газового «пирога» і його оранжерейні властивості зменшаться настільки, що парниковий ефект перестане бути диктаторам клімату на планеті. З’явиться рідка вода, температура понизиться до такого рівня, що вже на самій поверхні зможуть розмножуватися спеціально виведені види мікроорганізмів і бактерій, а потім і рослин. Вони доведуть справу до кінця — переведуть атмосферу Венери в новий стан. Поверхня планети охолоне настільки, що там зможе жити людина.
Фантастика? Сьогодні — можливо. А завтра?
Дирижаблі над… Венерою
Чи випаде вже завтра «переобладнати» клімат далекої планети, покаже саме завтра. А поки що маємо справу з такою Венерою, якою вона є. Польоти до неї вже стали звичними. Слідом за автоматичними станціями полетять люди.
Який же найкоротший шлях до нашої сусідки? На перший погляд може здатися, що найзручнішою трасою є пряма лінія, що з’єднує найближчі точки орбіт. Проте це не так. У космосі не кожна пряма є найкоротшою. У позаземному просторі діють свої закони, зумовлені гравітаційними полями і взаємним розташуванням планет.
Щодо гравітації, то її величини постійні. А ось взаємне розташування Землі і Венери, як і всіх планет, безперервно змінюється. Тому переліт на Венеру з мінімальними затратами енергії можливий тільки у пильно визначені періоди, які настають через кожні 584 доби.
Так скільки ж часу потрібно, щоб злітати на Венеру і повернутися назад? Космічні навігатори підрахували: 758 днів, тобто більше двох років. Чому так багато? Адже переліт з Землі на Венеру займає максимум 146 днів, стільки ж іде на зворотний шлях. А решта часу? Ось тут і дається взнаки ефект взаємного розташування планет. Щоб «вловити» його і повернутися на Землю по аналогічній напівеліптичній траєкторії, потрібно перечекати на Венері чи поблизу неї 466 діб. Інакше не виходить. Інакше можна не долетіти до мети і стати одвічним бранцем космічної порожнечі.
Як же все-таки скоротити тривалість подорожі на Венеру? Відповідь елементарно проста: треба збільшити швидкість космічного корабля. Завдання зрозуміле, але реалізації воно поки що не піддається. Отож перша венеріанська експедиція триватиме два з гаком роки з суворим дотриманням всіх правил міжпланетного руху, встановлених і апробованих автоматичними станціями-трудівницями.
Яку ж діяльність розгорне людина на Венері? Вочевидь, перш ніж опуститися на поверхню, космонавти поведуть дослідження в атмосфері, літаючи на апаратах, схожих на аеростати і дирижаблі.
Газова подушка Венери надзвичайно аеронавтична. Вона в 55 разів щільніша від земної. У такому середовищі, приладнавши до рук абиякі крила, людина могла б вільно ширяти, як міфологічні Дедал і Ікар. В усякому разі вчені запевняють, що в атмосфері Венери можна залишити літак І здійснити посадку навіть на парасольці. Швидкість вільного падіння людини в атмосфері Венери в сім разів менша, ніж на Землі і становить близько 10 метрів за секунду. Словом, стрибнути на Венері з висоти 50 кілометрів це все одно, що впасти на Землю з висоти 4 метри. Така аналогія, в яку навіть важко повірити.
Отож, маючи велику вантажопідйомність, дирижаблі можуть тривалий час здійснювати над Венерою польоти, не витрачаючи при цьому пального. При потребі, ввімкнувши двигуни, вони будуть здатні змінювати напрям чи висоту руху. А якщо виявляться гори-хмарочоси висотою 30–40 кілометрів, то там можна буде влаштувати пристані, науково-дослідні центри, житлові приміщення. Адже на цій висоті атмосферний тиск і температура такі ж, як на поверхні Землі.
А як бути з самою поверхнею Венери? Сюди подібно до автоматичних розвідників спустять глибинні апарати, пілотовані людьми. Щоб нейтралізувати згубний вплив агресивного середовища, ці апарати будуть сконструйовані на зразок термосів, тільки простір між стінками займе вода, аміак чи рідкий гелій. Нагріваючись, вони випаровуватимуться, а утворена пара стане рушійною силою для глибинного апарата.
Ми вже зазначили, що на Венері є зони, придатні для життя, тобто з нормальним тиском і звичною для землян температурою. У цих висотних шарах венеріанської атмосфери можна запустити не поодинокі аеростати чи дирижаблі, а створити цілі «літаючі острови».
Ось один з проектів такого «острова». Гігантська кількасотметрова кругла платформа, накрита сферичною прозорою оболонкою, монтується на атмосферних висотах і починає дрейфувати над планетою. В середині оболонки розташоване земне містечко — обсерваторії, парки, сади, квітникові клумби, житлові приміщення. Купол, наповнений земним повітрям, у півтора раза легший від венеріанського легко утримує «острів» у вуглекислій атмосфері нашої сусідки. По краях платформи обладнані аеродромами, куди прибувають спускальні. апарати з орбітальних космічних кораблів, щоб потім вирушити на дослідження поверхні Венери. Венера… Загадкова зоря поетів і закоханих. Віками земляни захоплювалися її осяйним блиском. І ось побачили зблизька і ніби відкрили її заново. Відкривають…
ДЕСЯТА ЗАПОВІДЬ
ФАНТАСТИЧНЕ ОПОВІДАННЯ
