— Файно, — кивнув Геґрід. — Там є список усіх причандалів.
Гаррі розгорнув ще один аркуш, якого не зауважив уночі, і прочитав:
— Невже це все можна купити в Лондоні? — здивувався вголос Гаррі.
— Якщо знаєш де, — відповів Геґрід.
Гаррі ще ніколи не був у Лондоні. Хоча Геґрід, здавалося, знав, куди він прямує, та він, мабуть, ніколи не діставався туди звичайним способом. Він застряг у турнікеті метро й голосно обурювався, що сидіння замалі, а поїзди надто повільні.
— Не розумію, як ті маґли дают собі раду без чарів, — нарікав він, видираючись нагору поламаним ескалатором, що вів на галасливу вулицю з крамничками.
Геґрід був такий величезний, що йому легко вдавалося протискатися крізь юрбу, а Гаррі мусив лише не відставати. Вони минали книгарні й музичні крамниці, ресторани й кінотеатри, але ніде й знаку не було, що тут можуть продавати чарівні палички. То була звичайнісінька вулиця з юрмами звичайнісіньких перехожих. Невже десь тут глибоко під землею лежать купи чаклунського золота? Невже справді існують крамниці, де торгують підручниками заклинань і мітлами? А може, це все просто грандіозний жарт, який задумали Дурслі? Якби Гаррі не знав, що в Дурслів абсолютно відсутнє почуття гумору, він так і гадав би, але, хоча все, про що досі розповідав йому Геґрід, видавалося неймовірним, Гаррі чомусь йому вірив.
— Ось тута, — сказав, зупиняючись, Геґрід, — 'Дірявий Казан'. Популярне місце.
То був маленький і задрипаний шинок. Якби Геґрід не показав його, Гаррі взагалі б нічого не помітив. Люди, кваплячись, не звертали на нього уваги. їхні погляди прилипали до вітрин великої книгарні з одного боку та музичної крамниці — з другого, а 'Дірявий Казан' для них ніби не існував. Власне, Гаррі мав таке дивне відчуття, мовби
Там, як для популярного місця, було надто темно й убого. Кілька старших жінок сиділи в куточку, цмулячи з келишків херес. Одна з них курила довгу люльку. Чоловічок у циліндрі розмовляв із старим барменом, що був зовсім лисий і скидався на липкий горіх. Коли вони увійшли, розмови вщухли. Геґріда, здається, знали всі — вони вітали й усміхалися йому, а бармен потягнувся за чаркою, запитавши:
— Як завжди, Геґріде?
— Не можу, Томе, я ж у справах Гоґвортсу — відповів Геґрід, ляснувши Гаррі по плечу своєю велетенською рукою, аж той присів.
— О Господи! — вигукнув бармен, позираючи на Гаррі. — Це… Невже це?!.
У 'Дірявому Казані' раптом усе завмерло і стихло.
— Боже мій милий! — прошепотів старий бармен. — Гаррі Поттер… Яка честь!
Він вибіг з-за шинквасу, підступив до Гаррі й зі слізьми на очах узяв його за руку.
— Вітаю вас із поверненням, пане Поттере, щиро вітаю!
Гаррі не знав, що й казати. Геть усі дивилися на нього. Стара жінка смоктала люльку, не помічаючи, що та згасла. Геґрід аж сяяв.
Нараз зарипіли стільці, а наступної миті Гаррі вже ручкався з усіма присутніми в 'Дірявому Казані'.
— Доріс Крокфорд. Пане Поттере, я просто не вірю, що нарешті побачила вас.
— Я так пишаюся, пане Поттере, так пишаюся!
— Завжди мріяла потиснути вам руку… Я така зворушена!
— Я в захваті, пане Поттере, тут слів замало. Моє ім'я Діґл, Дідалус Діґл.
— А я вас уже бачив! — вигукнув Гаррі, а в Дідалуса Діґла від хвилювання аж упав з голови циліндр. — Ви якось мені вклонилися в крамниці.
— Він пам'ятає! — закричав Дідалус Діґл, озираючи всіх довкола. — Ви чули? Він пам'ятає мене!
Гаррі знову і знову тиснув руки, Доріс Крокфорд підійшла вже вдруге.
Підступив дуже нервовий і блідий молодик. Одне око в нього сіпалося.
— Професор Квірел! — відрекомендував його Геґрід. — Гаррі, професор Квірел буде в Гоґвортсі одним із твоїх учителів.
— П-п-поттере, — затинаючись, вимовив професор Квірел і вхопив Гаррі за руку, — немає с-слів, як п- п-приємно з тобою з-з-зустрітися.
—А яких ви навчаєте чарів, професоре Квіреле?
— 3-з-захисту від т-т-темних м-мистецтв, — пробурмотів неохоче професор Квірел, ніби волів і не згадувати про те. — Т-тобі, м-мабуть, це й не п-п-потрібне, П-п-поттере, га? — він нервово реготнув. — Ти, н-напевне, зби-би-раєшся до школи? Я й с-сам хочу п-п-придбати нову к-книжку про в-вампірів. — (Професора, здається, злякала сама думка про тих створінь.)
Проте решта відвідувачів не дали професорові Квірелу одноосібно спілкуватися з Гаррі. Минуло ще з десять хвилин, поки він спекався їх усіх, а Геґрід нарешті перекричав загальний гамір:
— Мусимо си вже рухати. Багато закупів. Ходім, Гаррі.
Доріс Крокфорд востаннє потисла Гаррі руку, і Геґрід вивів його попри шинквас на невеличке, обгороджене муром подвір'я, де не було нічого, окрім сміттєвого бачка та бур'янів.
— Хіба я не казав тобі? — усміхнувся Геґрід до Гаррі. — Я ж казав, що ти знаменитий. Навіть професор Квірел затремтів, побачивши тебе; до речі, він си завше отак трясе.
— Завжди такий нервовий?
— О, так. Бідолаха. Блискучий розум. І всьо було файно, поки він штудіював самі книжки, а відтак він раптом узяв на рік відпустку, щоб набути безпосереднього досвіду… Кажуть, він стрівси у Чорному лісі з вампірами, а тоді мав прикру пригоду з якоюсь відьмою, — і відтоді геть змінивси. Він си боїть учнів, свого предмета… Еге, а де ж моя парасолька?
Вампіри? Відьми? Гаррі запаморочилася голова. Тим часом Геґрід рахував цеглини в мурі над сміттєвим бачком:
— Три вгору, дві впоперек, — бурмотів він. — Ось, відступи-но, Гаррі. — І тричі вдарив у мур кінчиком парасольки.
Цеглина, по якій він стукав, задрижала, тоді прогнулася, посередині з'явився маленький отвір, що ставав дедалі ширшим. Ще мить — і перед ними виник прохід у формі арки, достатньо високий навіть для Геґріда; далі тягнулася брукована вуличка, звиваючись і зникаючи десь удалині.
— Ласкаво просимо на алею Діаґон, — сказав Геґрід і усміхнувся, помітивши, як збентежився Гаррі.
Вони увійшли в арку, а коли Гаррі швиденько озирнувся, то побачив, як арковий прохід миттю зменшився і щез, і там знову постав суцільний мур.
Сонце яскраво виблискувало на цілій горі казанів біля найближчої крамниці. На рекламному плакаті над ними виднів напис: 'Казани — Всіх Розмірів — Мідні, Латунні, Олов'яні, Срібні — Самомішалки — Розкладні'.
— О, тобі теж потрібний казан, — мовив Геґрід, — але спершу треба взєти гроші.
Гаррі волів би мати ще з восьмеро очей. Ідучи вулицею, він крутив головою, намагаючись побачити все зразу: крамнички, виставлені біля них товари, покупців. Огрядна жіночка похитувала головою біля аптеки, примовляючи: 'Сімнадцять серпиків за унцію драконячої печінки!.. Та вони здуріли…'
З темної крамнички під вивіскою 'Совиний Торговельний Центр Айлопс — Сичі, Сипухи, Сірі, Бурі й Білі Полярні' долинало низьке приглушене ухкання. Кілька хлопчаків десь такого віку, як Гаррі, вперлися носами
