— Я знищую установки Сі. Я знищую планету. Таке веління Тайя-Богів! І я — один з них! Ми почнемо нове життя на Тва-дьї. Чуєш? Я люблю тебе, Мі-а! Іди зі мною, і ти матимеш небесне блаженство!..
Мі-а дивилася в маніякальні очі Нура, заціпенівши від страху, а він, схопивши її за руки, шепотів:
— Кому потрібні його нікчемні плани? Боротися заради нижчих Тайя! Раби й самі не знають, чого вони бажають! Є лише одна цінність у Космосі — бажання особи! Моє бажання! Твоє, Мі-а! Ти будеш зі мною — відповідай? Ми негайно вилітаємо до Палацу Вищих Сфер!..
Мі-а мовчала, приголомшена почутим. Обличчя її посіріло, як у мерця, вуста дрижали. Як бути? Де коханий Рі-о? Чим допомогти йому?
А Нур шаленів.
— Ти мовчиш? Ти не хочеш? Так я змушу тебе!
— Іг-ра покарає тебе! — застогнала Мі-а, в розпачі простягаючи руки до зрадника.
Очі Нура освітилися мстивим полум’ям. Він радісно засміявся.
— Чудово! Ти сказала — Іг-ра! Як добре, ще нагадала мені! Треба знищити прокляте сховище Іг-ри! Де воно?
— Я не знаю! — крикнула Мі-а з гнівом. — Що ти хочеш від мене?
— Тільки правди! Старий вождь говорив, що ти знаєш таємницю сховища. Де воно?
— Не скажу!
— Скажеш! — загрозливо прошепотів Нур, насуваючись на Мі-а. Чорні очі його, випромінюючи потоки енергії ло-ла, прикували Мі-а до підлоги. Руки її опустилися, голова безсило схилилася, очі погасли. Почувся безвільний голос:
— Що бажає Тайя-Бог?
— Отак краще. Де сховище Іг-ри? Де вхід до нього?
— В ущелині Ус. Між великими Тьо. Вхід під кам’яними ма-ура…
— Чудово. Я поспішаю туди. Вже більше ніхто не скористається спадщиною Сі. А ти — чекай мене. Ти моя. Розумієш?
— Я твоя, Тайя-Бог, — покірно згодилася Мі-а. — Я буду ждати тебе…
Він зник. Дівчина, схлипуючи від страшного болю 8 голові, лежала на підлозі житла. Вона забула про Рі-о, про батька, про долю острова і Та-іни. Вона думала про одне: зараз повернеться Тайя-Бог. Вона любить його. Вона полетить з ним у небо. Вона матиме велике блаженство…
Гриміла далина. Урагани несамовито шматували листя дерев, ламали стовбури, котили пилюку і дрібне каміння над островом. Велетенська хвиля вдаряла в скелю і досягала притулку старого вождя, скроплюючи його міріадами бризок. А Мі-а не чула, не бачила нічого…
Та ось над нею хтось з’явився. Вона схопилася, схилила в покорі голову. Почувся її слабенький голос:
— Я готова, Тайя-Бог! Ти повернувся?..
— Що з тобою, доню?
Мі-а здивовано поглянула поперед себе. Перед нею стояв не Нур, а батько, старий Ро-а. Він занепокоєно дивився в її бліде обличчя і говорив:
— Ти ніби зачарована. Що трапилося? Я шукаю Рі-о. Океан виходить з берегів. Тайя бояться. Де знайти Учителя?
— Ти кажеш… я зачарована,—шепотіла Мі-а, бездумно дивлячись на батька… — Зачекай… я згадаю… Тут був Нур… Я повинна слухатись його, ждати його… Рі-о нема…
— Як нема? — несамовито скрикнув Ро-а.
— Нур знищив його… Учитель в підземеллі. Нур казав, що Та-іна загине! Він попрямував до сховища Іг-ри, щоб знищити його…
— Хто вказав йому сховище? — грізно запитав вождь.
— Я…
— Ти зрадила велику таємницю?..
— Я не знаю, батьку… Він мене примусив…
Він дивився на мене страшно. І я сказала все…
Ро-а на одну мить задумався. Тінь бурхливих почуттів пройшла по чорному обличчі, очі заіскрилися рішучістю.
— Треба поспішати, Мі-а. Рятувати Рі-о, якщо він живий. Веди мене в підземелля…
ЄДИНИЙ ШАНС
Рі-о колихала важка хвиля забуття. В темній безодні непритомності зникли всі переживання, почуття небезпеки і страху. Тільки насторожений слух вловлював безперервне дрижання грунту. Але звідки ці звуки, що вони значать — Рі-о не знав.
Він летів над безмежним океаном в туманну далину. Внизу хвилювався темний океан, спереду і з боків гриміли сліпучі спалахи грози. Він не знав, що його чекає на шляху, він не бачив унизу ні острівця, ні берега материка. Тіло наливалося втомою, я-о страшенно боліли, вони вже були неспроможні тримати його в повітрі. Хотілося впасти вниз і втонути в океані, ніж знемагати в жахливій боротьбі з стихією.
Та ось спереду — скеля. Вона височіє над водами, вона впевнено відбиває навалу океанських хвиль. Над нею купчаться тумани, навколо неї вирує безодня.
Рі-о падає на ту скелю, чіпляється руками за слизьке каміння. Він зовсім знесилений. Далі летіти не можна.
Могутній вихор налітає на скелю, рве на Рі-о вбрання, намагається скинути його в безодню. Руки ученого поступово слабнуть. Ще кілька хвилин, і все — падіння на гострі скелі внизу, а тоді — в безодню, на їжу хижим пті-та.
Та ось серед хмар, серед спалахів блискавиць з’являється голубий я-лу. Він сміливо бореться з бурею, він гордо летить серед страшних вихорів, йому ніхто не причинить лиха. Все нижче і нижче гордий я-лу. Тьмяно-сірі хмари закривають його, знову відкривають. Нарешті, він опускається нижче і сідає на скелі, біля Рі-о. Вчений дивиться на я-лу і не вірить своїм очам.
Це ж Мі-а. Це ж донька старого вождя Ма-ото. Блакитне обличчя ЇЇ оточене ореолом натхнення, очі — ніби вогні блискавиць.
Вона простягає руки Рі-о і кричить, намагаючись заглушити гуркіт грому:
— Швидше, коханий! Полетимо звідси!
— Куди, люба Мі-а?
— В небо! Туди, де не страшна жодна буря!
— Я не маю сили, — стогне Рі-о. — Я не полечу…
— Я понесу тебе! — запевняє Мі-а. — Чуєш? Я сильна, я люблю тебе! А хіба є сила, могутніша від сили кохання?..
Рі-о з надією простягає руки Мі-а… Та зненацька в небі з’являється похмуре обличчя Нура. Він люто дивиться на свого Вчителя, і небо відлунює його сміхом. Від тих звуків дрижить скеля і каміння падає в океан.
— Ні, ти не втечеш від мене! — гримить Нур, замахуючись на Вчителя. Спалахує сліпуче проміння, світ конає в передсмертних муках, і океан вогню затоплює Рі-о, Мі-а, весь Космос…
— Де ти, Учителю?
Що таке? Звідки ця думка?
— Де ти, Учителю? Я кличу тебе!
Рі-о отямився від непритомності, напругою волі повернув ясну свідомість. Застогнавши від болю, випростався, піднявся в повітря. Де він?
Темне, глухе приміщення. За його стінами глухе дрижання.
Як він сюди потрапив?
Пам’ять відновила останні події. Підступний удар Нура і непритомність. Що? Для чого? Чию волю
