— Дайте мені швидше, Ілле Андрійовичу! Не шкодуватимете! Де воно у вас?
Давидову передалося хвилювання Шатрова. Він устав, широко ступив і зачепився за загорнутий край килима.
Професор сердито пхнув килим ногою і зник за дверима. Шатров чіпко тримав диск і обережно мацав нігтем опуклу поверхню маленького кружальця…
— Ось. — Давидов поставив на стіл банки з порошками, чашки з водою та спиртом, поклав шматок шкіри.
Шатров квапливо й уміло приготував кашку з полірувального порошка, намазав на шкіру і почав терти поверхню кружальця, рівномірно ведучи шкірою по колу. Давидов зацікавлено стежив за роботою друга.
— Ця прозора, невідома нам сполука надзвичайно стійка, — пояснював Шатров, не припиняючи роботи. — Але вона, безперечно, повинна бути прозора, як скло, і, отже, мати поліровану поверхню. А тут, бачите, поверхня стала матова — її роз’їв пісок за мільйони років, що вона пролежала в породі. Навіть ця стійка речовина не витримала… Але якщо відполірувати її, то вона знову стане прозора.
— Прозора? І що ж тоді? — засумнівався Давидов. — Он з того боку диск ще й досі прозорий. Ну, видно шар індію, і все…
— А тут є зображення! — збуджено вигукнув Шатров. — Я бачив, бачив очі! І я певний — тут сховано портрет зоряного прихід-ця, може, саме того, що його череп перед нами. Навіщо він тут — може, розпізнавальний знак на апараті чи такий у них звичай, — про це ми не дізнаємось. Та це й не так важливо, порівняно з тим, що нам взагалі пощастило знайти зображення… Гляньте на форму поверхні— то ж оптична лінза… Еге, полірується добре! — вів далі професор, пробуючи пальцем поверхню.
Перехилившись через плече Шатрова, Давидов нетерпляче дивився на диск — на ньому під смугами мокрої червоної кашки проступав щораз чистіший скляний лиск.
Нарешті Шатров задоволено зітхнув, витер полірувальну масу, змочив кружальце спиртом і кілька хвилин тер його сухою замшею.
— Готове! Ок! — Він підніс до світла диск, надавши йому такого положення, щоб світло відбивалося просто на них.
Обидва професори мимохіть здригнулися. З глибини абсолютно прозорого шару, збільшене невідомими оптичними хитрощами до своїх природних розмірів, на них глянуло дивне, але безперечно людське обличчя. Хтозна, як це було зроблено, але відображення було рельєфне, а головне — надзвичайно, неймовірно живе. Здавалося, жива істота дивиться, відокремлена тільки прозорою стінкою оптичної лінзи. А найбільше вражали величезні опуклі очі, що дивилися просто на вчених. Вони були, ніби озера одвічної таємниці Всесвіту, пройняті розумом і напруженою волею, двома могутніми променями, що прагнули вперед, крізь скляну перепону, в нескінченну далечінь простору. В цих очах було світло безмірної мужності розуму, який усвідомлює нещадні закони Всесвіту і який б’ється в муках і радощах пізнання.
І погляди вчених Землі, схрестившись із цим незвичайним зором, що променів з безодні часу, не потупилися збентежено. Шатрова й Давидова пройняло радісне, переможне почуття. Думка, хай навіть розкидана на неприступно далеких один від одного світах, не загинула безслідно в часі й просторі. Ні, саме існування життя було запорукою кінцевої перемоги думки над Всесвітом, запорукою того, що в різних кутках світового простору йде великий процес еволюції, становлення вищої форми матерії і творча праця пізнання…
Коли вчені подолали перше враження від очей зоряного прихідця, вони почали роздивлятися його обличчя. Кругла голова з великими очима, обтягнута грубою й рівною шкірою, позбавленою волосся, не здавалася потворною чи гидкою. Могутнє, широке й опукле чоло мало в собі стільки інтелектуального, людського, так само як і дивовижні очі, що пом’якшували незвичні обриси нижьої частини обличчя. Відсутність вух і носа, схожий на дзьоб рот без губів були неприємні, але не могли знищити відчуття, що невідома істота була близька людині, зрозуміла й не чужа. Велике братерство за духом і думкою з людьми Землі самохіть виявлялося в обличчі гостя нашої планети. Шатров і Давидов побачили в цьому запоруку тому, що мешканці різних «зоряних кораблів» зрозуміють один одного, коли буде подолано простір, що роз’єднує світи, коли нарешті відбудеться зустріч думки, розкиданої на далеких планетних острівцях у Всесвіті. Вченим хотілося вірити, що це станеться скоро, та розум говорив про тисячоліття пізнання, які потрібні ще для великого розширення світу.
І насамперед треба об’єднати народи своєї планети в одну братерську сім’ю, знищити нерівність, гноблення й расові забобони, а далі вже впевнено йти до об’єднання різних світів. Інакше людство буде неспроможне здійснити найвеличніший подвиг — підкорити грізні міжзоряні простори, не зможе подолати смертоносні сили космосу, що загрожуватимуть живій матерії, яка насмілиться покинути свою планету, захищену атмосферою.
В ім’я цього першого щабля треба працювати, віддаючи всі сили душі й тіла здійсненню цієї неодмінної умови для великого майбутнього людей Землі!
1
Галактика—
2
Світловий рік—
3
Вергілій—
4
Космічне проміння—
