— Про тишу, Радане...
— Тиша. Мовчання... Я багато думав про Мовчання. Ти знаєш, що таке Мовчання, Гейє?
— Тайна. Це вражаюча глибина, нерозгадана людиною...
— Мовчання — Мати всього Сущого. З Мовчання народжується Слово, Логос. Отже, Мовчання — Бог. Заспівай мені про тишу, Гейє. Може, я згадаю?
Дівчина несміливо почала співати, хвилювання душило її. Потім вона посмілішала, спостерігаючи, як уважно дослухається Радан-Джордано до слів. Закінчивши останній куплет, вона зненацька запитала:
— Чи сподобалися тобі слова?
— Я ж не знаю твоєї мови, Гейє, — здивовано відповів Радан. Потім усміхнувся. — А-а, ти гадаєш, що я містифікую? Правда, правда, моя дівчинко, я уважно дослухався до тексту... Прекрасна мелодія, глибока щирість твого голосу... а слова незбагненні... Щось знайоме, близьке, щось хвилююче... Тільки ж не торкнешся, не розбудиш... От якби перекласти на латину, на італійську мову...
— Буквальний переклад не дає того враження, — печально мовила дівчина. — Краще я тобі розповім про п’ять віків. Слухай, учителю, і згадуй...
Що таке
У корені —
Але ж
Спостерігач може дивитися на розбурхану стихію океанських вод, рахувати хвилі, описувати барви піни, гуркіт прибою, шурхіт прибережного пляжу, динаміку грозових туч, блискавиць — проте це анітрохи не допоможе з’ясувати
Раніше писалося як? Три брати — ікс, ігрек, зет — прийшли на таку чи ось таку землю. Вона їм сподобалася. Один осів у місцині під назвою ось такою, другий — деінде, третій ще десь там. Хтось там їм платить данину, або вони комусь платять данину. З’являються з невідомих земель князі, володарі, а точніше — розбійники, злочинці, жорстокі авантюристи. Руйнують попередні порядки, встановлюють нову династію. Історичних бандитів освячують ті або інші ієрархи. Безліч сусідніх царів, королів — теж завершених мерзотників та негідників — прагнуть породичатися між собою. Таким чином створюється монархічна мафія віків, яка хоч і клекоче ненавистю до власних членів, проте дотримується злодійської солідарності. Інколи рівновага порушується, киплять війни, ллється кров. Того повісили, тому одрубали голову, ще комусь викололи очі. Мерзенна хроніка записується, хоч вона ніколи нікого ні в чому не переконує, не стає потрібним досвідом.
А що ж глибокі верстви народів? Адже й там умирають, народжуються, кохають, зраджують, вбивають, захищають, співають, складають казки, мріють, шукають правди й Бога, зневірюються і повстають за свободу. Їхнє життя нікого не цікавило. Вважалося, що основна динаміка подій диктується змінами в тих чи інших династіях, а пізніше — виборами того чи іншого президента, прем’єра, лідера партії. Вірили в ілюзорні плакати політизованої історії. Навіть наприкінці двадцятого віку гралися в псевдодемократичні цяцьки, захоплювалися парламентською тріскотнявою, будуючи прийдешнє та власні сподівання на ілюзорному ґрунті психостереотипів обману чи забобонів.
У середні віки, коли знищили Джордано, домінував містифікований злочинний світогляд про верховенство небесного диктатора. Якщо вірили в грядущий Страшний Суд, якщо малювали пекельний вогонь і океани розтопленої смоли, куди ангели скидали мільйони грішних душ на вічну муку, то право земних помічників Бога нищити, спалювати єретиків ніким уже не могло заперечуватися. Над світом нависало покривало гіпнотичного страху, під тим покровом можна було навіювати будь-який алгоритм, запустити найжорстокішу програму. Що цікаво: ієрархи церкви або вінценосні монархи могли промовляти людяні формули, проте з легким серцем порушували вимоги тих заповідей, навіть не замислюючись над протиріччям слова й дії. Тверезі мислителі та подвижники, не приспані суспільним гіпнозом, гостро відчували абсурд історії, пробували розбудити дух народів — повчаннями, іронією, поезією, повстаннями, розколом церкви, запереченням Бога, ствердженням Бога, закликом до розуму, жорсткою самокритичністю, — але всі спроби тонули в марності. Світовий сон не порушувався громом подій. Народи забували все — і прекрасне, і зле,
— Довбня реальної влади, — засміявся Радан, схвально глянувши на дівчину. — Це ти гарно сказала...
— Це ти сказав, — заперечила Гейя, витираючи засльозені від диму очі. — Розповідаючи нам на уроці історії про минуле, ти вжив
— Гм, — здивувався Радан. — Невже я таке говорив? А втім... Усе дуже слушно. Кажи далі, Гейє, я слухаю...
— Проте мудрі люди відзначали, що
— Справа не в геліоцентризмі, — нахмурився учитель. — В останній розмові зі мною... не дивися на мене так печально, Гейє! Адже для мене це реальність... У розмові зі мною інквізитор відверто признався, що їх турбує не світова схематика, не існування чи відсутність Бога... Власне, вірити в існування гармонійного космічного Творця не може психіка злочинна, злобна, підла. Він прямо сказав, що не вірить у Бога, що переконаний у правоті Коперніка. Головне для них — не
— Ти майже це саме розповідав нам, — лагідно озвалася дівчина. — Твій Джордано... і мій Радан — близькі істоти. Десь твоя душа вже наближається сюди... і я щаслива, учителю. Слухай же далі... Про що я казала? Ага... Про ідеї Джордано. Інквізиція зробила все, щоб ім’я великого мислителя забули. Його книги нищили, палили, пам’ять про мученика пізнання розвіювалася на вітрах історії. Проте правда пробивалася крізь нагромадження забуття й брехні, як билинка з-під каменя. Над Європою, над світом прокотилися революційні бурі. Народи прагнули свободи, розкутості думки, ясності сенсу буття. Та часто цей рух до істини очолював той же