Діяльність — то щось непевне, і в цьому її чар; а втім, щодо подальших наслідків проблеми, то, якщо такою буде воля Вашої Королівської Величності, я можу збудувати відповідну машину для дискусій.
— Гонорарні справи залишмо аж на самий кінець тих приємних обставин, які привели тебе до нас, — сказав король, легко заточуючись від стримуваної веселості, що охопила його після Трурлевої промови. — А тепер, конструкторе, прошу тебе бути моїм гостем, сідай разом із моїми вірними друзями на лаву до цього скромного столу і розкажи, коли твоя ласка, про свої діяння чи про те, як ти відмовляєшся від них.
— Якщо Ваша ласка, королю і владарю, — озвався Трурль. — Боюсь, що я не досить красномовний. Проте мене чудово заступлять оці три машини, що їх я привіз із собою.
Це було б доречним, бо принагідно їх і випробуємо.
— Хай буде по-твоєму, — погодився король.
Після цього всі посідали в таких позах, що виказували їхню цікавість і очікування чогось незвичного. А Трурль дістав із паланкіна покритий білим лаком корпус, натиснув на кнопку і сів. праворуч від Ґеніальйона. Тоді перша машина сказала: — Якщо Ви не знаєте історії про Численців, про їхнього короля Мудрильйона, про його Досконалого Дорадника та про Трурля-конструктора, котрий спершу створив Дорадника, а потім його знищив, то слухайте!
Держава Численців славиться своїми громадянами, які відзначаються тим, що їх сила-силенна. Одного разу, коли конструктор Трурль перебував у шафранових околицях сузір’я Деліри, він трохи збився з дороги й побачив планету, яка, здавалось, уся ворушилася; знизившись, він зрозумів, що планета геть уся вкрита юрмами істот, і, ледве нагледівши якихось кілька квадратних метрів відносно вільного грунту, приземлився. Відразу ж позбігалися тубільці й оточили його, демонструючи, як їх багато; але оскільки вони кричали про це всі разом і навперебій, він довго не міг зрозуміти, про що йдеться. А коли зрозумів, запитав: — Вас справді так багато?
— Справді!!! — заверещали вони з нечуваною гордістю. — Ми незліченні.
А інші гукали: — Нас — як маку!
— Як зір на небі!
— Як піску! Як атомів!
— Припустімо, — відказав Трурль. — І що з того, що вас так багато? Чи, може, ви весь час рахуєте, скільки вас є, і маєте з того приємність?
— Неосвічений чужоземцю, — вони йому на те, — знай же, що коли кожне з нас тупне ногою, — гори двигтять, коли хукнемо всі разом — такий вихор зривається, що дерева валить, а коли всі посідаємо, то вже ніхто не може ворухнути ані рукою, ані ногою!
— А навіщо треба, щоб двигтіли гори, страшний вітер виривав дерева і ніхто не міг поворухнути ані рукою, ані ногою? — спитав Трурль. — Хіба не краще, коли гори стоять спокійно, вітер здіймає вихори, і кожен рухається, як хоче?
Тоді вони страшенно обурились з тієї легковажності, з якою він поставився до їхньої могутньої чисельності і чисельної могутності; отож тупнули, хухнули й сіли, аби довести, як їх багато і що з того виникає.
Внаслідок цього землетрус поперевертав половину дерев, давлячи тих, що стояли попід ними, вітер від хухання повалив решту людей, розчавивши при цьому іще сімдесят тисяч чоловік, а ті, що зосталися живі, не могли поворухнути ані рукою, ані ногою.
— О милосердні небеса! — заволав Трурль, затиснутий серед тих, що сиділи, як цеглина в стіні.— Яке нещастя!
Як виявилось, цими словами він ще більше їх образив.
— Дикий чужоземче! — репетували вони. — Що значить втрата кількохсот тисяч для Численців, яких ніхто не може перелічити! Того, що не помітне, взагалі не можна назвати втратою; ми тільки показали тобі, які ми могутні, коли тупнемо, хухнемо чи сядемо, а що ж було б, якби ми взялися до більших справ?!
— Авжеж, — сказав Трурль, — ви не думайте, що мені незрозумілий спосіб вашого мислення. Відомо, що все велике й численне викликає загальну повагу.
Так, наприклад, смердючий газ, який ліниво клубочиться на дні старої діжки, не викликає нічийого захоплення, але якби його вистачило на Галактичну Туманність, це одразу викликало б у всіх подив і захоплення. А проте це той самісінький протухлий звичайнісінький газ, тільки у великій кількості.
— Нам не подобаються твої слова! — закричали Численці.— Ми не хочемо слухати тут про якийсь смердючий газ!
Трурль роздивлявся на всі боки, шукаючи допомоги поліції, але тиснява була така, що годі було б і протовпитися.
— Любі Численці,— сказав він, — дозвольте мені залишити ваш край, оскільки я не поділяю вашої віри в кількість, що це чудово само по собі, якщо за кількістю більше нічого не стоїть!
Вони ж, перезирнувшись, тільки торкнулися пальцем пальця, — і це спричинило такий потужний струс, що його рівнодійна сила виштовхнула Трурля в атмосферу, і він довго летів, перекидаючися», аж поки не впав просто на, ноги в саду біля королівського палацу.
Трурль побачив, що до нього саме наближається Мудрильйон Найбільший — володар Численців. Якийсь час поспостерігавши, як Трурль летів і падав, він сказав: — Чужоземче, як мені доповіли, ти не виявив належної пошани до мого незліченного народу. Ставлю це на карб твоєї розумової обмеженості. Але хоч ти й не розумієшся на справах вищого порядку, та, здається, дещо тямиш у справах нижчих, і це якраз дуже до речі, бо мені потрібен Досконалий Дорадник, от ти мені його й збудуєш!
— А що повинен уміти той Дорадник, і що я матиму за те, що збудую його? — спитав Трурль, обтріпуючись від пилюки й болота.
— Він повинен уміти все, тобто: відповідати на будьяке запитання, розв’язувати будь-яку проблему, давати найкращі поради, словом, являти найвищу мудрість.
Якщо збудуєш його, я дам тобі сто або й двісті моїх підданих; за якусь там тисячу-другу торгуватися не буду.
«Мені здається, що надмірна кількість розумних істот дуже небезпечна, бо уподібнює їх до піску; і цьому королеві легше розпрощатися з цілим ройовиськом своїм підданих, аніж мені зі старим шкарбаном!» — подумав Трурль.
А вголос сказав: — Пане, дім у мене невеликий, і я не знав би, що робити з сотнями тисяч невільників.
— Мій обмежений чужеземцю, я маю спеціалістів, які пояснять тобі, що від ройовиська невільників дуже багато користі. їх можна повдягати у різнобарвні шати, щоб укладалися на великій площі у вигляді мозаїки або творили живі написи повчального змісту на кожен випадок життя; ще їх можна позв’язувати в пучки й підкидати, можна з п’яти тисяч зробити молот, а з трьох тисяч — його руків’я, щоб лупати скелі або валити ліс; можна плести з них мотузки, робити штучні в’юнки або підвіски. Тоді ті, що звисатимуть останні над безоднею, кумедно звиваючись і попискуючи, і серце тішитимуть, і око милуватимуть. Або накажи десяти тисячам молоденьких невільниць, щоб, стоячи на одній нозі, правими руками робили вісімки і водночас клацали пальцями лівої руки — і тобі вже нелегко буде відмовитись від цього видовища, кажу тобі з власного досвіду!
— Пане! — відповів Трурль. — Ліси й скелі я долаю машинами, а щодо написів і мозаїк, то не в моєму звичаї робити їх з істот, котрі, може, воліли б займатися чимось іншим.
— Зухвалий чужоземцю, — сказав король, — чого ж ти тоді хочеш за Дорадника? — Сто мішків золота, королю!
Мудрильйонові шкода було розлучатися з золотом, але нараз йому спала надзвичайно хитра думка, яку він затаїв, а вголос сказав: — Хай буде по-твоєму.
— Постараюсь догодити Вашій Королівській Милості,— відповів Трурль і пішов до замкової вежі, яку Мудрильйон призначив йому на майстерню.
І відразу ж звідти стало чутно, як він роздуває міхи, стукає молотком і скрегоче терпугом. Король послав шпигунів, аби ті придивилися до роботи, але вони повернулися дуже здивовані, бо Трурль будував не Дорадника, а багато різноманітних ковальських, слюсарних і електричних машин; а тоді сів і на довгій стрічці паперу цвяхом наколов докладну програму для Дорадника, а сам пішов на прогулянку. Тим часом машини до пізньої ночі метушились у вежі, а на ранок Дорадник був готовий. Близько полудня Трурль увів до зали велике опудало на двох ногах, з однією лише маленькою рукою й заявив королеві, що це і є
