— Ви навіть це знаєте?
— Я знаю майже все про всіх великих учених. До того ж їх не так багато на планеті. Боюся, за це я колись потерплю.
— Не перебільшуйте страхів, Джім, і переходьте ближче до справ.
— Операція «Багата наречена» розпочалася. І досить успішно.
— Гадаю, Штати скоро поповняться досить талановитою американкою?
— З цим не варто квапитися: ми полюємо не за актрисою, а за фізиком, мій Президент. А містер Острожний належить більше до геніальних фанатів, ніж до тверезих геніїв.
— Тверезих геніїв не буває. Згадайте Хілду Брайнт. До речі, ви давно її провідували?
— Там зараз гостює Мері.
— Мері й Хілда останнім часом не миряться. Ви попросіть Мері, щоб вона не тиснула на Хілду. Не зайве знати, що Хілда має своїх опікунів. Чи потрібна якась допомога від мене?
— На випадок, якщо «Багата наречена» не дасть бажаного результату, ми змушені будемо вдатися до операції «Провокатор». Для цього потрібна яхта «Гілея» і вілла на острові Білих черепах. Бажано, щоб морська служба взяла під свій захист острів, яхту і акваторію моря бодай на десяток миль навколо острова.
— Гаразд. Там працюватиме наша експедиція аквалангістів, направимо два підводні човни середнього класу. Мене цікавить головне: чи передбачимо наслідки удару, якщо спровокуємо хвилю гравіталу в реальних умовах океану? І чи можливо зупинити хвилю в потрібний момент?
— Два експерименти, проведені Острожним з Тонако, пройшли успішно. Хвилю було нейтралізовано на відстані одного розгону підземних полігонів. Гадаю, однаковий принцип і для бойового експерименту з хвилею Малькольна.
— Нам важливо захопити лідерство й утримати якомога довше в цілковитій таємниці. Людству доведеться відмовитися від ядерної зброї. Це факт незаперечний. Скільки б ми не опиралися, але ні ви, ні я не захочемо, на зразок Гленда, ховатися під землю або горіти в променях ядерного сонця. Залишається лазерна космічна зброя. Але наша планета — надто мала мішень для зоряних воєн, мій любий. Сьогодні відкриття Острожного стає чи не єдиною перевагою в стратегії наземних воєн. І тому ефект гравіталу не повинен вийти за межі Штатів. Усі, хто до цього причетний, залишаються нашими надійними друзями. Ми не дозволимо їм думати про гроші й жити в тісноті малогабаритних квартир. — Президент голосно розсміявся. — Підкажіть Оулту, що японці страшенно ревниві, а Кукудзі перебуває під особистою охороною Президента Америки. Нехай подумає про це, перш ніж захоплюватися юною Тіійокою.
— Ви мене дивуєте, мій Президент.
— Чим саме, Джім?
— Своєю пам’яттю. У вас неперевершена пам’ять.
— Натякаєте на мій вік?
— Я молив би усіх святих, якби мені пощастило дожити до вашого віку й утримувати в ясному розумі не тільки свою суперечливу країну з калейдоскопом подій малих і великих, не тільки назви держав, їхніх президентів і королів, не тільки те, за що гризуться між собою держави на планеті, а навіть імена звичайних смертних та ще їхніх коханок і чоловіків тих коханок.
— Браво, Джім! Я давно не чув такого солодкого тосту!
— Даруйте, але на вас чимось невловимо схожа Мері Френк, мій Президент, — у щирому одкровенні признався Френк.
— Дуже добре, Джім: ви завжди будете пам’ятати, що за операцію по освоєнню ефекту гравіталу ви підзвітні лише мені особисто. І там, на острові, моїми устами з вами говоритиме Мері Френк. Ще не забудьте пригостити там печеною картоплею Острожних. Вони, напевне, люблять цей осінній делікатес уже холодної землі. Дуже холодної і вічної землі, - додав Президент і задумався, мерзлякувато поводячи плечима. Важко зітхнув і мовив, дивлячись на Джіма так, мов благав не вкорочувати йому віку: — Холодної і важкої землі, Френк.
XLVII
Джіму відчинив довготелесий негр і запросив його до просторого холу. Здалеку поблискував вогонь у каміні.
— Хто дома? — коротко запитав Джім.
— Містер Гленд на фермі, місіс Мері пішла з ним прощатися, містер Острожний і містер Тонако на полігоні покійного Макларена.
— З’єднайте мене з Мері Френк і приготуйте гарячої кави.
— Тут є автоматичний зв’язок, — пояснив негр і підвів Френка до відеотелефону. На екрані з’явилося обличчя Гленда. Він був чимось схвильований і тому не дуже ґречно привітався з гостем.
— Мері у вас? — запитав Френк.
— Так. Мені дуже приємно, що вона не погордувала і зайшла попрощатися.
— Мері чує нашу розмову?
— Я тут, Джім! — обізвалася Мері й виринула на екрані відеотелефону. — Нам треба дещо вияснити з містером Глендом.
— Я не проти, — кивнув Джім. — Я тим часом перевірю машини. Треба завантажити імпульсні установки Острожного. Ми сьогодні виїздимо в Атланту. На нас чекатиме яхта «Гілея».
— А-а, блакитна яхта містера Роджерса, — зраділа Мері, ніби не знала, що саме на цій яхті вони вирушать на острів Білих черепах. — За годину буду. Разом поснідаємо. Сьогодні містер Гленд пригостить нас білими грибами в сметані.
— Ви поснідаєте без мене, джентльмени, — холодно зауважив Гленд і вимкнув апарат відеозв’язку. Потім запитав: — Мері, ви любите Джіма?
— Кожен по-своєму розуміє це почуття, містер Гленд. Я знаю, ви, як і містер Острожний, закохані в розум Хілди Брайнт. В розум звироднілої істоти, яку не прийме жодна цивілізація, коли дізнається, що всі ці фотографії — правда про експеримент нейрофізика з атомного віку.
— Ви вже казали мені про це, але хто повірить, що ці фотографії не з божевільні?
— А ви пригляньтеся уважніше, містер Гленд, — Мері вибрала групову фотографію, де в центрі стояв панічно переляканий Гленд з перекошеним обличчям. Здавалося, він побачив не тільки власну смерть, а загибель планети. — Невже ви й тут не впізнаєте себе?
— Це, здається, справді я… — аж розгубився Гленд і тремтячою рукою потягнувся до фотографії. — Де ви її добули?
— З архіву Хілди Брайнт. Фото зроблені тут, у вашому підземеллі, містер Гленд. Вас ошукали, а ви не хочете збагнути, що поряд з вами готується зброя значно страшніша за атомну бомбу. Радіоімпульси Хілди Брайнт перетворять нас на кретинів з єдиним правом служити реальному дияволові роду людського — самій Хілді Брайнт, — з жорстоким спокоєм розповідала Мері Френк, не зводячи очей з спантеличеного Гленда.
— Але ж… Як це могло статися, що я не пам’ятаю себе таким? Може, це підробка, місіс? — доскіпувався Гленд. — Щоб так кричати, треба справді дуже злякатися…
— Це було як сон, містер Гленд. І цей сон міг вам приснитися, бо ви хворієте на манію атомної війни. Ви не пригадуєте подібних снів? Можливо, ви бачили цих людей вві сні?
— Боже… — пополотнілими устами прошепотів Гленд. — Невже Хілда не зважила навіть на мою старість? А якби моє серце не витримало?
— Вас би похоронили й повідомили в пресі діагноз хвороби, що призвела до раптової смерті. Ваша смерть нікого б не здивувала.
— Жорстоко… Жорстоко й страшно… Чому так сталося, Мері? Для чого обманювали мене, звичайнісінького фермера, який, кажуть, з’їхав з глузду? Я сховався від вас усіх, бо ви, а не я, вигадали атомну смерть. І якщо я справді несповна розуму, то тільки через вас.
— У вас було все гаразд, містер Гленд, поки тут не почали вештатися Х’ю Вундстон і Хілда
