Здавалося, яхта справді прикувала увагу.
Мері краєм ока стежила за Павлом і запитувала себе: «Про що він зараз думає? Невже здогадується про наші заміри? Якщо тільки Кукудзі не злякається і не відкриється Острожному, росіяни ніколи не вивезуть звідси таємниці гравіталу». Несподівано спитала:
— Ви не читали інтерв’ю з містером Урбаном?
— Останнє?
— Так. Містер Урбан обмовився, що любить допомагати дружині, миючи на кухні брудний посуд і перучи білизну. Це бравада чи правда, Павел?
— Кожен чоловік на землі повинен уміти поратися. Кожен, якщо він не каліка, — відповів Павло й показав на яхту: — Подивіться, як там поєдналися робота і талант! І сталося це тільки тому, що хтось узяв потрібний інструмент і витесав дерево.
— Ви остаточно втратите себе, Павел, — поспівчувала Мері й з докором подивилася на Острожного. — Розум не може працювати так, як повинен, коли доводиться надимати жили й вергати тими ж таки пальцями всяку ношу. Треба вибирати професію вченого або докера. Бути одночасно професором і посудомийницею не випадає. Ви не тільки втрачаєте себе, Павел, ви не хочете збагнути власної трагедії фанатика з розумом генія. Ходімте снідати, сер… — Мері поволі ступила на білі дошки причалу.
— Якби подібне сказали містер Кукудзі або місіс Тійока, я вважав би це рефлексом самозбереження, — почула Мері голос Острожного, але не озирнулася й далі йшла вузьким містком наче сновида. — Я мушу тільки подякувати за вашу відвертість і винахідливість. Якби Катя спокусилася на мільйони, то цієї розмови не було б, місіс. Чи не так?
— Я не сприймаю вас як ученого, Павел. Ви більше схожі на Агасфера з червоним прапором над головою. Геніальною і такою ж безтямною головою, сер.
— Доля не вибрала мене на роль цього великого пророка волі, - сказав Павло. — Але я виріс під червоними прапорами, місіс, і тому вірю, що свободу, як і талант, не можна купити. Ми з дружиною покидаємо ваш острів: мені час повертатися в лабораторію на Ранчо Доута.
— От ми й порозумілися, — хмикнула Мері. — Але сьогодні ви ще побудете з нами, і ми зустрінемося на яхті? Шкода, якщо не побачите ритуальних танців великого племені з сусіднього острова.
— Сьогодні ми ще ваші гості, місіс…
— Ви квапитесь на Ранчо не тільки тому, що рветеся до роботи, Павел. Ви боїтеся за свою Кет…
— Я завжди боюся за свою дружину. А хіба вас не хвилює доля Джіма Френка? Ви завжди спокійні за нього?
— Я маю на увазі інше, Павел, і ви це добре розумієте. — Мері показала рукою на галявину між трьома пальмами, де Катя з Тійокою грали в бадмінтон. — Гляньте, скільки грації у вашої дружини! А ви хочете змусити Кет мити посуд…
— Вас тільки це непокоїть? Мені здавалося, ви хочете використати Кет як принаду. Але я не хижої вдачі, місіс, а Кет завжди сама вирішувала свої справи. Тож зупинимося на останньому варіанті дружнього взаємоіснування на дистанції простягнутої руки.
— Я хотіла вам добра, Павел, і вважаю, до цієї розмови ще не пізно повернутися, — сухо відповіла Мері.
— Ми завтра їдемо, міс, — повторив Павло. — Гадаю, Баррет візьме нас з собою, щоб не гнати на острів ще один гелікоптер?
— Про це ми дізнаємося завтра. Але ще треба прожити один день…
— День неодмінно мине, — не вловивши тривоги в голосі Мері, сказав Павло. — День — не вічність, з якої вже нема вороття. День завжди минає дуже швидко. Особливо останній день перед розлукою.
LI
Баррет запросив Кукудзі до більярдної на короткий, як він висловився, поєдинок.
— Це чи не єдиний вид дуелі, де кулі летять у лузу, а не в голову суперника, — скаламбурив Баррет і запропонував Кукудзі розбивати «піраміду».
Кукудзі швидко підійшов до протилежного борту, поставив кулю на зелене сукно й коротким ударом ніби здетонував «піраміду», — дві крайні кулі опинилися в лузах.
— Як називається ваш удар? — забуваючи про мету зустрічі з Кукудзі, поцікавився Марк. — Чесно кажучи, я не бачив чогось подібного.
— Просто початок ланцюгової реакції, сер, — галантно вклонився Кукудзі. — Треба добре знати закон пружності й елементарну геометрію. — Кукудзі повторив удар, і дві наступні кулі, наче їх притягнуло магнітом, вкотилися у кутову й бічну лузи. — На решту партії я затрачу ще три удари, сер. Якщо ви, звісно, не заперечуєте… — Кукудзі ввігнав ще одну кулю в той кут, де стояв Баррет.
— Слухайте, якщо це не випадок, а закономірність, то якого біса ви займаєтеся наукою? — запитав здивований Баррет. — Ви можете стати королем більярду й нажити свої мільйони, не виходячи за поріг казино. — Баррет, мов ошелешений, водив очима за Кукудзі й не міг збагнути, як той цілиться, бо знову дві кулі тихо вкотилися в лузу. — Слухайте, містер Тонако! Ставлю тисячу доларів, якщо наступним ударом вк заб’єте он ту кулю в бічну лузу.
— Я не беру грошей, сер, — відповів Кукудзі й обійшов довкола столу, придивляючись до кулі, яку заявив Баррет. — Б’ю у середню лузу до себе, — оголосив Кукудзі й легко вдарив по кулі гумовим п’ятачком важкого кия.
— Це божевілля, сер! — Баррет потряс у повітрі своїм києм із золотим обідком на чорному дереві. — Я запрошую вас на віллу Президента на сеанс гри з громобоями казино. Якщо ви із ста партій виграєте половину, Президент подарує вам золотого кия і оголосить вас чемпіоном світу серед професіоналів більярдної гри.
— Я приїду на зустріч не заради кия, а якщо мені заплатять сто тисяч доларів. І тільки тоді, коли я виграю всі сто партій і закінчу кожну менше ніж за вісім ударів.
— Ви неперевершені, містер Тонако! І я додам мільйон доларів, якщо ви сьогодні виграєте ще одну партію не тут, а в океані, де вашим суперником буде містер Острожний, — без передмови назвав ціну Баррет, як робив це завжди, виконуючи волю Президента.
— То буде інша гра, сер, — з холодним блиском в очах сказав Кукудзі. — Про ту гру була попередня домовленість з Мері Френк. — Тонако витримав паузу й нагадав: — Гра відбудеться лише тоді, коли я зараз передам своїй дружині іменний чек на зазначену суму. Бо вона може закінчитися не так мирно, як за більярдним столом…
— Страховий поліс у місіс Тійоки. І на значно більшу суму, сер.
— Я вірю вам, — без тіні хвилювання сказав Кукудзі й ніжно провів пальцем по лискучій поверхні кия.
— Візьміть його собі, - сказав Баррет. — То дуже замашний кий. Я певен, з ним вам пощастить.
— Ні-ні, - Кукудзі встромив кий у кругле гніздечко. — Я думаю, кий журитиметься за своїм місцем. Я вірю в прикмети, сер, і візьму його після того, як увечері повернемося на острів.
— Як знаєте, — стенув плечима Баррет. — Ваш кий — перший зліва. Там він і стоятиме. Я скажу, щоб сьогодні сюди нікого не пускали: тут витає дух вашої удачі, сер.
— Будемо вірити, — Кукудзі рушив до дверей, вважаючи, що офіційна розмова відбулася, і тепер Баррет знає, що Тонако не відмовиться від задуму Мері Френк. — Я хочу вірити в удачу, сер, — тихо мовив Кукудзі вже з порога більярдної.
«Боже, який талант гине в людині! — вийняв з гнізда кий, яким щойно грав Кукудзі, і поставив туди свій. — Такий талант та в мої руки: я виграв би не тільки гроші, а й крісло господаря Білого дому. — Баррет пропустив кий крізь стулену руркою долоню. — Мабуть, талант і душу дають різні боги. Боги, які ніколи не миряться, і тому людина все життя не знає спокою, як і не завжди вгадує свій талант».
