Джош, відбігши подалі, так і зробив.
2
Іцека Габершляга, корчмаря з корчмарів, недаремно прозваного Рудим Базлаєм, зовсім не надихала доля побратима по ремеслу Йошки Мозеля. Через якусь погану кішку, якій спало на думку вчепитися в пику… Проше пана, у личко князеві Лентовському, позбутися надійного шматка хліба на старості літ?! Нехай мої вороги цього не дочекаються!
Знаючи Габершляга, можна було повірити: не дочекаються.
Перше, що зробив Рудий Базлай, - це винищив у своїй корчмі всіляку небезпечну живність - аж до рудих, як він сам, і таких же нахабних тарганів. Останнє, як з’ясувалося, було найтяжче, майже неможливе, але Іцко це зробив - не питайте, як! Він і сам не дуже добре тямив, зробив - то й зробив.
Потім Габершляг скликав усе своє численне сімейство та півдня розтлумачував їм, як слід поводитися в тисяча ста тридцяти восьми крайніх випадках, які могла уявити розумна голова Рудого Базлая.
Сімейство кивало й робило висновки.
А ті висновки знадобилися дуже скоро. Адже якщо до тебе в корчму серед глухої ночі гамірно ввалюється з десятеро озброєних панів, під саму зав’язку сповнених шляхетського гонору, а ти щойно на власні очі бачив, як котрийсь із них тяг за конем зв’язаного чоловіка, зовсім не схожого на втеклого холопа, - ну де ви бачили холопа в камзолі та рейтузах?! Коротше, сваритися з такими гістьми буде хто завгодно, але тільки не Рудий Базлай.
Це вам не скаженими кішками пики полоскати…
Пива? - скільки завгодно: темного, світлого, зі сметаною, з корицею і кмином; горілочки? - панської на апельсинових шкурках, зусманівки з відваром лаврового листа, травнички запашної, м’ятної остудити душу; а вже про закуску не звольте турбуватися!
Усього та якнайбільше!
Непомітно кивнувши молодшій дочці, тямковитій розумниці, Габершляг невдовзі спостерігав, як неподалік від кинутого в куток бранця сама по собі постала миска тушкованої капусти упереміш із рубаною індичатиною. А оскільки руки в нещасного були зв’язані за спиною, то Габершлягова дочка, пробігаючи мимо, кожного разу непомітно клала бранцю в рот повну ложку, не забувала при цьому й про кухоль з вином.
Корчмарева запобігливість не знала меж: але, крий Боже, як помітить вельможне панство… Хоча й тоді можна послатися на бажане Богові милосердя та співчуття, ну а якщо минеться - всяке може статися, - завтра цей бранець заїде до корчми з півсотнею пахолків позаду та з вельможним панством на ланцюгах, відразу й пригадає гостинність Рудого Базлая…
Ох недаремно стирчить при вході до корчми довга тичина з віхтем соломи на кінці - давній знак притулку та веселощів для зморених і спраглих!
Ласкаво просимо, гості люб’язні!
Опівночі більша половина приїжджих голосно хропла на лавах, із головою вкрившись дорожніми кобеняками [13] ; кинутий щедрою рукою гаман зігрів серце корчмаря Іцека і негайно опинився в надійному місці; бранець, як і раніше, валявся в кутку на дощаній підлозі, і кожного разу, зустрівшись з ним поглядом, Рудий Базлай бурмотав молитву - ох і вдача в пана, хоч би не наврочити! - і про всяк випадок винувато розводив руками.
А за столом, що скидався на бойовище після битви (яке, як відомо, належить мародерам), у розпалі гра в кості. Найміцніший із вельможного панства, літній вусань, за поясом у якого грізно стирчало дубове руків’я пістоля, весь час програвав двом своїм приятелям, які вже клювали носами й ледве відрізняли двійку від шістки.
Видно, підтверджувалося правило: щастить п’яним, дітям та дурням.
- Подвоюю ставки! - вигукував вусань і гупав кулачищем об стіл. - Згода?
Приятелі кивали - й запальний гравець ліз за пазуху, видзенькуючи захованими монетами.
Габершляг уже зовсім налаштувався сказати дружині та дочкам, щоб прибирали в залі (зала - голосно сказано, але Рудому Базлаю був до душі високий стиль після вдалого дня), та тут трапилося несподіване.
- Чого бажає ваша милість? - машинально запитав Габершляг того, хто зайшов до корчми, і тільки потім змикитив: новий гість - собака.
Просто собаки ніколи не заходять так шляхетно та спокійно, байдуже оглядаючись на всі боки, немов збираючись запросити вина з гарячими ковбасками; і вже аж ніяк не мала б на морді приблудного псюри красуватися справжня зневага до закляклого корчмаря.
Не встиг Рудий Базлай отямитися й потягтися по замашний шворінь, як нахабний пес велично прошествував до столу й заплигнув на лаву поруч із вусанем.
- Шість, шість і…
Собача лапа з нечуваною спритністю мазнула по стільниці, зачепивши пазуром найближчий келих.
- …і шість! - переможно закінчив вусань, скосивши око на пса.
У ту ж мить ошелешений Іцко Габершляг побачив, як пес підняв сторч єдине вухо й весело підморгнув до вусаня: мовляв, ми з тобою знаємо, що показували кості до того!
«Хрін тобі, а не вісімнадцять!» - було написано на кошлатій морді.
І Габершляг зрозумів, що коли він зараз спробує вигнати собаку з корчми, то йому доведеться мати справа з вусанем.
Гра тривала. Монети мало-помалу перекочовували назад за пазуху до колишнього власника, вусань після кожного вдалого кидка цілував одноухого пса в мокрий ніс і обіцяв тому золотий ланцюг і яхонтову буду, а Рудий Базлай махнув на пса рукою й повернувся до своїх обов’язків.
Тому Іцек не бачив, як пес зістрибнув із лави, й на мить дотикнувся мордою до вусаневих чобіт. І коли одновухий перевальцем рушив до теплої грубки, де зовсім неподалік лежав зв’язаний чоловік у камзолі, то в собачих зубах був короткий ніж, який ще мить тому стирчав за халявою вусаня.
Та й ніс украденого ножика той пес хитро: повернув голову набік та заховав у густу шерсть, аби лезо не зблискувало…
Потершись коло теплої груби, одновухий повернувся до гравців, але вже без ножа.
Щоправда, по дорозі він заклопотано озирався та нюхав повітря, а потім навіщось затримався біля одного з тих, хто спав, смикнув зубами за настовбурчену полу кобеняка і виразно покосився на зв’язаного чоловіка.
Але той, схоже, спав і аж ніяк не цікавився собачими поглядами.
Гра за столом тим часом припинилася, вусаневі приятелі програлися дощенту, поклали голови на руки й долучили своє хропіння до загального; один тільки вусань, збуджений дзвінким приварком, допивав пиво та присягався всіма святими, що не дасть такому чудовому собаці здохнути під тином.
Погляд його ковзнув по сплячому бранцеві й трохи порозумнішав.
- Обшукати, чи що? - пробубонів вусань сам до себе й надсилу підвівся.
Погойдуючись, він добрів до кутка, схилився над чоловіком у камзолі, із усього видно, збирався перевірити пута, уже навіть потягся, доторкнувся до плеча…
І раптом випростався, заходився щосили терти очі, наче йому під повіки потрапили смітинки. Потім він здивовано подивився на бранця - той навіть не поворухнувся. Вусань ніби намагався зрозуміти, навіщо вставав із-за столу, навіщо волікся сюди?! І гепнувся на підлогу за два кроки, привалившися спиною до теплої грубки.
Через мить вусань уже дрімав, поклавши долоню на руків’я зарядженого пістоля.
…Сни бувають усілякі, але здебільшого вони поділяються на приємні та неприємні.
Вусаневі снився неприємний: у нього намагалися вкрасти виграні гроші та ще щось… що саме, вусань точно знав: не вкрасти цього ніяк неможливо. Він посовався, поцмокав товстими губами, намагаючись вилаятися, опісля махнув раз і вдруге неслухняною рукою…
Нічого не допомагало.
