що їх я колись успадкую, коли б ти, як славний хлопчина, передплатив для мене хоч поганеньку газету. Для повного щастя мені бракує лише одного: щоранку знати, що сталося напередодні за межами нашого острова!
Наб розсміявся:
— Ти ба, а для мене щоденна робота цікавіша, ніж учорашні новини!
Та й не дивно, роботи не бракувало ні в Гранітному палаці, ні на самому острові.
Після трьох років щоденної наполегливої праці острівна колонія процвітала, як ніколи досі. Прихід піратського корабля ще більше примножив її багатства. Не кажучи вже про повну корабельну оснастку, яку колоністи мали намір використати для спорудження нового морського судна, їхні комори ломилися від інструментів, реманенту, начиння, зброї, пороху, куль, одягу й харчових припасів. Колоністи вже не мали навіть потреби виготовляти повстяні тканини. Першої зими вони таки мерзли, зате тепер мали стільки одягу, що їх не лякали ніякі морози. Білизни в них також стало багато, і тримали вони її в дуже доброму стані. З морської солі, до якої входить хлористий натрій, Сайрес Сміт легко добув натрій і хлор. Натрій потім ішов на виготовлення соди, а хлор — хлорного вапна; і те й те вживалося в Гранітному палаці для господарських потреб і, зокрема, для прання білизни. А втім, велике прання влаштовували тільки чотири рази на рік, як це робилося за давніх чаєів у багатих родинах, і тут варто додати, що Пенкроф та Гедеон Спілет, котрий мріяв щодня бачити листоношу із свіжими газетами та журналами, виявились чудовими прачками.
Так минули зимові місяці — червень, липень і серпень. Стояли морози — середня температура не перевищувала восьми градусів за Фаренгейтом (13, 33° нижче нуля за Цельсієм). Отож зима того року випала ще суворіша, ніж попередня. Зате як добре топилися груби в Гранітному палаці! У них ненастанно палахкотів вогонь, і кіптява довгими смугами розписала їхні кам’яні стінки. Палива не шкодували— воно було поруч. На дрова йшли і зайві колоди, заготовлені для спорудження судна; це давало змогу заощаджувати кам’яне вугілля, яке важче було перевозити з місця його видобутку.
І люди, й худоба були здорові, щоправда, дядечко Юп вродився мерзлякуватим — то була чи не єдина вада орангутанга — і йому довелося пошити теплий халат на ваті. Зате який з нього став чудовий служник — спритний, уважний, старанний, невтомний та ще й… не язикатий. Він міг цілком заслужено стати зразком для всіх своїх двоногих братів у Старому й Новому Світі.
— Що ж тут дивного? — якось сказав Пенкроф. — Не кожен служник має чотири руки!
І справді, кмітливе чотирируке створіння працювало на славу!
Усі сім місяців, відтоді як закінчилася їхня остання острівна експедиція й дослідження гори Франкліна, а також увесь вересень, коли повернулися теплі дні, таємничий заступник острова й колоністів нічим не виказував своєї присутності. Щоправда, за весь той час жодного разу не сталося ніяких лихих пригод, і колоністи не потребували його допомоги.
Сайрес Сміт навіть звернув увагу на те, що більше ніж півроку не помічалося нічого схожого на таємничий зв’язок, який нібито встановився крізь гранітний кряж між мешканцями Гранітного палацу і їхнім заступником. Ні Топ, ні Юп не підходили до колодязя, не гарчали й не виявляли незбагненного неспокою. Обидва приятелі уже не снували навколо прикритого лядою колишнього водостоку, не гавкали й не скавуліли з якоюсь особливою стривоженістю, що відразу привернула увагу Сайреса Сміта. Проте хіба міг інженер переконано сказати, що цій таємниці покладено край і про неї треба забути? Хіба міг він твердити, що вже ніколи не виникнуть якісь обставини, коли їхній невідомий заступник знову муситиме вийти на сцену? Хто знав, що їм готує майбутнє?
Нарешті минула і ця зима, і ось у перші весняні дні сталась подія, яка могла спричинитися до вельми поважних наслідків.
Сьомого вересня Сайрес Сміт, глянувши на вершину гори Франкліна, помітив, що над кратером вулкана в’ється димок і зависла легенька хмарина пари.
РОЗДІЛ XV
Почувши від інженера страшну новину, колоністи покинули роботу і звели очі на гору Франкліна.
Вулкан прокинувся, і перші струмені пари, піднявшися з надр, прорвалися крізь шар твердих порід на дні кратера. Та чи викличе підземний вогонь виверження вулкана? Ніхто не міг ні відповісти на це питання, ні запобігти лиху.
Та навіть якщо припустити, що виверження вулкана неминуче, зоставалася надія, що від нього постраждає не весь острів. Розплавлені породи не завжди несуть загибель усьому живому. Острів уже зазнавав такого випробування, про це свідчили потоки застиглої лави на північних схилах гори. Крім того, сама форма кратера й глибока тріщина в його верхньому краю мали спрямовувати лаву в бік, протилежний родючій частині острова.
Проте минуле не гарантувало, що так буде і в майбутньому. Трапляється, у вулкана відкриваються не давні, а нові кратери. Такі випадки знані і в Старому, і в Новому Світі — на Етні, на Попокатепетлі, на Орізабі, а напередодні виверження вулкана всього можна чекати. Іноді досить сильного землетрусу — а це явище нерідко супроводить вулканічні виверження, — щоб внутрішня будова гори змінилася і розплавлена лава потекла новим шляхом.
Сайрес Сміт, не згущуючи барв і нічого не приховуючи, пояснив усе це друзям.
Зрештою, тепер від них нічого не залежало. Гранітному палацу ніби ніщо не загрожувало, крім можливого землетрусу. Зате, якби новий кратер відкрився на південному схилі гори Фракліна, загін для худоби було б стерто з. лиця землі.
Відтоді вершину гори дедалі більше огортали пара й дим; вони здіймалися щораз вище, але відблиски полум’я поки що не проглядали. Підземний вогонь усе ще був усередині гори і не вихлюпувався на поверхню.
Настала весна; знову закипіла праця. Колоністи квапилися збудувати корабель, а щоб швидше розпилювати колоди на дошки й балки, Сайрес Сміт поставив гідравлічну пилку, яка дуже прискорила цю стомливу і забарну роботу. Той нехитрий пристрій нагадував селянські лісопильні у Норвегії: завдяки колесу, двом циліндрам та системі блоків колоди подавалися по горизонталі, а пилка рухалася вертикально. Хоча й зовсім проста, — машина діяла бездоганно.
Під кінець вересня на стапелях здіймався кістяк судна, що мало стати шхуною. Набір було майже завершено, всі шпангоути трималися на тимчасовому кріпленні, і тепер ясно вимальовувалася його майбутня форма. На цьому судні з вузькою носовою частиною і широкою кормою при потребі можна було здійснювати досить великі переходи, але зовнішня і внутрішня його обшивки та настеляння палуби потребували ще багато часу. Після вибуху торпеди колоністам пощастило врятувати всі металеві частини брига. Із пожолоблених дощок обшивки та корабельних шпангоутів Пенкроф і Айртон повитягували обценьками болти і безліч мідних цвяхів. Ковалям просто поталанило, зате у теслярів було роботи — непочатий край.
Під час жнив довелося на тиждень облишити корабельні справи й зібрати врожай та скосити сіно і звезти до комор зерно та овочі з плоскогір’я Широкий Обрій. Проте, як тільки ці роботи закінчилися, друзі взялися знову споруджувати судно і відтепер ні на хвилину не відходили від нього.
Під вечір колоністи ледве тримались на ногах. Щоб не марнувати часу, вони почали їсти двічі: обідали ополудні; вечеряли, коли ховалось сонце й сутеніло. Тоді всі піднімались до Гранітного палацу й відразу
