найменше було на Актинурії і він найбільшу мав ціну.
Страшенну біду терпіли підданці лихого владаря. Декотрі палатиніди намагалися порозумітись між собою на мигах, щоб підняти бунт проти Архіторія, але нічого з цього не виходило, бо завжди траплявся хтось менш кмітливий і підходив до інших запитати, про що йдеться, і через його нетямучість змова відразу ж злітала в повітря.
А був на Актинурії молодий винахідник на ім’я Пірон.
Він навчився сотати з платини такий тонкий дріт, що з нього можна було робити сіті, в які ловилися хмари.
Винайшов Пірон телеграф з дроту, а потім такий тонкий висотав дріт, що його вже й не було, і так оце з’явився телеграф без дроту. Зродилася тоді в мешканців Актинурії надія, і стали вони думати, що тепер уже пощастить їм укласти змову. Проте хитрий Архіторій підслухував усі балачки, тримаючи в кожній із шестисот рук по платиновому провіднику, — отож і знав, що говорять його підданці, і тільки-но доходило до нього слово «бунт» або «заколот», він одразу висилав туди кулясті громи, які перетворювали змовників на вогненну баюру.
Та Пірон поклав собі одурити лихого владаря.
Звертаючись до друзів, замість «бунт» він казав «чобіт», замість «змовлятися» — «відливати», і в такий спосіб готував повстання. Архіторій дивувався, чого це його підданці нараз так зацікавилися шевством, бо не знав, що коли вони кажуть «узяти на копил», то розуміють під цим «вбити на палю огнисту», а «затісні чоботи» означають його тиранію. Але й ті, до кого звертався Пірон, не завжди його добре розуміли, — а він же ніяк інакше не міг виявити їм своїх планів, як лише у шевській мові. Пояснював він їм і так, і сяк, а оскільки знаходились нетями, через необережність раз зателеграфував: «з плутонію ремені дерти», ніби на підметки. Але тут король жахнувся, бо ж плутоній найближчий родич урану, а уран — торію, а він же сам був на ім’я — Архіторій. Отож негайно вислав він панцерну варту, яка взяла Пірона й кинула на свинцевий паркет перед лицем короля. Пірон ні в чому не признався, однак король усе одно ув’язнив його у палладійовій вежі.
Палатиніди й зовсім спроневірилися. Та от надійшов час, і повернувся до їхніх країв космогонік, творець трьох планет.
Придивився він здалеку до порядків, що панували на Актинурії, і мовив собі: «Е-е, так не годиться!» Потому напряв найтоншого й найтвердішого проміння, зробив з нього наче кокон, поклав туди своє тіло, щоб чекало на його повернення, а сам прибрав подоби вбогого служника й зійшов на планету.
Коли запали сутінки і тільки далекі гори крайобрію освітлювали платинову долину холодним сяйвом, космогонік спробував наблизитися до підданців короля Архіторія. Але ті, боячись уранового вибуху, втікали від нього, мов несамовиті, і він марно ганяв за ними, бо не розумів, через що це вони втікають. Кружляв він отак дзвінкою ходою по міжгір’ях, подібних до рицарських щитів, аж поки дістався до підніжжя вежі, в якій Архіторій тримав закутого Пірона.
Побачив космогоніка Пірон з-за ґрат, і видався йому космогонік, хоч і в подобі звичайного робота, а все ж відмінним від усіх палатинідів: не світився він у темряві анітрішки, а навпаки — темний був, як труп. А це було тому, що в його обладунку не містилося й крихти урану. Хотів Пірон гукнути до нього, але уста мав загвинчені, отож тільки іскри викресав, б’ючись головою об мури своєї в’язниці.
Космогонік, завваживши цей блиск, підійшов до самої вежі й заглянув у заґратоване віконце. Пірон не міг говорити, але міг бряжчати кайданами, — таким оце чином віц і вибряжчав усю правду космогонікові.
— Терпи й чекай, — відповів Піронові космогонік, — і дочекаєшся.
Космогойік вирушив до найдикішої на Актинурії гори і три дні шук&в там кристалів кадмію, а коли їх знайшов, розплющив на бляху, б’ючи палладійовими брилами. Тоді викроїв з кадмійової бляхи навушники і порозкладав перед входом до кожної садиби. А палатиніди, що знаходили ці навушники, зразу накладали їх собі на вуха, бо саме стояла зима.
Вночі з’явився серед них космогонік і розжареним прутиком став махати так швидко, що з цього складалися вогнисті лінії. У такий спосіб він писав до них у темряві: «Тепер можете безпечно сходитись, кадмій вас оборонить від уранової згуби». Проте палатиніди побоювались, чи він не королівський шпиг, і не повірили його порадам. Розгнівався космогонік, що йому не ймуть віри, пішов у гори й назбирав там уранової руди, витопив з неї сріблястого металу, а з нього накарбував блискучих дукатів, і на одному боці цих дукатів був профіль Архіторія, а на другому — малюнок його шестисот рук.
Нав’ючений урановими дукатами, повернувся космогонік у долину і показав’палатинідам таке диво: складав дукати здаля від себе, один на одного, так що вийшов з них дзенькітливий стос, а коли доклав ще одного дуката над міру — повітря задрижало, з дукатів вибухнула яснота, і перетворилися вони на кулю білого пломеню, а коли вітер усе розвіяв — залишився тільки кратер, витоплений у скелі.
Тоді космогонік стаа удруге накладати дукатів з мішка, але вже інакше, бо кожен дукат прикривав згори кадмієвою платівкою. І хоч склав отаким чином стос ушестеро вищий за попередній, нічого не сталося. Повірили тоді палатиніди космогонікові і, згромадившись, вельми радо зараз же уклали змову проти Архіторія. Хотіли вони скинути короля, та не могли придумати, як це робити, бо палац його був обнесений променистим муром, а на розвідному мосту стояла катова машина, і хто не знав паролю, того розтинала на шматки.
А якраз тоді надходила пора сплачувати нову данину, що її встановив пожадливий Архіторій. Отож роздав космогонік королівским підданцям уранові дукати й порадив ними сплачувати данину. Так вони і вчинили. Тішився король, що безмір багато блискучих дукатів іде до його скарбниці, бо не здогадувався, що вони уранові, а не свинцеві. А вночі космогонік розтопив в’язничні грати й звільнив Пірона, і коли вони мовчки йшли долиною, осяяною радіоактивними горами, а кільце місяців наче спустилося нижче і великою дугою оперезало обрій, ураз стався страшенно яскравий вибух: то стос уранових дукатів у королівській скарбниці зробився надмірно великий і почалася в ньому ланцюгова реакція. Небосяжний вибух розтрощив палац і металеве м’ясиво Архіторія, і така була сила вибуху, що шістсот відірваних тиранових рук полетіло аж у міжзоряний простір. На Актинурії запанувала радість, Пірон став її справедливим владарем, а космогонік, повернувшись до темряви, видобув з променистого кокону своє тіло і подався далі запалювати зірки. Шістсот же платинових рук Архіторія і досі кружляє довкола планети, як перстень, подібний до сатурнового, і світять вони розкішним блиском, стокрот дужчим від світла радіоактивних гір, і мовлять зраділі палатиніди: — Дивіться, як добре світить нам торій!
А оскільки дехто його й по сей день катом називає, вислів цей став приповідкою і по довгій мандрівці поміж галактичних островів дійшов навіть до нас. Через це й кажемо, бува: «Кат йому світить».
ЯК ЕРГ САМОЗБУДНИК БЛІДАВЦЯ ПЕРЕМІГ
У могутнього короля Болюдара було захоплення, якому він віддавав кращі години свого життя, часто- густо забуваючи заради нього про важливі державні справи. Мав він колекцію годинників, серед яких були годинники, що танцювали, годинники-зорі й годинники-хмари. Колекціонував він також опудала потвор чіз різних куточків Усесвіту, а в окремій залі, під скляним ковпаком, тримав рідкісний екземпляр, названий Гомос Антропос, дивовижну бліду, двоногу істоту, в якої були навіть очниці, щоправда, порожні, й король наказав уставити в них два гарних рубіни, щоб Гомос дивився червоним поглядом. Коли Болюдар був у гарному настрої, він запрошував до зали найближчих йому гостей і показував їм страховисько. Одного разу король приймав у себе старого електрознавця, такого підтоптаного, що від старості йому розум у кристалах трохи мішався; одначе був той електрознавець, на ім’я Галазон, справжньою скарбницею всієї галактичної мудрості. Подейкували, що він знає спосіб нанизування фотонів на нитки, з чого виходили осяйні нашийники- Крім того, він нібито знав, яким чином можна спіймати живого Антропоса. Знаючи його
