відрекомендувалася:
— Онеллі Оулт. Містер Роджерс чекає вас на березі річки. Ходімте, я проведу, — сказала й пішла попереду, зашелестівши закороткими штанями, подібними до тих, які носять десантники.
«Це донька Оулта чи хтось із рідні? — угадував Френк, прошкуючи вузенькою алеєю, викладеною плескатим піщаником і обсадженою з обох боків пірамідальними грушами. Погляд зупинився на вузьких плечах дівиці, що їх прикривала напнута пухирем куртка з яскравою рекламою модних човнів. Червоним і білим було написано через усю спину „Онеллі“, а внизу намальовано маленький червоний двигун для човна з копією того ж напису. — Значить, мене зустріла донька, що рекламує човни і двигуни, названі на її честь». Френк ще не встиг надивуватися із спадкоємниці Оулта, як стежка різко повернула ліворуч, і вони вийшли на берег неширокої ріки.
Курився легкий туман. У майже непорушній воді віддзеркалювався білий човен і високий, наче стовп, Оулт. Він стояв на самісінькому краєчку містка й дивився на стежку, якою спускалися до берега Онеллі й Джім Френк.
— Люблю пунктуальність, сер! — гукнув Оулт. — Вирішив запросити вас на рибалку, сер, бо ви завжди так заклопотані, що забуваєте старого Оулта.
— Вітаю вас, містер Роджерс, і дуже радий, що ви знайшли час показати мені цю чарівну річку, — заусміхався Френк. Потім обернувся до Онеллі, сказав так, щоб чув старий Оулт: — Ви дуже люб’язні, міс. Радий вам служити.
— Спасибі, Онеллі, - обізвався до доньки Роджерс. — Ви збиралися сьогодні в місто. Я не затримую. Розпорядіться на кухні й не забудьте нагадати про лини в сметані, - підказав Оулт.
— Онеллі, мабуть, ділова людина, — висловив припущення Джім, щоб підлестити Оулту, але помітив, як той скривився, і поквапно додав: — Хоча з першого погляду важко розпізнати людину.
— Онеллі — моя покута, — мовив Оулт і глянув мимо Френка в порожній човен з двома блакитними весельцями вздовж бортів. — Вона схожа на цього човника, Джім. І так її вертітиме течія, доки хтось не візьме весла в руки. А можливо, там і весел нема. Тоді і човнові, і весляреві — обом горе, — по-батьківськи засмутився Оулт і підвів на Френка маленькі очі. У них не було ні смутку, ні печалі, лише невимовний докір. Здавалося, Оулт звинувачував не лише себе, а й Френка, котрий не зміг вчасно ощасливити його доньку. — Як бачите, мій дорогий, у цім ділі не можуть зарадити навіть гроші. — Оулт перший твердо став на дно хисткого човна. — Сідайте, Джім. Сьогодні має бути непоганий кльов, — сказав Роджерс, взявши весла.
Джім примостився на кормі й задивився на старезний ліс, що високою стіною тягнувся вздовж протилежного берега. «Як тут зелено й тихо! Наче в часи першопоселенців, — замилувався краєвидами Джім. — Он з-за тих хащ, напевне, за нами стежать очі червоношкірих…»
— Про що ви думаєте, Френк? — запитав Оулт і розвернув човна за течією.
— Шкодую за минулим, сер, — відповів Френк, спостерігаючи як вправно порається Оулт з веслами.
— Вам хочеться стояти біля стовпа катувань червоношкірих і сподіватися на допомогу Довгого Карабіна? — з веселою ноткою дорікнув Оулт, і враз у його очах мигнули жовті вогники, шкіра на крутих вилицях напнулася, і Френку здалося, що Оулт скреготнув зубами, — Ви можете цього діждатися, Джім, — сухо застеріг Оулт. — По той бік планети тільки й думають про те, як би повернути Америку індійцям, тим диким навігласам, яких ще не доконав джин. Як вам подобається таке гасло: «Хто був ніким, той стане всім»? Ага, мовчите. Це набагато страшніше, Джім, ніж бачити перед собою озброєного індійця й відчувати за спиною ганебний стовп. Там можуть убити тільки мене, але добром моїм скористаються мої онуки. Рід мій далі вершитиме долю країни… Нам треба об’єднуватися, Джім, і не тремтіти над грішми, коли вирішується доля самого існування великого капіталу. Саме об’єднуватися, а не рятувати власну шкуру й тікати під землю, як містер Гленд, — повчав і дорікав Оулт, розмотуючи волосінь і пробуючи пучкою гостре жало гачка.
Френк мовчав: перечити Оулту — однаково, що сипати сіль на рану його жовчної душі, а Джім приїхав сюди ублагати Роджерса й підписати дозвіл на операцію «Тимчасовий в’язень». Френк не сумнівався, Оулт погодиться на такі крайнощі, щоб урятувати ті мільйони, які він уже витратив на Ранчо Доута.
— Беріть японську вудку, Джім, — запропонував Роджерс. — Сучасна, з стріляючою котушкою. Можливо, вам сподобається, бо я люблю звичайний бамбук.
— Японці у всьому кинулися до модернізації, як голий — до тепла, — зауважив Френк, знаючи наперед, що Роджерсу сподобається ця репліка.
— їм не завадило б повчитися покірності в англійців і не забувати, що вони теж плавають на островах, — натякнув Оулт.
Нам треба вирватися з полону електроніки й освоїти звичайне суперцунамі, здатне злизати японців з моря і з суші. Якщо вони знатимуть про цю зброю в наших арсеналах, тоді їм буде не до вигадок. Нехай краще вчаться фехтувати дворучним мечем і вдосконалюють своє карате. Стара Японія з її національним колоритом мені більше до вподоби. Америка повинна мати екзотичні острови, на яких би спочила її скалічена стресами душа.
— І не тільки в Японії, - підказав Оулт і підсік чималу рибину.
— Я підсоблю підсакою, — сказав Френк, але Оулт вперто й поволі підтягав рибину до човна.
— Люблю відчувати рукою, як вона б’ється, — пояснив Оулт і високо підняв вудку, аби рибина ковтнула густого повітря й осліпла від сонця. — Людині завжди приємно когось здолати. Особливо зараз, бо нема ні дуелей, ні примітивної зброї, коли відзначалися богатирі. Тепер навіть цілий народ не встигне злякатися, як уже розвіється попелом. Жахливі часи, Джім. Я не прихильник таких воєн, любий мій. Я за природні громи.
Френк бачив, що Оулт переживає хвилину блаженства. Драглиста шкіра на його шиї витягнулася, випинаючись біля підгорля напівпрозорими пасмочками; малі, воскові очиці незмигно дивилися на зігнуте вудлище; з розкритого рота виповз кінчик червоного й тонкого язика. «Шлунок у нього працює добре. І на нирки, мабуть, не скаржиться, бісів аскет, — позаздрив Джім. — Все одно Оулт старий і вмре швидше. Якщо, звісно, у мою машину ніхто не підкладе міну в шоколадній обгортці. Можливо, навіть з щасливого благословення цього ракетного короля, — з відразою подумав про Оулта й запитав себе: — Чому ж я тоді з ним катаюся в одному човні і ми обоє удаємо з себе мирних рибалок, хоча на думці в кожного принада не для риби, а для надто чесних і довірливих людей, наділених розумом і талантом. І чим я кращий від Оулта? Тим, що мої капітали не дозволяють убити цілу громаду, як це зробив Оулт з сектою „Діти Ноя“, з пастором Берклі і плем’ям червоношкірих? — У цю мить Джім згадав Пітера Гоулда й зауважив собі, стежачи, як Оулт бере рибину двома пальцями за піджабер’я, ніби душить кого за „адамове яблуко“: — Бідний Піт, він так був схожий на цю рибину. Він би все одно помер, бо залишався єдиним свідком, що повернувся із зони „білих кроликів“. І вирок Пітеру виніс цей запеклий рибалка, засмучений батько і людожер. Та Оулт цього навіть не помічає: гроші дають йому владу змушувати інших на гріхопадіння. Інших, і мене…»
— З вас нікудишній рибалка, Френк, — дорікнув Оулт.
— Ні, сер. З рибою я впораюся. Зараз поміняю наживу і кину ближче до куширів.
— Що ж вас засмутило?
— Моє становище, сер.
— Не розумію, що вас гнітить. У вас прекрасна посада, вас шанують більше, ніж дружину президента, маєте гроші, вас покохала чарівна Мері. Зрештою, ви завжди бажаний гість мого дому. Чого ж вам хотіти ще у ваш вік, Джім?
— Щоб якомога швидше окупилися ваші капітали, сер. Ми їх уже витратили так багато, що боїмося просити більше, але обставини змушують до цього, сер.
— Ви можете назвати строки, Джім? — різко запитав Оулт. — Я не цікавлюсь грішми: для Америки я не пошкодую навіть свого життя. Мене цікавлять строки, Джім. Я хотів би ще за життя володіти бодай Чорним морем. Мої внески дозволяють мені просити бодай одного моря, Джім.
— Наші люди працюють у двох напрямках, сер, — почав здалеку Джім Френк, помічаючи, як од нетерплячки дрижать зморшки на старечому підгорлі Оулта. — Для лабораторії Хілди Брайнт ми орендували частину підземелля Гленда. Хоча це й дорого, але там буде безпечніше проводити бойовий експеримент. Думаю, до осені наступного року ми зможемо запатентувати розробки Брайнт і передати їх для практичного використання.
— Останнім я займуся особисто, Джім, — застеріг Оулт. — Удари нашої зброї не повинні відрізнятися
