мантію, зустрів їх, не даючи собі ради, зопалу пішов на контакт, про що встиг повідомити вас. Вони ж, певне, не зрозуміли мене, сприйняли мій намір за напад і відповідно прореагували. Параліч був такий сильний, що в мене помутнів розум, і я впав у забуття, щось близьке до летаргійного сну. Отямився аж через три місяці. Мій апарат стояв на цій горі. Система життєзабезпечення «Спрута» лишилась недоторканою, і я поволі почав ставати на ноги. Тяжко, дуже тяжко було. Зв’язатися з вами я не мав можливості. Мій поклик не міг пробити великої товщі води і криги. Тоді прийшли на допомогу Вони. (По цих словах астробіолог красномовно подивився на командира.) Їм, як я зрозумів, вдалося послати вам сигнал… І ось ви тут.
— Стривай, а чому ти, ставши на ноги, сам не сплив на поверхню?
— Ні в мене, ні в них не було певності, що я сам добудуся до вас.
— Але ж могли Вони тебе супроводити хоча б до нашої плавучої бази на дні шахти.
— Не могли. У них є кордони, за які вони не виходять. Ви, певне, по дорозі сюди помітили цю межу…
— Так, ми пройшли, точніше Вони відкрили нам цей кордон. Але чому потім так дивно повелися з нами — розрядили наші силові установки?
— І правильно вчинили. Інакше б ви запливли бозна-куди і не натрапили б на цю гору. Позбавивши вас автономного руху, Вони вели ваші апарати прямо до мене…
— Треба ж таке! — не втримався головний енергетик Треба.
— І ще одне. Ми перебуваємо недалеко від розжареного ядра супутника. На борту наших апаратів ми почали задихатися від спеки, а в тебе тут комфорт, прохолода…
— Це вже їхня турбота.
— Ну й останнє — як нам вибратися звідси? У нас енергії катма, а твій «Спрут» не вивезе всіх.
— Поки ми тут розмовляли, Вони вже повернули вам енергію.
— Незбагненно! — не втримався від подиву астробіолог. — Як же ти спілкуєшся з ними?
— Подумки. Вони навіюють мені свої думки і читають мої. Як це виходить — сам не можу пояснити.
— Гаразд, — сказав Куриленко, — про решту поговоримо потім, а зараз, як каже наш головний енергетик, треба вибиратися звідси. Я піду першим, за мною — Попович і Карпенко на двомісному «Спруті», замикатиме підйом Треба.
— Треба ж таке!
На поверхні супутника гідронавтів зустрів астроном Яланський.
— Що я бачу? Три «Спрути»!.. Живий Карпенко? Живий, Карпо! Не може бути! Живий… — і астроном згріб планетолога в обійми.
— Досить, досить, — зупинив його Куриленко. — Планетологу потрібний спокій. Він ще нездужає. Завтра стартуємо на Землю.
Коли всі вляглися на спочинок, командир зайшов до кімнати, де відпочивав Карпенко.
— Лежи, лежи! Я на хвилинку. Скажи, хто вони такі. Звідки вони? Яка в них цивілізація?
— Важко щось певне сказати, командире. — : Карпенко підвівся, сів на ліжко, хвилину мовчав, потім продовжив далі: — Вони — це енергія, згустки енергії. Один з її проявів ви бачили і відчули на собі. Отакі вони. Своєрідні мінісонця, що мешкають у водному середовищі. Вони незримі, але сильно відчутні. Згадайте свій стан у водній мантії. Морок, що вас оточував, був живий, матеріалізований. Він дивився на вас, пронизував, вивчав, ба, навіть, обмацував вас. У своїй стихії вони всюдисущі і вічні. Для них не існує ні часу, ні простору. І в тому, що я ввійшов з ними в контакт, це не моя заслуга, а їхнє достоїнство, їхня якість і суть.
— Звідки ж вони пішли?
— Думаю, що вони — діти Юпітера. Він — їхнє сонце, яке народило, злеліяло і живить їх.
— Так, астроном Яланський розповідав, що, коли ми перебували в підкрижаних надрах Ганімеда, Око Юпітера аж кипіло від збурення. Думаю, що такі ж енергоістоти живуть і в середині сусідніх супутників Європи й Каллісто. Виходить, що в нашій Сонячній системі існує ще одна населена система зі своїм Сонцем.
— Виходить, що так.
— Гаразд, відпочивай. На добраніч тобі.
Куриленко вийшов, щільно причинив двері і пішов довгим коридором. У його голові нав’язливо бриніли слова: «Із сонця чорного, жахного ніч струмить». Ні, подумав командир, страшний не морок ночі, а сліпота дня.
САТУРН:
«Я був царем богів, владарював над часом. Тепер — лиш окільцьована планета»
Усе підвладне часові
Шосту планету Сонячної системи назвали ім’ям одного з доолімпійських божеств. Крон у греків, Сатурн у римлян, цей бог опікав хліборобів і правив усім світом. Як нам уже відомо, його скинув з царського трону власний син Зевс, так само, як і Крон згубив свого батька Урана. Така вже діалектика злочину і розплати.»
В основі легенди про Крона лежить міф, що відображає космогонічний поділ Землі (Геї) і Неба (Урана). Через подібність імені Крон до грецького слова «хронос», що означає час, батька майбутнього Олімпійця вважали ще і за бога часу. Всепоглинаючий час!
Дружиною Крона була Рея. Від їхнього шлюбу пішли діти — Гестія, Деметра, Гера, Аїд, Посейдон, Зевс і кентавр Хірон. З іменем Крона пов’язана легенда про Золотий вік людства. Це був період, коли люди вели райське життя, не знали ні горя, ні турбот, ні чвар. Земля сама плодоносила, даючи все необхідне людям. Після смерті люди перетворювалися на духів, спасителів людства.
Про Золотий вік на Землі поетично розповідає у своїх «Метаморфозах» римський поет Публій Овідій Назон:
