ПІТЬМА ВОГНИЩА НЕ РОЗПАЛЮЄ...

Ті мости, що на биках камінних,
Не будуй, бо все одно впадуть!
Приготуй мости сонцепромінні,
Що тебе у Вічність поведуть!
Лабіринти Мінотавра тлінні,
Лиш не тліє Аріадни нить.
Йди за нею у краю боріння,
Щоб у небі вже без неї жить!
Дуб із праху гордо виростає
І у прах ізнову упаде...
Промінь же, що дуба оживляє,
Не умре ніколи і ніде...

— Та ж сама пісня, — пробурмотів Речислав. — Це вже не поодинокі відхилення від світоглядних штампів, а. ціла ріка, що її ми ігнорували. Переосмислення проблеми смерті, розуміння вічності індивіда, роздуми над містками до інших станів буття...

Далі... Що тут далі?

Ось роздуми з кристалофону Ломикаменя. Цікавий хлопець, глибокий мислитель. Послухаємо...

— Самодостатність — головна теза XXI віку, основний ключ всіх пошуків — у енергетиці, економіці, творчості, пізнанні тощо. Самодостатність — повна індивідуалізація, завершеність. Плід Еволюції, при якому спілкування людей і світу є вже не споживання, а віддавання (як у Сонця). Вернадський мріяв про такий стан Нової Людини — автотрофність. Така мисляча істота здатна покинути материнське лоно Планети і жити будь-де. Триватиме наростання нових, небувалих органів — уже не для експлуатації стихій чи енергії, а для обміну, для єднання, для любовної гри. Федоров ще в дев’ятнадцятому віці називав це повноорганністю. Чудовий термін! Мати можливість вирощувати такі рецептори, які необхідні ось тепер, в цю мить. Не технологічні кіборги з набором заздалегідь запрограмованих дій, а живі духи Всесвіту, ніби унікальні квіти Всекосмічного Саду. Прекрасно! Це буде, буде!..

Гомо сапієнс — людина мисляча — має в собі, окрім тваринних, ящерних програм, втаємничені алгоритми інших, небувалих, можливостей, що кличуть нас до повної відмови від тваринних інстинктів.

Звідкіля ці вічні «утопії», де їхнє джерело?

Звідки польоти в снах, зустрічі з немислимими істотами, видіння інших планет, де люди ще не були, контакти з новими сферами буття, знання мови, якою особа не розмовляє, і безліч, безліч дивовижних реліктових здатностей, можливостей?

Гіпотеза: ми — нащадки гармонійного життя, яке потерпіло катастрофу. Ця біосфера — вироджена, хвора. Практично це — агонія титанічного життя. Будь-які спроби самозберегтися — марні. Екологічна «рівновага», що її ми намагаємося утримати вже півтора століття, то «рівновага» смертельної недуги. То — балансування над могилою.

Вихід — рішуче опертя на здорове зерно в Людині. Місія Квітки, дружба з Флорою, повернення до Едему.

Ціолковський був сто разів правий: мудра космічна людина повинна безжально оздоровити Біосферу. Що робити в прийдешньому з паразитами, невиправними хижаками, потворними формами? Їх краще усунути — безболісно, тихо.

А втім... може, навіть у паразитів є в глибинах геномів цікаві програми — пристосування, витривалості тощо. А рантом все це для чогось потрібне грядущій сфері Життя? «Всякої тварі по парі» у Ноєвому Ковчезі хіба дарма збирали? Нам у своєму «ковчезі» теж потрібні всі необхідні компоненти. Хто підкаже — які?..»

Головний Детектив насторожився. Ось воно! Перший знак. Вони вже давно замислили формувати нову біосферу. Для того й захопили з банків Інформаторію геноми рослин і тварин. Треба уважно дослідити — які саме?

А ось знову записи Будяка-Віктора:

«...Блискавка зачала Життя.

Це — безсумнівно.

Саме тому ми радіємо грозі. Перун — старший кумир у праслов’ян — пророчий дух народу, який відчував, де істина.

Ми народилися від Блискавиці, ми повернемося до Неї, станемо Нею. Проте що означає — вернутися до Блискавиці? Стати Тишею. Бо Тиша — Мати Блискавиці.

Прадавній еллін Геракліт теж твердить: «Керує всім Блискавиця». І ще: «Грядущий вогонь все обніме, всіх розсудить». А далі — найпрекрасніше: «Все обмінюється на вогонь, а вогонь — на все, як золото — на товари, а товари — на золото».

Чудово! Найвищий еквівалент сущого — вогняна субстанція Буття, а в динаміці, у вияві — Блискавиця розуму, життя, духу, пошуку, любові, повстання, прагнення, руйнації, творення...

Світовий вакуум — втаємничена сфера за «шкаралупою» нашого «яйця» життя. Ми виходимо (висовуємося) в ту сферу, в те жахаюче середовище в штучних шкаралупах (моделях біосфери). Але це марні спроби! Недарма наші зоряні кораблі повертаються назад ! Яйце ветхого життя прагне самозберегтися, не «випускає» нас. Нас — не готових! Бо нам суджена трансформація повна, вихід — безпосередній, але вже в Новому Тілі!»

...Холодок прокотився за спиною Речислава. Як вони сформують Нове Тіло? Де? Чи відбувалися експерименти? Якщо так — то коли, де, на якій основі? Чому про це не знали наставники Дитячої Республіки? Далі, далі...

«...Вакуум стане життєвим середовищем. Всеосяжний Лан Життя. Тоді нам не страшна Чорна Діра, падіння в інферно, перенаселеність Планети, проблеми економіки й безліч інших архаїчних дилем. Те, що здавалося пустелею, зацвіте небаченими квітами. О благословенна мить Розлому Земної Шкаралупи!»

«Розлом Шкаралупи» — це ж той самий термін, що його вжив Крон — Голова Координаційної Ради. Світові вчені підійшли до цієї проблеми, а діти перегнали нас. Не приведи, доле, щоб ці перегони стали катастрофічними, — подумав Речислав. — Ага, ось записки Мальви. Пам’ятаю її. Роботяща, тиха, спокійна дівчинка, любила поратися в саду, на грядках. Прагнула стати космоботаніком. Кому вона писала записку? Обмінювалася думками на уроках? їх буквально заполонювала ідея трансформації — вдень і вночі...»

«...Ми сперечалися про те, чи брати з собою злаки ?

Я довго думала про це. Перечитувала все, що можна дістати. Слухала цілі апології хлібу з вуст минулих діячів, мислителів, трударів. Хліб — слово священне. Перед ним ставали на коліна, обожнювали, цілували, коли його шматочок падав на землю. Проте нас не повинні засліплювати такі фетишні забобони. Адже й услід Перунові бігли берегами Дніпра, вигукуючи: «Видибай, Боже!» І на похоронах Сталіна чи інших диктаторів плакали. І злобно захищали стіни