Зло

- Марго, це… добре. Дуже добре. - Він постукав пальцем по звіту. - Ви непогано попрацювали. Єдине зауваження - треба було вказати характер листа, ну, бодай якийсь натяк на зміст, щоб я міг якось орієнтуватися.

Я подумки розсміялася. 1: 0! Точнісінько в ціль! Я мовчки простягнула йому додаток до звіту. Данаїс швидко проглянув його і всміхнувся:

- Молодець, Марго! Ваша працездатність просто вражає. Мені завжди подобалися віддані своїй справі люди.

Я знизала плечима:

- Скоріше закохані.

Данаїс розсміявся:

- А оце по-жіночому - я вам про розум, ви мені про почуття! Проте хоч ти там що, а я задоволений вашим початком.

Він кинув ще один погляд на звіт:

- Як у вас з італійською?

- Нема проблем. А от французька викликає в мене недобрі передчуття.

Він відмахнувся від моїх слів:

- Облиште! Це не мої проблеми. Ви ж у нас - міжнародний відділ. Звертайтеся до бюро, наймайте перекладача. З мого боку - фінансування, з Вашого - гарантія якости. Все зрозуміло?

Я мовчки кивнула. Данаїс відкрив маленьку коробочку, яка стояла перед ним на столі, витяг сигару, відкусив кінчик, запалив. Я принюхалася. Нічого собі! Справжня, гаванська! Такі полюбляв один із моїх колишніх клієнтів, американець. Хоч я ніколи не любила курців сигар. Точніше, ніколи не довіряла цим людям. Емоційні, невитримані і неперед-бачувані. Завжди балансують на лезі своїх примх та фантазій, хапаючись за міцну і товсту сигару, як акробат хапається за жердину, щоб зберегти внутрішню рівновагу. Зовсім інша - люлька. Люльку курять не менш вишукані люди, проте ця вишуканість, навіть якоюсь мірою екстравагантність, скоріше внутрішня, прихована. Приємні люди. Стримані, з витримкою справжнього дорогого вина. Кілька хвилин мій новий шеф просто курив, потім відкашлявся:

- Марго, у мене до вас ось таке запитання. Ви працюватимете переважно з англійською та німецькою, іноді іспанською та італійською. Чи не забагато це для однієї людини? Розумієте, мені байдуже - платити одному перекладачеві зарплатню у подвійному розмірі чи двом - стандартний оклад. Ви впевнені, що впораєтеся? Графік буде напруженим.

Я подумки всміхнулася. Кого це він лякає напруженим графіком? Знав би він про мої студентські підробітки: з 8 ранку до 12 ночі наороботі, а потім з 12 до 6 ранку - над підручниками і конспектами друзів. Оце графік!

- Я впевнена. Якщо я не впораюся, ви завжди зможете найняти ще одного перекладача.

Він задумливо глянув на мене:

- Судячи з ваших успіхів у перший робочий день, гадаю цього «якщо ж» не буде.

- Я теж.

Він підвівся:

- І навіщо вам стільки грошей, Марго?

Я стомлено всміхнулася:

- Гадаєте, що мені дешево обходиться утримувати таку вимогливу жінку, як я?

Він уважно придивився до мене:

- Думаю, що ні. А чоловічу підтримку ви…

- Ні.

- Швидка реакція!

Він потиснув мені руку, даючи зрозуміти, що розмову завершено, і раптом спитав:

- Марго, даруйте за можливу некоректність запитання, але… В яких ви стосунках з Яновським?

Гм… Цікаво. Якби ж я знала! В яких ми з тобою стосунках, Костянтине?

- Я… Я знайома його сина. А чому ви спитали?

Він на мить завагався:

- Ну, просто. Щоб з'ясувати. Чи, сказати б, поставити всі крапки над «і». Розумієте, ми з Костянтином - давні друзі. Він чудова людина, прекрасний фахівець і, взагалі, яскрава особистість.

Наші погляди зустрілися, і я поволі сказала:

- Я рада, що він вам так подобається.

Данаїс провів мене до дверей. Я повернулася у свій кабінет, сіла за стіл і замислилася. «Яскрава особистість…» Така реклама! Невже безкоштовно? Чого б це?

Гієни наступали. Сотні, та ні, тисячі! Важко уявити, як один звичайний лев може впоратися з такою величезною зграєю. Куди ж поділися друзі, коли вони так необхідні? Раптом на екрані з'явився ховрашок Тімон, найкращий другСімбо. Дуже доречно! Я взяла зі столу цукерку, розгорнула і швидко кинула до рота. Події набирали обертів - ховрашок наважився на відчайдушний вчинок. Тремтячи від страху, Тімон чіпляє на вухо яскраво-червону троянду і, судомно усміхаючись, починає танок живота, щоб відволікти гієн від свого друга. Я раптом подумала, що, мабуть, у мене в скрутних ситуаціях на обличчі теж з'являється така дурнувата посмішка, проте я, не в змозі поглянути на себе збоку, наївно вірю, що «все контролюється». Я розсміялася.

Ян висунув голову з сусідньої кімнати:

- Та що ж там такого смішного? Кихкочеш майже щохвилини!

- Ага! Заздрощі заїдають! Ходи сюди, посміємося разом, я не захланна.

Ян вийшов зі спальні у самих лише штанях. Я швидко повернулася до телевізора, намагаючись ігнорувати раптове прискорення пульсу. Він сів поруч.

- Та-а-ак, що в нас тут? «Цар-лев»?

- Угу, - я намагалася не дивитися на нього. - Знаєш, Яне, я вже разів зо три бачила цей мультфільм і все одно не можу не хвилюватися. А що, як Тімона поранять?

Ян відкинувся на спинку дивана:

- Марго, це нелогічно. Один і той само мультфільм не може змінюватися від сеансу до сеансу. Якщо за сценарієм гієни не повинні з'їсти це кошеня, то вони його не з'їдять. Елементарно, зіронько!

Я повернулася і уважно подивилася Яну в очі:

- По-перше, Яне, не треба розмовляти зі мною, як з дитиною. Я все розумію, але мені подобається цей мультфільм, тому я не можу не хвилюватися знов і знов, коли його дивлюся. Такою я вже народилася. До речі, це науково обгрунтоване явище - «катарсис», емоційне очищення через сильні емоції, в моєму випадку - через вболівання за долю улюбленого персонажа. По-друге, це - не кошеня, а ховрашок, його звуть Тімон, і я вважаю його чарівним. Він - той само Гандж, що робить цей мультфільм бездоганним. Ну що, тепер логічно, ти, старий софісте?

Погляд Яна був таким серйозним і таким… добрим. Я не витримала і торкнулася пальцями його скронь:

- Знаєш, Яне, твої очі світяться добром.

Він перехопив мою руку і поцілував:

- Ні, зіронько, коханням.

- А хіба є якась різниця? Кохання - це ж добро, так?

- Так, крихітко. - Його очі потемнішали. - Кохання - це добро. Проте кожне добре будь-якої миті може повернутися до тебе другим боком.

- Другим?

- Так. Злим. Не думай про це, сонечко. В нашому коханні немає