Станіслав Лем
КІБЕРІАДА
Казки роботів
ТРОЄ ЕЛЕКТРИЦАРІВ
Жив колись один великий конструктор-винахідник, який невтомно винаходив незвичайні прилади й виготовляв дивовижні апарати. Змайстрував він був собі машинку-пушинку, яка гарно співала, і назвав її пташкою. Печаткою у вигляді сміливого серця був позначений кожен атом, який виходив з-під його рук, і дивувались потім учені, знаходячи в атомних спектрах миготливі сердечка. Змайстрував він багато корисних машин, великих і малих, і якось спала йому на думку химерна ідея поєднати воєдино смерть із життям і в такий спосіб досягти неможливого. Поклав він собі створити розумні істоти з води, але не тим жахливим робом, про який ви зараз подумали. Ні, думка про тіла м’які й мокрі була йому чужою, викликала в нього відразу, як і в кожного з нас. Вирішив він створити з води істоти по-справжньому гарні й мудрі, а саме кристалічні. Вибрав він тоді планету, від усіх сонць віддалену, з її замерзлого океану вирубав крижані брили, а з них, як з гірського кришталю, витесав кріонідів. Звалися вони так, бо могли існувати лише при страшному морозі й у безсонячній порожнечі. Збудували невдовзі кріоніди міста й палаци крижані, а що будь-яке тепло загрожувало їм згубою, освітлювали вони свої житла полярними сяйвами, які ловили й тримали у величезних прозорих посудинах. Хто був багатший, той мав більше полярних сяйв, цитринових і сріблястих, і жили кріоніди щасливо, а що любили не тільки світло, а й коштовні камінці, то славились вони своїми дорогоцінностями. Вони витесували їх із затверділих газів і шліфували. Тішили їх ці коштовності вічної ночі, в якій, немов ув’язнені духи, палали полярні сяйва, схожі на зачаровані туманності в кришталевих брилах. Чи мало космічних загарбників мріяло заволодіти тими багатствами, бо ж уся Кріонія була видна ген-ген звіддалік, виблискуючи, неначе діамант, який повільно обертається на чорному оксамиті. Різні шукачі пригод прибували на Кріонію спробувати воєнного щастя. Залетів на неї і електрицар Латунний, який, коли ступав, то наче дзвін дзвонив, та тільки-но він поставив на лід ногу, як від жару крига під ним розтанула, і ринув електрицар у безодню Льодового океану, і води зімкнулись над ним, і там, на дні кріонських морів, спочив він до кінця віку.
Не налякала доля Латунного інших сміливців. Слідом за ним прилетів на планету електрицар Залізний, рідким гелієм так упившись, що в його сталевих нутрощах аж булькало, а паморозь, що вкрила його панцир, зробила його схожим на сніговика. Але, опускаючись до поверхні планети, електрицар розжарився від тертя об атмосферу, рідкий гелій із свистом випарувався з нього, а він сам, розпечений до червоного, впав на крижані гори, які тут-таки розсипалися.
Виліз електрицар звідти, немов киплячий гейзер, вивергаючи клуби пари, та, хоч би до чого він торкався, все миттю перетворювалось на білу хмару, з якої випадав сніг. Сів тоді Залізний і став чекати, поки вистигне, і ось, коли сніжинки перестали танути на його панцирних наплічниках, вирішив електрицар устати й кинутись у бій, проте мастило в суглобах так загусло, що він і випростатись не міг. І досі сидить він там, а сніг, падаючи, перетворив його на білу гору, з якої тільки стирчить вістря шолома. Називають ту гору Залізною, і в очницях її виблискує замерзлий погляд.
Почув про долю своїх попередників третій електрицар, Кварцовий, котрий удень мав вигляд не інакше як скляної лінзи, а вночі скидався на віддзеркалення зірок. Не побоювався він, що мастило в суглобах загусне, бо не змащувався; не лякався, що лід під ногами в нього розплавиться, бо міг лишатися холодним, якщо цього бажав. Одного він повинен був уникати — напружених роздумів: розжарювався від цього кварцовий мозок, і це могло занапастити електрицаря. От і вирішив він убезпечити себе й добитися перемоги над кріонідами бездумністю. Прилетів він на планету й так охолов за тривалий свій політ крізь вічну галактичну ніч, що й залізні метеорити, які вдарялись об його груди, розбивалися, видзвонюючи, на дрібні скалки, мов скло.
Опустився Кварцовий на білі сніги Кріонії під її чорним небом, схожим на горнятко, повне зірок, і був він, мов чисте дзеркало. Замислився був Кварцовий, що ж йому далі робити, але сніг під ним миттю почорнів і почав обертатись на пару.
— Ого! — сказав собі Кварцовий. — Кепсько! А втім, дарма, аби тільки не думати, і наша візьме!
І вирішив він, хоч би що сталося, цю фразу повторювати: адже вона не вимагала ніякого розумового напруження й тому зовсім його не розігрівала. І рушив Кварцовий сніговою пустелею бездумно й навмання, намагаючись тільки холод свій зберегти. Йшов він так, поки не наблизився до крижаних мурів столиці кріонів Фригіди. Розігнався він і спробував мур головою пробити, вдарив так, що іскри посипались, проте нічого не добився.
— Спробуємо інакше! — мовив собі й задумався над тим, скільки ж це буде два по два.
І тільки-но електрицар задумався над цим, як голова в нього розігрілась, і кинувся він удруге таранити іскрометні стіни, проте лише маленьку ямку зробив.
— Зламаю! — проказав він. — Спробуємо щось складніше. Скільки ж це буде тричі по п’ять?
Цього разу голову його оповила хмара, що аж зашкварчала, бо сніг від таких бурхливих думок вмить закипав. Знову відступив назад Кварцовий, знову розігнався, вдарив і наскрізь пробив мур, а за ним ще два палаци й три менших будиночки графів Морозяних, попав на величезні сходи, схопився за поруччя із сталактитів, але східці були слизькі, як ковзанка. Швидко скочив електрицар, бо все навколо нього вже тануло й він міг першої-ліпшої хвилини провалитися крізь місто вглиб, у крижану безодню, де замерз би навіки.
— Дарма! Аби тільки не думати! Наша візьме! — підбадьорив він себе й справді тут-таки охолов.
Виліз він із крижаного тунелю, який сам же й пробурив, і опинився на великій площі, з усіх боків освітленій полярними сяйвами, які мерехтіли смарагдом і сріблом у кришталевих колонах.
І вийшов йому назустріч величезний зоресяйний рицар — вождь кріонідів Боревій. Всю свою силу зібрав електрицар і кинувся в атаку. Зійшлися вони, і такий гуркіт стояв, ніби зіткнулися посеред Льодовитого океану два айсберги.
