слабість, король зразу наказав відчинити пивниці, електрознавець від почастунку не відмовивсь і, добряче хильнувши з лейденської банки і відчувши, як приємні струмені розійшлися в нього по всьому тілу, розкрив королеві страшну таємницю: пообіцяв добути для нього Антропоса, який буй вождем одного міжзоряного племені.
Щоправда, ціну зажадав високу: стільки діамантів завбільшки з кулак, скільки Антропос заважить — проте король навіть оком не змигнув.
Затим Галазон рушив у дорогу, а король поквапився похвалитись перед тронною радою очікуваним набутком, чого, зрештою, приховати він і так не міг, бо наказав уже в замковому парку, де росли найпрекрасніші кристали, спорудити із грубих залізних штаб клітку. Придворні занепокоїлись.
Бачачи непохитність королеви, викликали до замку двох мудреців-гомологів, яких король люб’язно прийняв, бо дуже цікавився, що ці любомудри, Саламід і Таладон, розкажуть йому про бліду істоту таке, чого він сам іще не знає.
— Чи правда, — запитав він, тільки-но вони підвелися з колін після належного привітання, — що Гомос м’якший за віск?
— Правда, ваша величносте, — відповіли вчені.
— А чи справді вони можуть видавати звуки через отвір, розташований у нижній частині обличчя?
— Авжеж, ваша королівська величносте, так само відповідає дійсності й те, що Гомос запихає до цього отвору різні речі, а потім нижньою частиною голови, прикріпленою до верхньої завісками, рухає так, що ці речі подрібнюються, і він їх утягує всередину.
— Дивний звичай, вперше про такий чую, — сказав король. — І все-таки скажіть мені, мої мудреці, навіщо він це робить?
— З цього приводу існує чотири теорії, ваша королівська величносте, — відповіли гомологи. — За першою, він чинить так, щоб позбутися надміру отрути (бо страшенно отруйний). За другою, найбільшою втіхою для нього є процес нищення, от він і віддається цій пристрасті. За третього, через жадібність, таку велику, що він поглинув би все, якби міг… За четвертою…
— Гаразд, досить! — мовив король. — А чи правда, що він складається з води, хоч і непрозорий, як оцей мій ковпак на голові?
— І це правда! У нього, ваша величносте, всередині безліч еластичних трубок, по яких циркулюють води різного забарвлення: жовті, перламутрові, але найбільше — червоних, які несуть страшну отруту, названою киснем. Досить цьому газові будь-чого доторкнутись, як одразу та річ перетворюється на іржу або на вогонь. Отож і сам він міниться перламутровими, жовтими або рожевими барвами. І всетаки, ваша королівська величносте, благаємо вас уклінно відмовитись від задуму привезти сюди живого Гомоса, оскільки створіння це таке дуже й люте, як ніяке інше…
— Розкажіть мені про нього най докладніше, — сказав король, удаючи, що схильний послухатися порад мудреців.
Насправді ж він хотів лише погамувати свою велику цікавість.
— Істоти, до яких належить і Гомос, називаються трясунами, володарю. Серед них є сілікони й протеїди; перші — щільнішої консистенції, через що їх називають закальцистами або холоднянами, другі трапляються рідше, у різних авторів називаються по-різному, а саме: липняки або липуни у Полломедра, болотняки або клеюваті у Тріцефалоса Арборидського, нарешті тряслиняками клейоокими назвав їх Анальцимандр Міднуватий…
— А правда, що в них навіть очі слизькі? — зацікавлено спитав король Болюдар.
— Правда, пане. Ці істоти загалом такі слабкі й тендітні, що досить їм упасти з висоти шістдесят сажнів, як від них лише калюжа червона лишиться; через вроджену підступність вони являють собою небезпеку більшу за всі разом узяті водоверті й рифи Астричного Кільця! Отож благаємо тебе, володарю, заради благополуччя держави…
— Гаразд, мої любі, гаразд, — перебив їх король. — Можете йти, а я добре подумаю, перш ніж дійти якогось рішення.
Вдарили чолом мудреці-гомологи й пішли стурбовані, відчуваючи, що король Болюдар не відмовився від свого небезпечного наміру.
Через деякий час зоряний корабель привіз уночі величезні ящики. їх одразу ж перенесли до королівського саду. Туттаки для всіх королівських підданих відчинилися золотисті двостулкові двері; серед діамантових розсипів, вирізьблених з яшми альтанок і мармурових. химер, побачили вони залізну клітку, а в ній бліду тендітну істоту, яка сиділа на маленькому барильці, перед мискою, від якої йшов запах олії, зіпсованої підігріванням на вогні, а отже, непридатної до вжитку. Одначе істота спокійнісінько занурювала щось на зразок лопатки в миску і, набираючи з горою, вкладала змащену олією субстанцію в отвір на обличчі.
Глядачі остовпіли з несподіванки, коли прочитали напис на клітці, який проголошував, що перед ними Антропос Гомос — живий блідавець. Публіка почала його дражнити, і тоді Гомос підвівся, зачерпнув щось із барильця, на якому сидів, і заходився бризкати на цікавих убивчою водою. Одні тікали, інші хапали каміння, наміряючись закидати ним потвору, але стражники негайно розігнали присутніх.
Про цю подію довідалася королева-дочка, Електрина.
Певне, вона успадкувала від батька допитливість, бо не боялася підходити до клітки, в якій ув’язнений гаяв час у тому, що або чухався, або поглинав таку кількість води й зіпсованої олії, що їх вистачило б умертвити на місці сотню королівських підданих.
Гомос швидко навчився розумної мови й наважувався навіть звертатися до Електрини.
Якось королівна спитала його, що то таке біле відсвічує у нього в роті.
— Це зуби, — відповів він.
— Дай мені хоч один зуб через грати, — попросила королівна.
— А що ти мені за це даси? — запитав Гомос.
— Дам тобі мій золотий ключик, але тільки на хвилинку.
— А що це за ключик?
— Мій особистий, яким я щовечора накручую розум.
У тебе ж теж має бути такий.
— Мій ключик не такий, як у тебе, — ухильно відповів Гомос. — А де твій?
— Отут, на грудях, під золотим клапаном.
— Дай мені його…
— А зуб мені даси?
— Дам…
Королівна відгвинтила золотий гвинтик, відкрила клапан, витягла золотий ключик і подала крізь грати. Блідавець жадібно вхопив його і, регочучи, втік у глиб клітки. Хоч як королівна просила й благала його, щоб віддав ключик, але марно.
Боячись признатись будь-кому в тому, що вона вчинила, Електрина з тяжким серцем вернулась в кімнату палацу. Це було необачним з її боку, але що з неї візьмеш, майже дитина ще. Назавтра слуги знайшли її непритомною в кришталевому ліжку. Прибігли король з королевою і всі двірцеві, а вона лежала, ніби спала, й неможливо було її розбудити.
Скликав король придвірних консультантів-електриків, медиків-лікарів, і ті, оглянувши королівну, побачили, що клапан відкритий, і немає ні гвинтика, ні ключика! Ґвалт зчинився в замку й метушня, всі бігали, шукаючи ключика, але марно.
На другий день королю, який був у розпачі, доповіли, що його полонений блідавець хоче з ним говорити з приводу загубленого ключика. Король негайно сам подався до парку, і страховисько сказало йому, що знає, де королівна загубила ключик, але, мовляв, скаже він про це лише тоді, коли король, давши своє королівське слово, пообіцяє йому волю ‘ й надасть у його розпорядження безпілотний корабель для повернення до своїх. Король довго опирався, наказав обшукати ще раз весь парк, але врешті погодився на такі умови. Спорядили безпілотний корабель і блідавця під вартою випровадили з клітки. Король чекав біля зорельоту, оскільки Антропос пообіцяв сказати, де ключик, аж коли опиниться на борту.
Та тільки-но він там опинився, висунув голову через люк і, показуючи сяючий у руці ключик, закричав: — Ось ключик! Забираю його з собою, щоб твоя дочка ніколи не прокинулась; хай це буде моєю
