дивно, якби не знайшлося кроликів там, де для них удосталь смачних страв, і обидва мисливці уважно обстежили цей сажок. У всякому разі, там росло безліч корисних рослин, які, безумовно, привернули б увагу природознавця, давши йому нагоду вивчити чимало представників рослинного царства. Отож Герберт нарвав кілька пучків васильків, розмарину, меліси, буквиці та інших цілющих трав, серед яких одні допомагають від застуди й легеневих хвороб, другі — від кровотечі, треті — від лихоманки, сердечних спазм або від ревматизму. І коли згодом Пенкроф запитав, навіщо здалося це сіно, хлопець йому відповів:
— Для того, щоб лікуватися, коли захворіємо.
— А чого б ми хворіли, коли на острові нема лікарів? — без тіні усмішки заперечив йому моряк.
Такі міркування нічим крити, та все ж таки Герберт і далі збирав свій урожай, який дуже доброзичливо зустріли в Гранітному палаці, тим паче, що крім цілющого зілля Герберт приніс ще багато золотої монарди, відомої в Північній Америці під назвою «чай Освего»; настоянка з цієї трави — чудовий напій.
Нарешті одного дня, після довгих пошуків, мисливці натрапили на справжній кролячий сажок. Там уся земля була в норах, як друшляк у дірках.
— Нори! — вигукнув Герберт.
— Атож, — погодився Журналіст, — я їх добре бачу.
— А в них хтось живе?
— Оце головне питання.
Проте це питання з’ясувалося дуже швидко: майже відразу в усі боки порснули сотні маленьких тварин, схожих на кроликів, які бігли так швидко, що їх не міг наздогнати й Топ. Марно мисливці з собакою бігли то за одним, то за другим, — гризуни легко тікали від них. Але журналіст рішуче поставив собі за мету не піти звідти, не впіймавши хоча б півдюжини четвероногих. Перш за все він хотів нагодувати ними колоністів, а згодом можна подумати й про те, щоб приручити й розводити цих тварин як домашніх, їх не важко було б наловити, наставивши пасток біля виходів із нір. Але зараз пасток вони з собою не мали та й зробити їх було ні з чого. Отож хоч-не-хоч довелося оглядати кожну нору, шурхати в неї палицею, одне слово, набратися терпіння, іншої ради не було.
Цілу годину вони нишпорили по норах і нарешті зловили чотирьох гризунів. Виявилося, що ті маленькі звірята, котрих, як правило, називають американськими кроликами, вельми подібні до своїх європейських родичів.
Мисливці принесли здобич у Гранітний палац, і смакували нею за вечерею. Кролики були надзвичайно смачні. До того ж вони могли стати важливою підтримкою для колонії, як, здавалося б, невичерпне джерело свіжого м’яса.
Тридцять першого травня колоністи завершили споруджувати перестінки. Лишалося тільки умеблювати кімнати, але цю справу відклали на довгі зимові дні. У першій кімнаті, що мала правити за кухню, поставили плиту. Найбільшого клопоту пічникам-самоукам завдали комин і димар. Сайрес Сміт вважав за найпростіше викласти їх із цегли; про те, щоб вивести димар нагору крізь гранітний масив, не могло бути й думки, тому пробили отвір у гранітній стіні над кухонним вікном і навскоси підвели до нього комин — як роблять димарі для залізних переносних пічок. Можливо, — в цьому навіть не було сумніву, — що за сильного східного вітру, який шмагав їхнє житло з фасаду, плита й димітиме, але ті вітри віяли не так часто, та й головний їхній кухар Наб не дуже зважав на такі дрібниці.
Завершивши внутрішні роботи, інженер узявся виконуй вати інше завдання — замуровувати отвір колишнього водостоку на дні озера, аби закрити доступ через нього до Гранітного палацу. До отвору прикотили великі уламки скель і міцно їх замурували. Сайрес Сміт поки що не здійснив висловленого раніше наміру затопити отвір, спорудивши греблю і піднявши воду в озері до поперед-; нього рівня, а обмежився його замаскуванням, насадивши між камінням траву й кущі, які буйно розростуться навесні.
Та все ж він скористався водостоком, щоб підвести струмочок прісної води до їхнього житла. Цього досягли, пробивши невеликий отвір нижче рівня води в озері, і водостоком тепер біг тоненький струмочок, який давав щоденно від двадцяти до тридцяти галонів[11] чистої прозорої води. Отже, відтепер мешканцям Гранітного палацу ніколи не бракуватиме питної води.
Нарешті колоністи завершили всі найважливіші роботи і, слід сказати, дуже вчасно — настала пора дощів і холодів. Грубі віконниці давали змогу зачиняти вікна, поки надійде час, коїш інженер виготовить скло для шибок.
Навколо вікон Гедеон Спілет дуже вдало насадив різних рослин з виткими стеблами й декоративних трав, красиво розмістивши їх на виступах скелі: і тепер віконні пройми, обрамлені мальовничою зеленню, тішили око.
Мешканці здорового для проживання, міцного і надійного житла не могли нарадуватися плодами своєї праці. З вікон відкривався неозорий краєвид, що замикався з півночі двома мисами Щелеп, а з півдня — мисом Кіготь. Перед ними мальовничо красувалася бухта Єднання. Так, ці славш люди мали всі підстави радіти, і Пенкроф не скупився на хвалу їхній, як він жартома казав, «квартирі на шостому поверсі над балконом»!
РОЗДІЛ XX
Зима по-справжньому далася взнаки у червні, який у Північній півкулі відповідає грудню. Він почався зливами й холодними вітрами, що по черзі без упину шмагали острів. Лише тепер мешканці Гранітного палацу змогли належно оцінити переваги житла, непідвладного розбурханій стихії, їхній притулок у Комині напевне не зміг би захистити їх від негоди і зимового холоду; могло також статися, що під час великого припливу його знову залили б гнані вітром океанські хвилі. Передбачаючи таку можливість, Сайрес Сміт навіть ужив деяких заходів перестороги, аби запобігти псуванню ковальського горна і плавильних печей, що їх спорудили там колоністи.
Весь червень вони використали для виконання різних робіт, але не забували й про полювання та риболовлю, завдяки чому запаси харчів не вичерпувалися, а поповнювались. Пенкроф мав намір, як тільки в нього з’явиться хоч трохи вільного часу, повлаштовувати усілякі пастки, на які покладав великі надії. Він наробив із рослинних волокон багато силець, і не минало й дня, щоб сажок не постачав їм удосталь гризунів. Наб цілі дні порався з м’ясом, запасаючись на майбутнє чудовими копченостями та солониною.
Згодом довелося поважно обмірковувати питання про одяг. Колоністи мали тільки те вбрання, яке носили на собі, коли куля аеростата викинула їх на острів. Їхній одяг був теплий, міцний, вони дуже охайно ставилися до нього, так само, як і до білизни, тримали його в ідеальній, наскільки можливо, чистоті, та все ж таки він помітно зносився і потребував заміни. Крім того, якби настала сувора зима, колоністи добряче мерзли б у ньому. Та саме про одяг кмітливий Сайрес Сміт потурбувався найменше. Він був заклопотаний іншими, важливішими і невідкладнішими завданнями: влаштуванням житла та забезпеченням харчовими продуктами, тож холод міг настати іще до того, як пощастить розв’язати і це питання. Хоч-не-хоч, колоністи мусили змиритися з думкою, що першої зими їм доведеться померзнути, і не дуже скаржилися на це. З настанням теплім пори року вони влаштують великий мисливський похід на муфлонів, яких бачили, обстежуючи гору Франкліна, а, здобувши їхню вовну, інженер напевне зуміє виготовити теплі й міцні тканини… Яким чином? Це його клопіт.
— Що ж, доведеться грітися біля грубки в Гранітному палаці! — міркував уголос Пенкроф. — Палива в нас удосталь, нічого його шкодувати.
— До речі, — відповів Гедеон Спілет, — острів Лінкольна лежить аа дуже високих широтах, і цілком
